Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Охарактеризуйте типові режими радіаційного захисту населення






 

Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту.

Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць.

 

Для захисту населення передбачено три типових режиму радіаційного захисту:

№ 1 - застосовується для населених пунктів, в яких населення проживає в основному в дерев'яних будинках (з коефіцієнтом ослаблення радіації в 2-3 рази);

№ 2 - передбачений для населених пунктів, де мешканці проживають в кам'яних одноповерхових будівлях, що забезпечують послаблення радіації в 10 разів;

№ 3 - передбачений для населених пунктів, де населення проживає в багатоповерхових кам'яних будівлях, що забезпечують послаблення радіації в 20-30 разів.

При цьому необхідно пам'ятати, що підвали житлових будинків суттєво знижують рівень проникаючої радіації (від 7 раз на дерев'яних одноповерхових будинках до 400 разів на багатоповерхових кам'яних).

Будь-який з цих трьох режимів передбачає трьохетапний порядок поведінки в зоні поразки:

а) перший етап - це період часу, протягом якого треба постійно знаходитися в притулок;

б) другий етап - включає час, протягом якого треба знаходиться по черзі в притулок і в своєму будинку (квартирі);

в) третій етап - це час перебування тільки у своєму будинку (квартирі) з короткочасним виходом на вулицю (не більше ніж на 1 годину).

Тривалість кожного етапу залежить від ступеня захисту людей від радіації, яку забезпечують притулок і житлове приміщення, а також від рівня радіації в районі зараження і часу його спаду.

Рівень радіації можна орієнтовно оцінити виходячи з того, що вже через 7 часов після ядерного вибуху рівень радіації зменшується в 10 разів, через добу - в 45 разів, через дві доби - у 100 разів, а через два тижні - в 1000 разів.

Тривалість перебування в притулку визначається штабом ГО і ЧС в залежності від радіаційної обстановки. Використовуючи довідкові таблиці і наявну інформацію з радіаційного обстановці, можна самостійно визначити час перебування в притулку або в іншому захисній споруді (ПРУ, підвалі і т.п.).


 

21. Як здійснюється планування заходів із запобігання поширення інфекційних захворювань з первинного осередку урежень?

Інфекційні хвороби - це такі хвороби, які передаються від однієї людини до іншої. Розповсюджуються вони не тільки серед людей, але й уражають тварин і рослини. Шляхи і способи передавання інфекцій різні: через органи дихання; при використанні заражених продуктів, фуражу, води; після контакту з зараженими речами; при спілкуванні з хворими людьми і тваринами; при укусах комах та кліщів.

В залежності від локалізації збудника в організмі і механізму його передачі інфекційні хвороби поділяються на чотири групи:

· повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів;

· водно-харчові, або кишкові інфекції;

· трансмісивні, або кров'яні інфекції;

· контактні, або інфекції зовнішніх покривів:

Заходи щодо санітарної охорони території мають профілактичний характер і тому повинні проводитися постійно. Це обумовлює необхідність їх планування. Правові основи такого планування викладені у «Правилах санітарної охорони території України» (далі-Правила), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.99 №696.

Мета планування - впровадження системи заходів щодо санітарної охорони території від ОНІ, регламентованих Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Правилами санітарної охорони території України», а також іншими нормативно-правовими актами галузі охорони здоров'я.

 

Плани (програми) повинні бути єдиними для конкретної адміністративної території, містити завдання по виконанню профілактичних і протиепідемічних заходів відомствам. З огляду на те, що боротьба з ОНІ є загальнодержавною проблемою, плани повинні узгоджуватися з відомствами і службами, які здійснюють заходи щодо попередження занесення та поширення інфекційних хвороб, на які розповсюджуються.

Плани рекомендується складати кожні 5 років. Щорічно плани корегуються відповідно до епідемічної ситуації, спрямованості та обсягів міжнародних зв'язків та ін.

 

Обласні комплексні плани повинні передбачати загальну стратегію організації заходів щодо санітарної охорони території області і надавати доручення підпорядкованим адміністраціям міського та районного рівня з урахуванням їх територіальних особливостей, міжнародних транспортних зв'язків, соціально-економічних, комунально-санітарних умов та рівня медичного обслуговування населення. Крім цього, у них передбачають заходи щодо створення резервів на випадок виникнення масових епідемічних ускладнень та підготовку керівників медичних формувань у вогнищах і провідних фахівців районів (міст) - лікарів - епідеміологів, бактеріологів, інфекціоністів та ін.

 

Планування і проведення заходів щодо санітарної охорони території необхідно проводити диференційовано для кожної адміністративної території країни, з врахуванням, насамперед, можливості заносу збудників інфекційних хвороб. Це визначається вивченням спрямованості, інтенсивності і виду транспортних зв'язків території.

Залежно від цих критерії можна виділити:

- території з високим ризиком занесення особливо небезпечних інфекційних хвороб (Київська, Одеська, Донецька області, АР Крим, м. Київ, м. Севастополь), які мають міжнародні повітряні та морські порти з прямими, інтенсивними і стабільними повітряними і судноплавними зв'язками з раїнами Африки, Азії і Південної Америки, неблагополучними щодо вищезгаданих інфекційних захворювань;

- території з обмеженим ризиком занесення - з епізодичними прямими транспортними зв'язками з неблагополучними регіонами світу, які здійснюються через міжнародні аеропорти та морські порти (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Харківська, Херсонська області);

- території, що не мають прямих транспортних зв'язків з країнами, неблагополучними щодо карантинних та інших небезпечних інфекційних хвороб (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька області) і не можуть бути воротами для занесення збудників ОНІ.

Епідемічні ускладнення в них можуть виникати, як результат вторинного занесення з територій першого і другого типу, чи з суміжних країн при наявності там епідемічного неблагополуччя.

Якщо занесення можливе через міжнародні морські та аеропорти, то характер епідемічного ускладнення та його масштаби у випадку занесення небезпечної інфекційної хвороби залежать від наявності сприятливих умов для циркуляції збудника в навколишньому середовищі і серед населення.

 

Аналіз епідемічних ускладнень з особливо небезпечних інфекцій, що виникали в Україні і закордоном, дозволяє виділити такі основні фактори, які впливають на можливість їх масового розповсюдження:

 

- кліматично - географічні особливості території (перш за все - наявність умов для масового розмноження джерела збудника і переносників небезпечних інфекційних захворювань та сприятливих умов щодо зберігання їх у навколишньому середовищі);

 

- соціально-економічні умови життя населення та санітарно - комунальний благоустрій населених пунктів від яких залежить можливість залучення в епідемічний процес масових факторів поширення кожної з нозологічних форм у зв'язку з їх епідеміологічними особливостями (наприклад: наявність відкритих водоймищ, що забруднюються господарсько-фекальними стоками; висока чисельність гризунів у жилій зоні; наявність місць масового виплоду кровососів та ін.);

 

- стан мережі установ та закладів охорони здоров'я і рівень медичного обслуговування населення, що впливає на своєчасність та повноту проведення заходів локалізації та ліквідації вогнищ, при занесенні небезпечних інфекційних хвороб (потужність лікувально - профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладів; радіус обслуговування, матеріально-технічна база, укомплектованість кадрами; наявність умов щодо здійснення належного санітарно-протиепідемічного режиму при організації спеціалізованих формувань у вогнищі-госпіталю для хворих, провізорного госпіталю для підозрілих на захворювання, ізолятора для контактних; обсерватора для виїжджаючих з вогнища; діагностичних лабораторій та ін.);

 

- клініко-епідеміологічні особливості ОНІ (тривалість інкубаційного періоду, здатність до формування легких форм захворювань та без симптомного носійства, життєздатність збудників у навколишньому середовищі та ін.).


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал