Стосунки Української Центральної Ради з Тимчасовим урядом.

Бажаючи довести, що декларовані Універсалом слова „однині будемо творити наше життя" не пустопорожні, Комітет Центральної Ради 15 червня створив Генеральний секретаріат на чолі з Винниченком. Такі швидкий розвиток подій в Україні справив відповідне враження на Тимчасовий уряд. 29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасового уряду для налагодження взаємин з Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні поступки, але зберігши своє реноме. Вимагаючи закріпити за Всеросійськими установчими зборами право остаточного вирішення питань стосовно організації української автономії, Тимчасовий уряд заявив, що не заперечуватиме її права на існування.

Зі свого боку делегація обіцяла, що уряд, приймаючи Закони стосовно України, узгоджуватиме їх з УЦР Вона висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його з державного бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді посади комісара з українських справ. Отримала право на життя ідея українізації військових частин.

Такий підхід створював грунт для порозуміння і конструктивного діалогу, хоч це й вимагало від УЦР певного компромісу і відступу.

Результатом переговорів стало офіційне визнання Тимчасовим урядом Генерального секретаріату, а також видання ЦР ІІ Універсалу. Зміст його - це обіцянки продовження курсу ЦР стосовно автономії України і створення для цього відповідної правової бази.

. Посилення конфлікту з Тимчасовим урядом.

Після досягнення угоди з Тимчасовим урядом УЦР, ретельно дотримуючись узятих на себе зобов'язань, почала втілювати здобуті права.

15 липня мала Рада ухвалила новий склад Генерального секретаріату. Того ж дня Винниченко виїхав до Петрограду для переговорів з Тимчасовим урядом. Передбачалося затвердити новий склад Генерального секретаріату, а також узгодити його Статут, текст якого Винниченко віз із собою. Статут закріплював основні засади діяльності Генерального секретаріату, його права та обов'язки.

Зміна керівництва в Росії, прихід до влади Керенського змінили ситуацію на непередбачену. Уряд Відмовив у затвердженні Статуту і запропонував натомість “Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату”, яка фактично позбавлювала українську сторону ознак самостійності. Українська делегація звичайно не дала на неї згоди. Конфлікт між двома сторонами так і залишився незалагодженим.

На Україні одразу ж з'явилися два рухи. Перший, який представляли націонал-революціонери, вимагав негайно розірвати стосунки з Тимчасовим урядом і самочинно затвердити Статут. Проте, така ситуація могла призвести до повного краху ЦР, оскільки незгуртовані українські не мали б шансів на перемогу над Росією за таким сценарієм.

ЦР не могла так різко міняти свою політику, оскільки це підірвало б її авторитет серед українських мас, зважаючи на поширення ІІ Універсалу. Тому вона знову вдалася до низки компромісів, на які йшла й досі. Українські політики-аматори сподівалися отримати автономію з рук Росії обмін на невеликі поступки. В такій ситуації вони були просто неготові до незалежності, що й показала нерішучість їхніх дій. Опинившись у незвичному становищі переможців, розгублені провідники Ради вдалися до рефлексії - отих болісних роздумів, притаманних іноді творчій інтелігенції і згубних для політиків.

„Інструкція" формально взяла гору над „Статутом". Щоправда, конструктивної співпраці між Тимчасовим урядом і Генеральним секретаріатом, по суті, не було. В жовтні внаслідок заяви УЦР про проведення Українських установчих зборів між ними спалахнув новий конфлікт. Цей акт уряд розцінив як намір УЦР підірвати державну владу. В.Винниченка викликали до Петрограда для пояснень, пригрозивши розпустити Раду. 22 жовтня він виїхав з Києва, однак давати пояснення урядові не довелося. Жовтневе повстання в Петрограді відкрило нову сторінку в історії революції.

24. Революційні події у Петрограді в жовтні 1917 р. та їх вплив на Україну.
24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся більшовицький переворот. Ці події до сьогоднішнього дня викликають палкі суперечки: одні переконані, що це була соціалістична революція, згодом названа Великою Жовтневою, інші вважають, що це державний переворот. Які ж події відбулися восени 1917р.?: Прихід більшовиків до влади у Петрограді, повалення ТУ, ІІ Всеросійський з’їзд Рад робіт-х і солд-х депутатів, який прийняв декрети про землю і мир, створив більшовицький уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В.Леніним. Після одержаного повідомлення про події в Петрограді на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського генерального військового комітету і Рад робітничих депутатів, залізничників та ін. організацій увечері 25 жовтня 1917р. було засновано «Крайовий комітет для охорони революції в Україні (ККОР), покликаний «розпоряджатися всіма силами рево-ї демократії». ККОР визнавав себе відповідальним перед ЦР. 29 жовтня більшовики піднімають у Києві збройне повстання проти прихильників уже неіснуючого ТУ, зосереджених в основному в штабі Київського військового округу. Військові частини ЦР, які спочатку були нейтральними, підтримали більшовицьке повстання. Прихильники ТУ залишили місто. 1 листопада ЦР ухвалила рішення про поширення своєї влади на всю територію, заселену переважно українцями, а саме: Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову Таврію, Хомську, частину Курської та Воронезької губерній.
4 листопада більшовики провели засідання Рад робітничих і сол-х депутатів, яке визнало повноту влади в Україні за ЦР. Разом із тим вони розпочали підготовку до скликання Всеукраїнського з’їзду Рад роб-х, сол-х, сел-х депутатів для перетворення ЦР на більшовицький манер (тобто, реорганізації в дусі Центрального виконавчого комітету – ЦВК Рад України). У цих умовах 7(20) листопада 1917р. Мала рада обговорила і прийняла ІІІ універсал.

25. Брест-Литовська конференція та українське питання.
Бресте́ йський мир — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18.Ініціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала радянській Росії. 3.12.1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15.12. обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. На нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники українського радянського уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали УЦР) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори.У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини.За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзуДоговір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення радянською Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

26. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.
Перша спроба радянізації України:
1)встановлення червоного терору
2) формування в УНР органів радянської влади
3) утворення регіональних республік
4)ведення жорсткої промислової та фінансової політики
5)розгортання аграрної революції на селі.
2-5 липня 1918 р. у Москві була утворена Комуністична партія (більшовиків) України, яка провела свій I з’їзд. На початку серпня 1918 р. більшовики в Україні спробували підняти масові повстання, але вони були передчасні, погано підготовлені, тому легко придушені. У листопаді 1918 р. Німеччина потерпіла поразку у війні. 13 листопада 1918 р. Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір. Наприкінці листопада було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який 29 листопада 1918 р. у м. Суджі видав маніфест про відновлення влади Рад в Україні. У цей час в Україні тривають антигетьманські повстання, при владі затверджується Директорія, проводиться окупація військами Антанти півдня України. Також починають наступ в Україну і радянські війська, які діють успішно і у 1919 р., займають: 3 січня – Харків, 12 січня – Чернігів, 19 січня – Полтаву, 27 січня – Катеринослав, 5 лютого – Київ, 18 березня – Вінницю, 10 березня – Херсон, 15 березня – Миколаїв, 6 квітня – Одесу, а 4-29 квітня – Крим. Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу. Знову почалося створення державного апарату Радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву – Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Рад. Конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на III Всеукраїнському з’їзді Рад. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з’їзд Рад та його виконавчий орган – Всеукр. Центральний Виконавчий Комітет, головю якого з 1919 р. став Г.І. Петровський. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних комісарів, очолив його Раковський. В основу політики більшовиків в Україні в цей час були покладені принципи «воєнного комунізму», політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення III з’їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.

27. Аграрне питання в Україні у період революційних перетворень і громадянської війни.
14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Українського національного Союзу була створена Директорія на чолі з В. Винниченком, яка взяла на себе функцію відкритої боротьби проти гетьманського режиму. 14 грудня 1918 р. Скоропадський зрікся влади і разом з німецькими військами виїхав до Берліна. До Києва тріумфально в’їхала Директорія. 26 грудня 1918 р. вона опублікувала свій програмний документ – Декларацію, в якій проголошувала ліквідацію гетьманського режиму і відновлення незалежної Української Народної Республіки. Становище Директорії, якій спочатку співчувало селянство, досить швидко змінилося після публікації земельного закону 8 січня 1919 р. У законі декларувалось ліквідація приватної власності на землю, але земельна власність іноземних поміщиків оголошувалася недоторканною, її долю мав вирішити спеціальний закон; недоторканними лишалися й 15-десятинні господарства; не давалось відповіді на головне питання: коли ж селянство одержить землю? Усе це призвело до невдоволення Директорією селянства і виступу проти неї Виконавчого Комітету Всеукраїнської ради селянських депутатів («Спілки»). Фактично одночасно з падінням гетьманату розпочався новий етап боротьби за владу в Україні між більшовиками і українськими національно-демократичними силами в особі Директорії.

28. Зовнішня політика Директорії УНР. Участь делегацій УНР і ЗУНР у Версальській мирній конференції та українське питання на ній.
Зовнішня політика
Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею. 31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.
Версальський мирний договір — підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами- переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. Умови договору були вироблені на Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. Для тодішньої революційної України Версальський договір обернувся не бажаними діями зі сторони Антанти. Хоча делегації УНР та ЗУНР були присутні на конференції, вони не змогли достукатися до лідерів великих країн, які дозволили фактично Польщі окупувати Східну Галичину та Волинь, Румунії – Буковину. За Сенжерменським договором Закарпаття передали Чехословаччині. Таким чином, Україні не дозволили встановити контроль над своїми землями.

29. Соціально-економічне та політичне становище України у період радянсько-польської війни. Політика радянської влади у Східній Галичині.
У жорстких внутрішньопартійних суперечках розпочинався період нової економічної політики та побудови «соціалізму в одній країні». Зважаючи на економічне становище та ресурси України, вона повинна була стати міцною комуністичною базою для Росії. РКП(б) визнало відмінність України від Росії, особливості українського селянства, потужність національного руху. Ризька мирна конференція 1920-1921 рр. була переломною віхою в українській історії XX ст. Україна, опинившись напередодні конференції у вирі радянсько-польської війни, стала ареною як внутрішньої ідейно-політичної боротьби, так і зовнішньої окупації. Для уряду УНР його опірна українсько-польський союз, оформлений Варшавським договором 1920 р., позиція польського уряду на конференції була життєвоважливою.
1 серпня 1920 р. в Тернополі проголошено утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Її уряд – Галицький революційний комітет (Галревком) очолив більшовик В. Затонський. Енергійно розгортався розподіл земель, впроваджувалися українське шкільництво, безплатна медицина, а селянська біднота створювала комнезами і комуни. Однак процес радикальних соціальних змін і національного оновлення швидко затьмарився самоуправними реквізиціями в дусі воєнного комунізму, які здійснювалися військовими підрозділами в селах, непомірним оподаткуванням господарств, розгулом репресій. Це позбавило Червону Армію підтримки селянства, і вона зазнавши ряд поразок, почала відступати. Розпалися ревкоми, припинив свою діяльність Галревком.

30. Процес міжнародного визнання УCPP (Ризький і Рапалльський договори).
Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920. Ризький мир був завершенням переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мінську, а згодом (від 21 вересня 1920) у Ризі. Польську делегацію очолював Я. Домбський, радянську — К. Данішевський (Мінськ) і А. Йоффе (Рига); УРСР репрезентував спершу Д. Мануїльський, а потім Ю. Коцюбинський і Е. Квірінґ. Обидві сторони визнавали незалежність України і Білорусії, та зобов’язувалися шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони, а особливо не дозволяли на творення і перебування на своїй території організацій, «які присвоюють собі роль уряду другої сторони або частини її території.» РРФСР і УРСР забезпечували за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща гарантувала ті самі права своїм меншинам російської, української і білоруської національності.
Рапалльській договір між РРФСР і Веймарськой республікою було укладено 16 квітня 1922 р. в місті Рапалло (Італія) під час Генуезької конференції.
Рапалльській договір означав зрив міжнародної дипломатичної ізоляції більшовицької диктатури Росії. З боку Росії (РРФСР) договір підписав Георгій Чічерін. З боку Німеччини (Веймарської республіки) — Вальтер Ратенау. Договір передбачав негайне відновлення в повному об'ємі дипломатичних відносин між РРФСР і Німеччиною. Сторони взаємно відмовлялися від претензій на відшкодування військових витрат і невійськових збитків і домовлялися про порядок врегулювання розбіжностей між собою. Німеччина визнавала націоналізацію німецької державної і приватної власності в РРФСР і відмовлялася від претензій, витікаючих «із заходів Української РСР або її органів по відношенню до німецьких громадян або до їх приватних прав за умови, що уряд РРФСР не задовольнятиме аналогічних претензій інших держав».