Основна частина. Основна частина роботи складається із розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Основна частина роботи складається із розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Розділ може мати, крім основного тексту, коротку передмову, в якій описують вибраний напрям та обґрунтовують застосовані в ньому методи дослідження. Кожен розділ мають завершувати докладні висновки.

Перший розділ може бути присвячено з’ясуванню основних етапів розвитку наукової думки з тієї проблеми, яку розв’язує автор. Цей розділ являє собою критичне висвітлення здобутків попередників. Важливо при цьому окреслити ті питання, які лишилися невирішеними й тим самим умотивували необхідність проведення власного дослідження. Загальний обсяг цього розділу не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини.

У наступних розділах зазвичай обґрунтовують методологію і розробляють методику проведення дослідження, викладають спостереження, узагальнення й результати власних досліджень.

Виклад матеріалу у розділах роботи мусить бути підпорядкований провідній ідеї (концепції, теорії), визначеній автором.

Висновки

У загальних висновках коротко оцінюють стан і важливість питання, розкривають методи розв’язання наукової проблеми, виділяють найбільш важливі наукові (теоретичні) та практичні результати, одержані в ході проведення дослідження, вказують на питання, які лишилися невирішеними, але потребують свого подальшого вивчення.

Пункти висновків мають бути лаконічними, змістовними, без нагромадження подробиць і часткових узагальнень. Вони повинні читатися і сприйматися легко й однозначно. Доцільно пункти висновків нумерувати (без знака №).

Список використаних джерел

Джерела у списку використаної літератури можна розміщувати одним із двох способів:

1) в алфавітному порядку прізвищ авторів або заголовків;

2) у порядку появи посилань у тексті.

Посилання роблять у квадратних дужках із зазначенням номера джерела у списку і сторінки, напр.: [5: 38] або із зазначенням прізвища автора, року виходу праці і сторінки, напр.: [Іваненко 1998: 35]. Останній спосіб найвигідніший і для автора, оскільки при перегрупуванні матеріалу чи заміні списку не потребує корекції всього апарату, і для читача, оскільки зразу засвідчує особу цитованого дослідника.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандарту: ДСТУ ГОСТ 7.1: 2—6 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. Система стандартів з інформації, бібліографічної та видавничої справи. (ГОСТ 7.1 – 2003, IDT). Введено в дію з 1 липня 2007 р.