Тест 10. 2

1. Технічний розвиток підприємства — це...

а) процес створення нових й удосконалення застосовуваних тех­нологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки;

б) процес удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на кінцеві результати його господарської діяльності;

в) процес формування та удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на досягнення науки і техніки;

г) процес формування та удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на кінцеві результати його госпо­дарської діяльності.

2. Розвиток техніко-технічної бази підприємства здійснюється шляхом...

а) капітального ремонту устаткування;

б) технічного доозброєння підприємства;

в) модернізації;

г) заміни спрацьованого устаткування новим устаткуванням та­кого ж технічного рівня.

3. Підтримування техніко-технологічної бази підприємства здійснюється за рахунок проведення...

а) капітального ремонту устаткування;

б) технічного переозброєння діючого підприємства;

в) реконструкції діючого підприємства;

г) розширення діючого підприємства;

д) нового будівництва.

4. Цілі та пріоритети технічного розвитку підприємства визначаються відповідно до...

а) розвитку науки і техніки;

б) загальної стратегії підприємства;

в) розвитку суспільства;

г) ринкової ситуації.

5. Зміст програми технічного розвитку підприємства визнається...

а) загальною стратегією підприємства;

б) сукупністю конкретних заходів технічного розвитку;

в) сучасними досягненнями науки і техніки;

г) забезпеченням його необхідними ресурсами.

6. Метою проведення модернізації є...

а) проведення повного або часткового переобладнання виробництва;

б) вилучення з експлуатації фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці;

в) удосконалення діючого виробничого устаткування;

г) відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимально можливе відновлення їхніх первісних техніко-експлуатаційних параметрів;

д) запобігання техніко-економічному старінню окремих видів засобів праці і підвищення їхніх техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

7. У результаті проведення реконструкції діючого підприємства у разі необхідності можуть бути...

а) збудовані нові виробничі об'єкти замість тих, що їх подальша експлуатація визнана недоцільною;

б) збудовані на нових земельних ділянках окремі виробничі об'єкти за затвердженим початковим проектом;

в) впроваджені нові технологи, модернізація та заміна фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування.

8. Які з нижченаведених показників характеризують ступінь тех­нічної оснащеності праці персоналу?

а) фондоозброєність праці;

б) трудомісткість продукції;

в) продуктивність праці;

г) жоден із наведених показників.

9. Коефіцієнт механоозброєності праці розраховується як відношення...

а) середньорічної вартості виробничих фондів підприємства до середньооблікової чисельності працюючих;

б) середньорічної вартості машин та устаткування до загальної кількості робітників;

в) середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшу зміну;

г) середньорічної вартості виробничих фондів підприємства до кількості робітників.

10. Коефіцієнт використання сировини і матеріалів характеризує...
а) ступінь технічної оснащеності праці;

б) рівень прогресивності застосовуваної технології;

в) технічний рівень виробничого устаткування;

г) рівень механізації та автоматизації виробництва;

д) рівень комп'ютеризації виробничих процесів.

11. До показників, що характеризують рівень прогресивності технології, відносять...

а) середній вік застосовуваних технологічних процесів;

б) середній строк експлуатації устаткування;

в) надійність устаткування;

г) продуктивність устаткування.

12. Виробнича потужність підприємства — це...

а) річних випуск продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умов повного використання устаткування та виробничих площ;

б) середньорічна вартість основних фондів виробничого призна­чення;

в) максимально можливий річний випуск продукції у номенкла­турі та асортименті за умов найбільш повного використання вироб­ничого устаткування;

г) продуктивність наявного устаткування.

13. Виробнича потужність підприємства визначається за...
а) усією номенклатурою вироблюваної профільної продукції;

б) лише профільною продукцією підприємства;

г) усією номенклатурою вироблюваної продукції;

д) усіма асортиментними групами продукції.

14. Вхідна виробнича потужність підприємства — це...

а) проектна виробнича потужність;
б) поточна виробнича потужність;

в) поточна виробнича потужність на початок року;

г) фактично досягнута виробнича потужність на кінець року;
д) середньорічна виробнича потужність підприємства.

15. Виробнича потужність підприємства встановлюється вихо­дячи з потужності... цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва

а) обслуговуючих;

б) допоміжних;

в) провідних;

г)основних.

16. При розрахунку виробничої потужності підприємства не враховується...

а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модер­нізації устаткування основних виробничих цехів;

б) устаткування, що знаходиться на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом року;

в) понаднормоване устаткування допоміжних цехів, що є анало­гічним технологічному устаткуванню основних виробничих цехів;

г) устаткування, що знаходиться на складі підприємства.

17. Для підприємств із дискретним процесом виробництва макси­мально можливий фонд часу роботи устаткування визначається як...

а) календарний фонд часу;

б) календарний фонд часу за мінусом часу, необхідного для про­ведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування;

в) номінальний фонд часу роботи устаткування;

г) дійсний фонд часу роботи устаткування.

18. Якщо коефіцієнт використання виробничої потужності під­приємства більше одиниці, то...

а) наявна виробнича потужність підприємства недостатня для ви­конання виробничої програми;

б) запланована виробнича програма підприємства нижча за його потенційні можливості.

19. Коефіцієнт освоєння проектної потужності відображає співвідношення...

а) обсягу випуску продукції та середньорічної виробничої потуж­ності підприємства;

б) обсягу випуску продукції та проектної потужності підприємства;

в) обсягу випуску продукції та норми її випуску;

г) проектної виробничої потужності підприємства та річного об­сягу випуску продукції.

20. Рівень використання устаткування за продуктивністю визначає...
а) коефіцієнт інтенсивності навантаження устаткування;

б) коефіцієнт екстенсивності завантаження устаткування;

в) інтегральний коефіцієнт навантаження устаткування;

г) коефіцієнт змінності устаткування.

21. Підвищення інтенсивного навантаження устаткування та виробничої потужності підприємства можливе за рахунок...

а) застосування прогресивних форм організації виробництва;

б) підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

в) скорочення простоїв устаткування;

г) зниження частки недіючих машин та устаткування;

д) виведення з експлуатації неефективно використовуваного устаткування.

22. Збільшення екстенсивного завантаження устаткування та виробничої потужності підприємства можливе за рахунок...

а) технічного удосконалення устаткування;

б) запровадження нової технології;

в) зниження частки недіючих машин та устаткування;

г) застосування прогресивних форм організації виробництва;

д) інтенсифікації виробничих процесів.

Тема 11. Організація виробництва

Методичні вказівки до вивчення теми

Виробництво продукції — один із головних напрямів діяльності підприємства, а ефективна виробнича дійшлість підприємства ґрунтується на оптимально організованому виробничому процесі. Ви­вчаючи курс «Економіка підприємств», неможливо обійтися без роз­гляду та вивчення проблемних питань, що стосуються організації виробничих процесів на підприємстві.

Розпочати вивчення теми «Організація виробництва» доцільно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики, структури та принципів організації вироб­ничих процесів. Перше, з чого доцільно почати розгляд проблемних питань цього блоку, — це визначення понять «виробництво», «ви­робничий процес», «елементи виробничого процесу» тощо, звертаю­чи увагу на відмінності між загальним тлумаченням виробництва та виробничого процесу. Необхідно з'ясувати характерні особливості, покладені в основу поділу виробничого процесу на елементи, дати характеристику кожному такому елементу окремо.

Виробнича діяльність підприємства формується на основі вироб­ничих процесів, що діють на цьому підприємстві. А підґрунтям від­повідних виробничих процесів є технологічний процес. І тому сту­дент повинен вивчити загальне тлумачення технологічного процесу, визначити його роль і місце у виробничій діяльності підприємства. Також треба дослідити трансформації предметів праці у межах від­повідних технологічних процесів, зробити висновки щодо спільних рис і відмінностей у технологічних процесах на підприємствах різ­них галузей економіки.

Загальну сукупність виробничих процесів, використовуваних на підприємстві, поділяють на певні групи, класифікуючи за окремими спільними рисами. І студенту необхідно добре вивчити сформований поділ виробничих процесів на основі таких ознак: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації. У групі виробничих процесів, виокрем­леній за ознакою призначення, слід звернути увагу на основні, допоміж­ні та обслуговуючі процеси. У групі, сформованій за перебігом у часі, слід розглянути дискретні та безперервні процеси, а серед виробничих процесів, об'єднаних за ознакою автоматизації, — вивчити ручні, ме­ханізовані, автоматизовані та автоматичні процеси.

Система організації виробництва будується на певних принци­пах, об'єднаних у певні основні принципи організації виробничого процесу. З цих принципів майбутньому економісту необхідно виок­ремити такі основні принципи: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматич­ності, гнучкості та гомеостатичності; докладно розглянути основні характеристики та особливості, що відрізняють їх один від одного.

Серед загальних характеристик виробничого процесу однією з головних можна назвати тривалість виробничого циклу. Виробни­чий цикл — головний показник, який характеризує можливості під­приємства щодо обсягу продукції, що ним виробляється, і витрати на її виробництво, відображає складність і швидкість перебігу вироб­ничих процесів. У цьому контексті й необхідно вивчати основні ха­рактерні риси, притаманні виробничому циклу. Слід ґрунтовно роз­глянути методику й навчитися виконувати розрахунки тривалості виробничого циклу.

Другий блок проблемних питань теми стосується організаційних типів виробництва. Отже, вивчення програмного курсу в межах цього блоку слід розпочинати з розгляду питань, які розкривають необхідність виокремлення та дефініції ти­пів виробництва. При цьому треба усвідомити, що тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та еко­номічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Далі, використовуючи поділ за типами виробництва, можна дати характеристику прояву відповідних технічних, організаційних та економіч­них особливостей виробничих процесів, що мають місце на конкрет­ному підприємстві.

Розмаїття технологій виробництва, конструктивно-технологічні особливості продукції, що виробляється, передбачають певну спеціалізацію робочих місць, які є головним показником, що характеризує відповідний тип виробництва на підприємстві. Тому на початковій стадії вивчення тематичного матеріалу, що стосується визначення Типів виробництва, у першу чергу необхідно визначити та доскона­ло вивчити, як визначається тип виробництва залежно від рівня за­кріплення операцій за певним робочим місцем, ознайомитися з особ­ливостями, притаманними робочим місцям і підрозділам з одиничним, серійним і масовим типами виробництва, з'ясувати, як визначається тип виробництва для підприємства в цілому.

Інноваційна діяльність підприємства завжди створювала умови я стрімкого зростання ефективності його виробничої діяльності, забезпечувало стабільну прибутковість. Для постійного впровадження прогресивних технічних нововведень на підприємствах створюються дослідно-експериментальні виробництва. І тому при зі характерних особливостей організації виробництва майбутньому економісту необхідно на певних прикладах сформувати своє бачення характерних ознак дослідно-експериментального виробництва, вивчити підходи, за якими визначається загальна організація виробничого процесу на дослідно-експериментальному виробництві та конкретні показники, за допомогою яких можна визначити харак­тер і призначення виробництва за цим напрямом діяльності.

Основним складником виробничого процесу є робоче місце. За сукупністю виробничих операцій, виконуваних на робочих місцях, складом технологічного обладнання, використовуваного інструмен­ту визначається характер діяльності підприємства в цілому. При вивченні характерних ознак виробничого процесу студенту необхід­но ознайомитися з особливостями відповідних робіт і технологічних операцій, виконуваних на робочих місцях у різних виробничих про­цесах, звернути увагу на організаційно-технічні особливості, обумов­лені певною спеціалізацією на робочих місцях в одиничному, серій­ному (дрібно-, середньо-, великосерійному), масовому виробництві.

Для набуття більш ґрунтовних знань щодо типів виробництва та особливостей їх прояву на різних підприємствах студенту необхідно зробити узагальнену порівняльну характеристику типів виробницт­ва. Для цього слід визначити сукупність класифікаційних ознак, притаманних кожному з типів виробництва; визначити конкретні особливості, що виявляються на робочих місцях залежно від техно­логічних процесів та обраної сукупності класифікаційних ознак. Отримані дані необхідно порівняти й визначити, які чинники впли­вають на трансформацію характеристик виробничого процесу за пев­ними класифікаційними ознаками.

Використовуючи дані порівняльного аналізу типів виробництва, доцільно визначити вплив типу виробництва на його організаційно-технічну побудову та ефективність. Для цього до факторної моделі виробничого процесу необхідно підставити конкретні дані, що харак­теризують складники типу виробництва, та проаналізувати отримані результати. На основі аналітичних даних треба дослідити, як зміню­ється організація та ефективність виробничого процесу при певному типі виробництва.

Наступний блок тематичних питань теми «Організація виробни­цтва» дає можливість студенту набути знань та навичок з організації виробничого процесу на основі конкретних методів. Розпочинаючи вивчення тематичного матеріалу цього блоку питань, передусім слід розглянути понятійний апарат, тобто вивчити поняття методу орга­нізації виробництва.

Першим кроком у вивченні методологічних підходів організації виробництва має бути ґрунтовне вивчення поділу продукції на дис­кретну та неподільну. Далі слід виокремити чинники, що впливають на вибір оптимального методу організації виробництва, і, як резуль­тат, розглянути застосовувані потоковий та непотоковий методи ор­ганізації виробничих процесів.

Детальне вивчення непотокового виробництва необхідно розпо­чати з розгляду притаманних йому ознак. Слід звернути увагу на спеціалізацію виробничих підрозділів за формами виробництва, тоб­то модифікації непотокового виробництва на одинично-технологічний, партіонно-технологічний і предметно-груповий методи органі­зації виробничих процесів, вивчити особливості та ефективність за­стосування різних модифікацій непотокового виробництва. На осно­ві статистичних даних треба дослідити найбільш поширені сфери застосування непотокових методів виробництва на промислових підприємствах України.

Іншим широко вживаним методом організації виробництва вва­жається потоковий метод з потоковою лінією як первинним ланцю­гом потокового виробництва. При розгляді тематичного матеріалу до цього блоку питань необхідно з'ясувати основні ознаки потокового методу виробництва, визначити сукупність чинників, що впливають на вибір цього методу. Доцільно розглянути основні парамет­ри функціонування потокової лінії: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра.

На завершальному етапі вивчення питань щодо методів організації виробництва, використовуючи статистичні дані, необхідно дослідити тенденції розвитку потокового виробництва в Україні та інших країнах світу.

Останній блок питань, що необхідно розглянути та ґрунтовно вивчити у рамках теми, стосується форм організації виробництва, початковому етапі вивчення слід визначити сутність форм організації виробництва та їх основні прояви. Ґрунтуючись на загальних знаннях існуючих форм організації виробництва та використовуючи певні практичні дані з інформаційних джерел, можна зробити висновки щодо соціально-економічного значення застосування різних форм організації виробництва на підприємствах різних галузей.

На основі загальних знань форм організації виробничих процесів щільно перейти до більш детального вивчення кожної з цих форм окремо. Перша форма, яку слід розглянути, — концентрація виробництва. Така форма організації виробництва має давні корені й тому можна знайти достатню кількість практичних прикладів її застосування. Протилежною формою організації виробництва вважається розукрупнення виробництва. Ця форма притаманна підприємствам, які на базі вже побудованого виробничого процесу ставлять за мету підвищення ефективності своєї діяльності за рахунок багатономенклатурного виробництва продукції. Особливо цікаво провести порівняльний аналіз динаміки ефективності та масштабів діяльності підприємств в умовах високої концентрації виробництва та його максимального розукрупнення.

Серед форм організації виробництва не менш важливими є спеціалізація, кооперування і конверсія виробничих підприємств. Розглядаючи ці форми, необхідно насамперед визначити об'єктивну необхідність і сутність трансформацій, що відбуваються в організації вироб­ничої діяльності у межах використання таких специфічних організа­ційних форм. Далі слід виокремити загальну сукупність показників, що характеризують рівень розвитку відповідних форм спеціалізації, кооперування і конверсії на підприємстві, та поділити цю сукупність на певні групи, за якими можна характеризувати ці форми виробничої діяльності. На завершальній стадії вивчення цієї групи форм організа­ції виробництва доцільно розглянути підходи до визначення ефектив­ності використання певної організаційної форми як окремо, так і у пев­ній інтеграції з іншими формами організації виробництва.

Багатогранною у своїх проявах с така форма організації вироб­ництва, як комбінування. З відповідних інформаційних джерел, що стосуються комбінування, необхідно визначити характерні ознаки, які можуть бути використані для виокремлення цієї форми із загаль­ної сукупності форм організації виробництва взагалі. Слід спробува­ти ранжирувати галузі виробництва за масштабами використання комбінування та виокремити з них такі, що мають найбільше під­приємств, на яких ця форма використовується. На основі ознак ком­бінування слід сформувати сукупність економічних показників, за якими можна оцінити рівень та ефективність розвитку комбінування на окремому підприємстві та у галузі в цілому, зробити висновки щодо доцільності використання у практиці господарювання комбі­нованих виробництв.

Закінчуючи вивчення теми, слід роз­глянути таку форму організації виробничих процесів, як диверсифікація. Із тлумачень цього явища у підприємницькій діяльності слід виокремити характеристики його як у широкому, так і в вузькому розумінні цього терміна. Необхідно визначити об'єктивну необхід­ність проведення диверсифікації виробництва у межах певного під­приємства, звернути увагу на диверсифікаційні процеси, як-от: фірмові та міжфірмові, галузеві та міжгалузеві, державні та міждержав­ні, одного ринку та сукупності ринків, одно- та багатопрофільну диверсифікацію. Роблячи певні висновки щодо диверсифікаційних про­цесів, слід визначити тенденції диверсифікації та масштаби її поширення у різних галузях економіки України.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробницт­ва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'яза­них підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спромож­ність.

де п — кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів;

V— об­сяги виконуваних робіт;

р — продуктивність окремих робочих місць;

М — кількість робочих місць у підрозділах.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виго­товленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. По­слідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях ви­робничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з пе­реходом на виготовлення іншої продукції.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.

Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробниц­тва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Коефіцієнт закріплення операцій характеризує середню кількість операцій, що припадає на одне робоче місце за місяць:

K_з.о.=

де п — кількість предметів, які обробляються на певній групі робо­чих місць за місяць;

т_і — кількість операцій, які проходить і-й пред­мет при обробці на певній групі робочих місць;

М — кількість робо­чих місць, для яких обчислюється k_з.о.

Знаючи коефіцієнт закріплення операцій, можна визначити тип ви­робництва. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічної можливості устаткування, що є універсальним. Через, часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагодження устаткування. Тому для одиничного виробництва k_з.о> 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляють періодичної партіями. При цьому застосовують як універсальне, так і спеціальне устаткування. Для цього типу виробництва 1 < k_з.о≤ 40.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто k_з.о = 1. При цьому застосовують вузькоспеціалізоване устаткування і спеціальне осна­щення.

Важливим нормативом організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл — інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукуп­ність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу. Тривалість технологічного цик­лу обробки партії предметів на одній операції визначається за формулою:

Т_т = п , (хвилин)

де п — кількість предметів у партії;

t — тривалість обробки одного предмета;

М — кількість робочих місць, на яких виконується техно­логічна операція.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна тех­нологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. У цьому разі тривалість технологічного циклу розраховують так:

Т_т.посл = п

де т – кількість операцій технологічного процесу (і=1, 2...т).

Для паралельного поєднання технологічних операцій характерно, що предмети після завершення однієї операції одразу передаються на наступну. У такий спосіб предмети однієї партії виготовляються пара­лельно на всіх технологічних операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети іноді передаються не поштучно, а так званими транспортни­ми партіями розміром п_т. При поштучному передаванні предметів п_т = 1. У цьому разі технологічний цикл обчислюється за формулою:

Т_т.пар =

Послідовно-паралельне поєднання технологічних операцій є ком­бінацією двох попередніх, тобто обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безпреривно. При такому поєднанні операцій технологічний цикл коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій (τ), тобто:

Т_{т. п.п} = Т_т.посл — ,

Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та тривалості меншої операції. Якщо останню позначити , то в загальному вигляді для будь-якої пари суміжних операцій: τ = (n - n_m)

Для т операцій таких суміщень буде (т-1). тоді можна остаточно записати:

Т_{т. п.п} =

Організація виробничого процесу вивчає також розташування ро­бочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересу­вання предметів праці технологічними операціями найкоротшим мар­шрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Такт потокової лінії — це інтервал часу, за який з лінії сходять ви­роби, що пересуваються один за одним:

де r — такт потокової лінії, хв.;

Ф — дійсний фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв.;

N — обсяг виробництва продукції за розрахунковий період у натуральному вираженні.

Якщо предмети праці передаються з одного робочого місця на ін­ше не поштучно, а транспортними партіями (п_т > 1), то вони сходять з потокової лінії за інтервал часу, який називається ритмом потоко­вої лінії:

R = r n_m

Кількість робочих місць для і-ї операції (М_pi)

М_pi =

де t_і — тривалість обробки одного предмета на i-й операції.

Довжина потокової лінії

L = L₀М_pi

де L_о— відстань між двома сусідніми робочими місцями.

Швидкість руху потокової лінії залежить від її такту і відстані між сусідніми виробами (L_в):

L_в=

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної ор­ганізації виробництва належать концентрація, спеціалізація, ко­оперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

Для визначення рівня концентрації використовують різні показ­ники.

1. Галузевий рівень концентрації

РК_гал =

де Q_{вел.гал}, Q_{заг.гал} – обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

2. Рівень загальногосподарської концентрації

РК_зг =

де Q_зг, Q_заг.г.к — обсяг продукції, виробленої за певний період вели­кими підприємствами в межах господарського комплексу України.

Оптимальний розмір підприємства при концентрації його вироб­ництва можна визначити кількома підходами. Зокрема, застосову­ють підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат ( 3_і), на випуск одиниці продукції, тобто:

З_і = S_і + Т_і + Е_н К_і → тіп,

де S_i — собівартість одиниці продукції;

Т_і — питомі транспортні вит­рати;

Е_н — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К_і — питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції за i-м варіантом.

Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (ко­оперування) є економічний ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою:

Е = ((S₁ - S₂) - (Т₂-Т₁))V₂ - Е_н Δ К + Δ П,

де S₁, S₂— собівартість одиниці продукції відповідно до і після спе­ціалізації (кооперування);

Т₂, Т₁ — транспортні видатки на одини­цю продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

V₂ — обсяг випуску продукції після спеціалізації;

Е_н — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

Δ К — додаткові капіта­ловкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва;

Δ П — додатковий прибуток, що може бути отрима­ний за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

Річний економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за ви­браним варіантом обчислюється так:

Е_річ = (З₁ – З₂) V_ф

де З₁, З₂ — зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізовано­го (кооперованого) підприємства;

V_ф — фактичний річний обсяг ви­пуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (коопе­рування).

Термін окупності капіталовкладень при здійсненні спеціалізації (кооперування) визначається за формулою:

Т_ок =

де Δ К — обсяг капіталовкладень, спрямованих на проведення спеціалізації;

С — вартість основних фондів, які можуть бути при цьому реалізовані.

завдання для самостійної роботи