Фармакологічні властивості

Біологічно активні речовини цетрарії мають протизапальну, пом’якшуючу і відхаркуючу дію.

Полісахариди з ісландського моху мають здатність захищати слизову оболонку дихальних шляхів від дії різних хімічних чинників.

У 40‑ х роках минулого століття в цетрарії ісландської та в інших лишайниках було встановлено антибіотичну активність. Цей період можна вважати початком інтенсивного вивчення і застосування цетрарії в науковій фармації і медицині.

Вперше на антибактеріальну активність екстрактів з різних лишайників звернули увагу Бердхольдер і Еванс зі співробітниками у 1944–1945 рр. Вони випробували водні, водно-буферні, ефірні, спиртові та хлороформні екстракти і суспензії майже зі 100 видів лишайників флори США. Значна їх частина виявилась активною проти Staphylococcus aureus i Bacillus subtillis. Проти грамнегативних бактерій більшість випробуваних засобів із лишайників виявилась негативною. Дослідники зробили припущення, що антибіотична активність лишайників зумовлена наявністю в них лишайникових кислот. Проте даний факт не був експериментально підтверджений. У 1947 р. Штоль, Ренц і Брак дослідили антимікробну активність глюкозно-лужних екстрактів — суспензій, одержаних із 58 видів лишайників флори Швейцарії, — та встановили помітну активність проти Staphylococcus aureus у 38 видів.

У 1952 р. K. O. Vartia виявив антимікробну активність у 75 із 149 досліджуваних видів лишайників флори Фінляндії.

Дослідження антимікробної дії окремих індивідуальних лишайникових речовин розпочалися в 1945 р., коли P. R. Burkholder et al. повідомили про активність уснінової кислоти проти Staphylococcus aureus. У 1946 р. V. C. Barry встановив, що рокцелова кислота, виділена із Lecanora sordida, має незначну активність доMycobacterium Phlei i Mycobacterium tuberculosis bovis. Проте її моноефіри і моноаміди мають здатність повністю затримувати ріст туберкульозних бактерій у розведенні 1: 500 000.

У 1949 р. Штоль і співавтори повідомили про антибактеріальну активність деяких лишайникових кислот. Слід зазначити, що більшість дослідників‑ мікробіологів звернули увагу тільки на окремі виділені на той час лишайникові кислоти.

Пізніше було встановлено, що окремі лишайникові кислоти проявляють виражену протимікробну активність. Особливо цінна уснінова кислота, яка має сильну антибіотичну активність. Її натрієва сіль у розведенні 1: 2 000 000 пригнічує ріст мікобактерій туберкульозу та інших грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, стрептококів). За антибактеріальною активністю уснінова кислота приблизно в 3 рази поступається стрептоміцину. Встановлено, що лишайникові екстракти діють переважно на грампозитивні кислотостійкі бактерії. І тільки деякі як виняток — на окремі грамнегативні види. Зокрема, Vartia вважає, що активність екстрактів із лишайників проти грамнегативних бактерій у деяких випадках зумовлена продуктами розкладу окремих лишайникових речовин. S. Shibata et al. вказують, що антибактеріальна дія водних екстрактів лишайників відрізняється від аналогічної дії окремих речовин. Тому, на їх думку, цілком можливим є те, що носіями антибактеріальних властивостей можуть бути речовини, нерозчинні у воді.

Уснінова кислота в невеликих дозах має здатність вбивати збудників туберкульозу та деякі інші грампозитивні бактерії.

Велике значення має і фумаропротоцетрарова кислота, яку вважають одним із найбільш активних протимікробних факторів цетрарії. Крім вищевказаного, німецькі науковці вважають протоцетрарієву кислоту, виділену із водної витяжки цетрарії, сильним імуномодуляційним засобом, що сприяє активізації імунної системи (Huovinen, 1989).

У вільному стані та у вигляді солей D-протоліхестеринова кислота активна до Helicobacter pylori (МІС 16– 64 мкг / мл). Очевидно, з цим ефектом хоча б частково пов’язана терапевтична ефективність ісландського моху при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки. Протоліхестеринова кислота є сильним інгібітором ДНК-полімеразної активності зворотної транскриптази ВІЛ-1 (ІС50 = 24 мкМ). За механізмом дії вона є конкурентним інгібітором змішаного типу. По-перше, протоліхестеринова кислота зв’язується з шаблонним праймером. По-друге, вона неспецифічно приєднується до фермента в сайтах, які не зв’язують субстрат. У процесі вивчення технології лікувальних засобів, які виготовляються з цетрарії, було встановлено, що при виготовленні відвару в воду переходить лише цетрарова кислота, а уснінова кислота — ні.

Протоліхестеринова кислота пригнічує проліферативну відповідь лімфоцитів на стимуляцію мітогенами. Стимульовані мітогенами лімфоцити більш чутливі до цитотоксичного впливу протоліхестеринової кислоти порівняно з нестимульованими лімфоцитами. У зв’язку з цим вона може бути потенційним засобом для лікування аутоімунних захворювань.

Високу антибактеріальну і протигрибкову активність проявляють також нафтохінони, що містяться у незначній кількості у слані цетрарії.

Слизи і кислоти, що містяться в лишайнику, проявляють седативну дію.

Деякі науковці звертають свою увагу на фумаропротоцетрарову кислоту, яку вважають найбільш фармакологічно активною речовиною серед усіх виділених лишайникових кислот.

Пентациклічний тритерпен фриделін і протоліхестеринова кислота виявляють протизапальні властивості. Остання є інгібітором 5-ліпоксигенази арахідонової кислоти (ED50 = = 8, 4 мкг / мл), завдяки чому пригнічує синтез лейкотрієнів — важливих медіаторів запалення.

Галактоманнан цетрарії виразно стимулює фагоцитоз при дослідженні гранулоцитів людини in vitro і в тесті кліренсу частинок вуглецю in vivo. Схожу активність має екстракт культури клітин Cetraria laevigata Rassad.

В. В. Іванов, С. Є. Іванова (1950) встановили протистоцидну дію у відварах деяких видів пармелії.

У 1953 р. Г. І. Дубровский і Ф. А. Гуревич у 14 видів лишайників встановили наявність нелетких протистоцидних речовин, розчинних у воді. Експериментально підтверджено, що біологічно активні речовини цетрарії (полісахариди, протоліхестеринова і уснінова кислоти) володіють протипухлинними властивостями. Полісахариди ліхенін та ізоліхенін гальмують у тварин ріст деяких перещеплюваних пухлин (саркоми 180 та ін.).

У 1995 р. в Німеччині A. Hensel одержав напівсинтетичний аналог ліхеніну g-пропокси-сульфо-ліхенін мол. м. 250 КДа, який містить довгі гідрофільні бокові ланцюги в позиції С-6 глюканового хребта (ступінь насичення — 0, 8). Він проявляє виражену протипухлинну активність при солідній саркомі 180 і сингенній фібросаркомі DBA / 2-MC SC1 мишей. Терапевтичний ефект відзначено у 100 % піддослідних тварин, ріст пухлин пригнічувався на 82–88 %. Прямої цитотоксичної дії на гормонально-залежну карциному молочної залози мишей MDA-MB 231 цей напівсинтетичний полісахарид не проявляє. Встановлено, що сила протипухлинної дії полісахаридів цетрарії мало залежить від застосовуваних доз. Вона проявляється здебільшого лише у випадку введення полісахаридів після імплантації пухлин. Це свідчить про опосередкований характер протипухлинного ефекту, який реалізується через активацію імунологічних механізмів протипухлинного захисту.

Виділені зі слані цетрарії окремі лишайникові кислоти мають протипухлинну активність. Протипухлинні властивості також проявляє протоліхестеринова кислота. Вона пригнічує включення 3Н‑ тимідину в ДНК клітини еритролейкозу К-562, і особливо — карциноми молочної залози T-47D та ZR-75–1. В дозі 20 мкг / мл протоліхестеринова кислота цитотоксична для пухлинних клітин: під її впливом в клітинах К-562 спостерігалися морфологічні ознаки апоптозу.

Уснінова кислота має здатність гальмувати ріст легеневої карциноми Льюїс. Проте її активність відносно прищеплюваних пухлин є порівняно невеликою. Було синтезовано декілька аналогів уснінової кислоти, але жодний з них не відрізнявся вираженою протипухлинною активністю, перспективною для подальшого широкого вивчення і застосування в клініці.

Екстракт культури клітин іншого виду цетрарії (Cetraria laevigata Rassad.) при внутрішньочеревному введенні мишам пригнічував ріст імплантованих асцитної пухлини Ерліха, саркоми 180 і карциноми шийки матки u-14, проте не мав лікувальної дії при лейкозі L7217. Екстракт культури клітин Cetraria ornata Mull. Arg.пригнічував індуковану пухлинними промоторами активацію онкогенного віруса Епштейна — Барра. Серед ідентифікованих речовин екстракту максимальну активність в цьому плані проявляла уснінова кислота (ІС50 1 мкМ).