Основні вимоги порівняльного аналізу в адміністративному правознавстві

Ключовою такою вимогою є розуміння загальних тенденцій у адміністративній діяльності та в механізмах її правового регулювання в зарубіжних країнах. До таких тенденцій належить зростання в зарубіжних країнах кількості структурних підрозділів системи виконавчої влади та ускладнення зв'язків між цими підрозділами.

Іншою тенденцією є збільшення кількості соціальних проблем, зокрема глобального характеру, які можуть бути вирішені тільки зусиллями адміністративної влади та за допомогою державних бюджетів, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади, а також координація зусиль та налагодження взаємозв'язків з адміністративними системами інших країн. До таких глобальних проблем можна віднести контроль навколишнього середовища, утворення світових комунікаційних систем, розвиток всесвітнього транспорту, контроль за ядерною зброєю, координацію антитерористичної діяльності тощо.

Важливою тенденцією адміністративно-правового регулювання діяльності державних адміністрацій є посилення контролю громадськості не тільки за результатами, а й за самим процесом державного управління, хоча в різних країнах ступінь і ефективність цього контролю різні. Як загальну тенденцію треба також відзначити зростання впливу на адміністративну діяльність комплексних чинників, таких, як економічні, політичні, культурні (ідеологічні) процеси.

Використання методів порівняльного аналізу в адміністративному правознавстві буде методологічно виправданим, якщо будуть визначені також регіональні особливості утворення та функціонування адміністративного апарату в різних країнах. При цьому необхідно порівнювати особливості конкретної адміністративно-правової системи (зокрема в Україні) не тільки із світовими тенденціями в цій сфері, а й з особливостями адміністративно-правового розвитку регіону, до якого належить та чи інша держава. Так, Україна повинна розглядатися в порівняльно-правовому аспекті з країнами Європи, тобто в рамках особливостей європейського регіону. Серед останніх слід відзначити тривалий вплив християнської релігії та моралі на адміністративно-правову систему і відповідно на основні тенденції адміністративної діяльності держави. Причому Західна та Центральна Європа перебувала під впливом переважно католицизму, а Україна та інші країни колишнього Радянського Союзу — православ'я, ставлення якого до держави та адміністративної діяльності слід враховувати як регіональну особливість.

Важливою тенденцією формування адміністративної (управлінської) системи є суттєвий вплив французької адміністративної моделі часів Наполеона на більшість країн Західної Європи, які після закінчення наполеонівських війн не ліквідували повністю нав'язаної їм моделі управління суспільством, а навпаки, вдосконалювали й поширювали її. Недаремно адміністративну модель Західної Європи інколи називають «наполеонівською» або «французькою».

Для формування сучасної адміністративної системи європейських країн велике значення мали філософські ідеї щодо політичної організації суспільства та ролі держави у розв'язанні соціальних завдань. Це, зокрема, концепція Макса Вебера. Державні діячі та високі урядовці у Західній Європі на концептуальному рівні керувалися моделлю державної адміністрації, розробленою М. Вебером на основі аналізу структури та діяльності прусської бюрократії часів Бісмарка, а веберівська ідея «ідеальної бюрократії» була панівною впродовж багатьох років. Тим більше, що успішна адміністративна практика «залізного канцлера» Німеччини тільки посилювала цей вплив.

Натомість у Східній Європі на формування адміністративних структур та характер адміністративної діяльності значний вплив справили марксистські ідеї та їх практична реалізація починаючи з 1917 р. Центральна Європа перебувала під ідеологічним впливом як марксистської ідеології, так і веберівських ідей, а тому адміністративні моделі країн цього регіону мали значну специфіку в різні історичні періоди.

Такі регіональні особливості повинні враховуватися у порівняльно-правових дослідженнях, а головне — запровадженні їх результатів у адміністративно-правову практику, що є важливим завданням науки адміністративного права. Не усвідомлюючи ідеологічно-філософського підґрунтя формування адміністративної системи, неможливо порівнювати основні інститути адміністративного права.

Отже, порівняльне адміністративне правознавство слід розглядати як певну систему принципів і методів дослідження досить специфічних об'єктів — механізмів адміністративно-правового регулювання публічно-управлінської діяльності в різних країнах. Результати таких досліджень повинні використовуватися в законотворчій та правозастосовчій діяльності держави, а також: у навчальному процесі при вивченні системи адміністративного права в Україні. Це передбачає усвідомлення інтегративних зв'язків адміністративно-правового регулювання суспільних відносин національного та світового рівнів. Об'єктивно зумовлене посилення цих зв'язків вимагає глибшого розуміння сутності, загальних рис, гносеологічних джерел, напрямів удосконалення різних адміністративно-правових систем та їх порівняння на єдиних методологічних засадах.

§ 4. Навчальний курс адміністративного права

Наука адміністративного права викладається в юридичних та інших навчальних закладах з метою оволодіння майбутніми юристами, працівниками державних органів системою теоретичних і науково-прикладних знань щодо принципів і норм, які регулюють суспільні відносини у сферах виконавчої влади і державного управління, а також вміннями і навичками практичного застосування зазначених знань.

Як свідчить вітчизняний досвід, адміністративно-правову галузь намагалися двічі «вилучити» із системи радянського права: в 1917-1921 і 1928-1938 pp. На межі 20-30-х років минулого століття було припинено викладання курсу «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Цей курс намагалися об'єднати з теорією права, а згодом його об'єднали з навчальним курсом державного права. Лише в повоєнні часи адміністративне право як самостійна дисципліна поступово зайняло належне йому місце серед інших юридичних навчальних дисциплін.

Програма навчального курсу «Адміністративне право України» будується залежно від кваліфікаційного рівня вищого навчального закладу і тих завдань, на розв'язання яких він спрямовує свою діяльність. Основною вимогою має бути системний підхід у підготовці програми курсу та логічність і послідовність викладення його основного змісту.

Викладання українського адміністративного права передбачає опанування певним інструментарієм науки адміністративного права, вивчення її засад і основних інститутів, ознайомлення з чинним адміністративним законодавством.

Процес становлення демократичної, правової держави в Україні зумовлює докорінні зміни в механізмі правового регулювання суспільних відносин. Це особливо актуально для галузі адміністративного права. Відбувається процес переосмислення поглядів щодо сутності, принципів, функцій і системи адміністративного права з урахуванням змін, що стосуються проблем управління, діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, утвердження пріоритету юридичного забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян. Тому навчальний курс адміністративного права має будуватися з урахуванням тенденцій розвитку та реформування науки адміністративного права і відповідати реаліям сьогодення.

Наука адміністративного права включає загальну частину, в якій представлені теоретичні проблеми цієї провідної галузі публічного права, та особливу частину, присвячену організаційно-правовим проблемам державного управління та адміністративному законодавству, що діє в окремих сферах суспільного розвитку.

Відповідно до цього навчальний курс адміністративного права складається із загальної частини, в якій послідовно розкриваються витоки та основні етапи розвитку адміністративного права, його місце в системі українського права, джерела адміністративного права і адміністративного законодавства. В цій частині важливо показати динамічність їх розвитку, відобразити зміни, які відбуваються в суспільстві й державі і які формують нові відносини, і водночас певну адміністративно-правову спадковість, котра означає збереження діючих адміністративно-правових регуляторів, утвердження їх у нових суспільних умовах.

Ключові теми навчального курсу стосуються норм адміністративного права, особливостей їх структури, видів, форм реалізації та втілення в адміністративно-правових відносинах.

Важливе значення має вивчення правового статусу суб'єктів адміністративного права. При цьому особлива увага має приділятися адміністративно-правовому статусу основних суб'єктів, а також правовому регулюванню функцій, повноважень, форм і методів державного управління, що утворюють основні адміністративно-правові засади діяльності органів виконавчої влади.

При висвітленні загальної частини курсу адміністративного права особлива увага має приділятися таким інститутам, як державна служба і державний контроль, адміністративний примус та заходи його застосування, адміністративна відповідальність та особливості її застосування щодо фізичних і юридичних осіб за законодавством України.

Зважаючи на те, що адміністративний процес є відносно новим і досить складним явищем, з яким в ході подальшого навчання поглиблено має знайомитися певною мірою підготовлений студент, у загальній частині курсу наголошується передусім на сутності й принципах адміністративного процесу, його структурі та дається характеристика основних видів адміністративних проваджень.

Враховуючи, що норми адміністративного права регулюють величезний обсяг різних відносин у всіх сферах державного управління,

розгляд чинного адміністративного законодавства і засад організації та діяльності органів виконавчої влади у згаданих сферах становить зміст особливої частини навчального курсу.

Загалом навчальний курс «Адміністративне право України» ґрунтується на сучасних досягненнях адміністративно-правової науки та діючій законодавчій базі. Це забезпечує актуалізацію набутих студентами знань та ефективне застосування їх в майбутній професійній діяльності.