Богородчанський район

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

Богородчанський район має цікаву і багату історію. Про давність заселення цього краю свідчать результати археологічних розкопок на території села Старуні, в результаті яких тут виявлено десять стоянок первісних людей. Окрім цього, археологами в 1907 та 1929 роках знайдені залишки мамонта і носорога, скелети котрих зберігаються в музеях Кракова та Львова. Проживали на території Підгірського краю і племена часів трипільської культури (середини 4—кінця 3 тисячоліття до нашої ери).

В перших століттях нашої ери на берегах Золотої Бистриці жили слов′ янські племена білих хорватів. Поблизу сіл Грабовець і Горохолино виявлено рештки городищ давньокиївського періоду.

Найстарішими поселеннями на Підгірщині, згідно з першими писемними згадками, є такі села, як Грабовець, Жураки, Ляхівці (нині Підгір′ я), Монастирчани, Старуня. В Галицько-Волинському літописі згадується про поселення Краснопіль (нинішній Солотвин). Решта сіл згадуються вже в джерелах 16-17 століть.

На Богородчанській землі творили відомі діячі: Антін Могильницький—поет, автор поеми " Скит Манявський" (1811-1873); Юліан Целевич(1843-1892рр.), автор праці " Історія Скита Манявського; письменник Михайло Петрушевич (1869-1895); Олексій Заклинський, автор " Записок пароха Старих Богородчан" (1819-1881рр); Іван Капущак, посол до Віденського парламенту (1807-1868 рр.); художник Модест Сосенко (1875-1920); класик української літератури Михайло Яцків (1873-1861 рр.); колишній міністр земельних справ в уряді ЗУНРу Михайло Мартинець.

Серед найдавніших релігійних споруд – костел отців Домініканців в Богородчанах, збудований 1691р., сторічна церква святого Миколая в с. Глибівка, збудована, за легендами, на кошти Олекси Довбуша. Загалом, на території району знаходиться понад три десятки храмів, збудованих в ХVІІІ-ХІХ століттях (детальніша інформація про храми Богородчанщини розміщена у розділі Суспільство→ Релігія).

Історія Богородчан

ЛЕГЕНДА ПРО БОГОРОДЧАНИ.

На лівому березі річки, яка сьогодні називається Бистрицею Солотвинською, на неприступній горі, серед густого лісу, побудував замок галицький боярин Гремислав. Неспокійні то були часи, заздрісні завойовники звідусіль зазіхали на щедрий прикарпатський край. Нелегка була боярська служба: боронити землю від набігів татаро-монгольських орд та полчищ грабіжників-сусідів, ласих на наживу. Йому доводилось зі зброєю в руках захищати свою землю і вирушати на війну. Залишивши в замку молоду дружину і двоє діточок, боярин вирушив у похід пообіцявши, що скоро повернеться. Та в сутичках, боях і походах минали дні, тижні, місяці, а про повернення додому і мріяти не міг, бо рідна земля все ще була в небезпеці. Після трьох чи чотирьох років розлуки, нарешті випала нагода повернутися. Боярин примчав до замку пізно вночі. Він скочив із сідла і мерщій кинувся у спальну до дружини. Та так спішив вхопити її в обійми, що навіть не переодягнувся і не зняв зброю. І ця його квапливість привела до трагедії. Дружина, раптово пробуджена зі сну поспішними кроками мужа, у тремтливому світлі лампади, що горіла перед іконою Божої Матері, не впізнала його. Їй здалося, що озброєний, бородатий воїн, який вдерся до її спальні – це ворог, який хоче полонити її. Смертельно перелякана, вона вискочила з ліжка і вистрибнула через відчинене вікно. Боярин скипів, майнула думка, що дружина зрадила його і боїться розплати. Не роздумуючи, він вистрибнув через вікно, наздогнав дружину, махнув мечем – жінка впала мертва. Вбігши до замку, боярин наказав слугам вигнати його дітей з дому. Оторопілі, не посміли вони й слова сказати на захист дітей, винесли їх, нещасних та залишили напризволяще за брамою замку. Довго сидів боярин у розпуці, зачинившись у кімнаті і не бажаючи бачити нікого. Та поволі минав гнів, а у душу закрадався сумнів: а що, коли дружина невинна? На третій день він, нарешті, вийшов до людей, почав розпитувати слуг про поведінку дружини під час його відсутності. Всі підтвердили: дружина була йому вірною. Зрозумівши, що став жертвою сліпих ревнощів і вчинив важкий злочин, боярин негайно зібрав слуг і кинувся розшукувати вигнаних дітей. Знайшли їх не скоро в гущавині лісу. Знесилені діточки залізли в кущі спілої малини, де сяк-так вгамували голод і спрагу. У спальні дружини боярин щиро дякував Божій Матері за врятування його діточок, бо ж ліс кипів від хижих звірів, каявся за вбивство невинної дружини. Він вирішив назвати оселю, яка тільки що виникла біля підніжжя гори Саджавки (її руїни збереглися дотепер), Богородчанами, щоб люди ніколи не забували про ласку і щедроти Богородиці.

Історія Богородчан — с.м.т., районного центру в Івано-Франківській області. Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і рільництвом. Серед спеціальностей ремісників найбільш поширеними були: кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збереглися до наших днів: Ткацька, Різнича. В другій половині XV століття Богородчани стали володінням Потоцьких1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах споруджується костьол, а навколо нього оселяється група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі. Костьол стає центром окатоличення населення.

У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. У них були й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили сміливий напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

За першим поділом Польщі Богородчани опинилися під владою австрійської монархії, містечко стало власністю австрійських баронів, які здійснювали політику онімечення українського населtння. Переслідувалась українська культура, звичаї. Навмисне гальмувався розвиток економіки. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі. Австрійські власті 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснували народну школу.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX століття працювало понад 100 робітників.

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери. Господарство занепало.

27 червня 1941 року Богородчани окупували німці. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. Остаточно звільнено Богородчани було 28 липня 1944 року частинами 161-ї стрілецької дивізії. А літом 1947 року в Богородчанах було організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. З січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

ПІДГІР'Я (до 1944 року—Ляхівці, до 1963 року — Бистриця) — село, центр сільської Ради. Розкинулося вздовж берегів Бистриці-Солотвішської, за 3 км від районного центру, Вперше про село йдеться у джерелах 1441 року. В 1743 році селяни Підгір'я в складі опришківського загону Олекси Довбуша брали участь у нападі на Богородчанську фортецю. Відтоді залишилася в селі назва потоку — Довбушанка. Під час першої світової війни на території Підгір'я відбувалися важкі бої, у лютому 1915 року та січні 1916 року тут перебували російські війська.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал