Cолотвин

Солотвин — селище міського типу, розташоване на річці Бистриці-Солотвинській, за 20 км від районного центру.

Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується під назвою Краснополь у Галицькому літопису XII ст. Населення Краснополя в XII — XIV ст. ст. займалося переважно випасом худоби. Багато селян вже тоді становили групу хатинників, які, крім хати, мали невеличкі клаптики землі.

Культурний розвиток середньовічного Солотвина проявлявся, головним чином, у будівництві церков і пов'язаних з ними освітніх закладів. У 1600році тут спору­джено церкву, яку 1676 року зруйнували татари. При ній була бібліотека з старо­винними церковними книгами, працював хор дітей і хор дорослих. 1677 року в місті збудований невеличкий костьол, який згодом розширили. Він став розсадником католицизму.

Найбільш прибутковим на той час вважався видобуток солі. Сіль вивозили ріками Бистрицею і Дністром до Галича, а звідти по всій Польщі і навіть за кордон. Крім солі, торгували також медом, шкірою й деревиною.

Розвиток соляного промислу став навіть причиною зміни назви цього населе­ного пункту — в другій половині XVI ст. магнати Яблоновські нарекли його — Солотвино. Але в багатьох історичних і урядових документах певний час зберіга­лася подвійна назва: «Краснополе, або Солотвин». її було відбито в печатці міста, якою користувалися у XVIII і навіть на початку XIX ст. З 1779 року Солотвин став власністю австрійської державної казни.

Розвиток промисловості й торгівлі вимагав деякого розвитку освіти. Початкову школу в Солотвині було відкрито ще в 1804 році. Проте австрійський уряд тоді мало дбав про зростання народних шкіл.Усі витрати, що стосувалися освіти, здійснюва­лися коштом жителів Солотвина. Починаючи з 24вересня 1839 року, для вчителя громада визначила натуральну оплату.

Під час першої світової війни у районі Солотвина відбувалися бої між військами російської та австро-угорської армій. Австро-угорські воєнні власті посилили терор проти місцевого населення, розпалювали ворожнечу між українцями й поляками. Польські легіонери, які були в складі австро-угорської армії, грабували солотвинських жителів. Дізнавшись про це, козаки поспішили на допомогу населенню міста. Зав'язався бій. Частина легіонерів втекла, решта, потрапила в полон. Австро-угор­ські війська відступили. 2 жовтня 1914 року до міста увійшли російські війська, які співчували місцевому населенню, роздавали голодуючим продукти, харчували їх з солдатських котлів. Велику допомогу потерпілим внаслідок воєнних дій подавала російська організація Червоного Хреста.

МАРКОВА — село, лежить вздовж берегів річки Манявки, притоки Бистриці-Солотвинської, за 21 км від районного центру,

Перша письмова згадка про село належить до 1487року. В XVIIст. тут працювала соляна баня.

В серпні 1916 року на території села точи­лися бої між російськими та австро-угорськими військами.

У селі споруджено обеліск на честь воїнів, що загинули, визволяючи Маркову від гітлерівців.