Тема № 8. Парламент в зарубіжних країнах

Перелік питань до самостійної роботи:

Парламент, його структура (внутрішня та зовнішня).

Структура парламенту:

а) двопалатні парламенти;

б) однопалатні парламенти.

Способи формування палат двопалатного парламенту та однопалатного парламенту.

Правове становище депутата: депутатський імунітет та індемнітет.

Компетенція парламентів.

Законодавча процедура в парламентах та її основні стадії.

Контроль парламенту над діяльністю уряду в парламентських державах.

Діяльність парламенту в сфері економіки.

Методичні вказівки

Відомо, що законодавча влада - це виключне право і можливість встановлювати найбільш загальні правила поведінки, видавати нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу.

Законодавча влада здійснюється перш за все загальнодержавним представницьким органом, а в суб’єктах федерації також місцевими законодавчими органами. Загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (національні, народні, державні збори, конгрес, сейм тощо), але за ним встановлюється загальна назва парламент, яка застосовується нині і в деяких конституціях (Чехія, Казахстан).

Сучасний парламент - це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів і який здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб. Його значення в сучасному суспільстві дуже важливе.

За своєю структурою парламенти поділяються на одно та двопалатні (бікамеральні). Палати парламенту мають різні назви, але зазвичай їх прийнято називати нижньою і верхньою. На семінарському занятті слід розглянути питання про розмежування повноважень між палатами в бікамеральних парламентах та про їх реальне правове становище. На семінарському занятті доцільним буде розглянути способи формування палат парламенту, які є загальновідомими світовій парламентській практиці, а також обставини при яких припиняються повноваження парламенту.

Структурно до складу парламенту входять: внутрішні органи парламенту, органи при парламенті та апарат парламенту.

Внутрішні органи парламенту. До внутрішньої структури парламенту входять керівні органи – голова парламенту або палати (спікер) або колегіальні органи; партійні фракції (парламентські партії, депутатські групи); постійні комітети та комісії; тимчасові комісії тощо.

Органи при парламенті не входять до його внутрішньої структури, не являються внутрішніми органами палат, але допомагають парламенту здійснювати його повноваження чи діють за його дорученням. Сюди відносяться: органи, які здійснюють контроль за дисципліною, фінансовою та господарською діяльністю (рахункові палати, контрольні палати, генеральні контролери); парламентські комісари (уповноважені з прав людини, з прав національних меншин, з охорони навколишнього середовища); комісії цивільної (публічної) служби тощо.

Апарат парламенту складається з трьох видів органів та осіб: допоміжні служби парламенту, а також його палат та комісій (бібліотека, секретаріат, типографія, господарська частина тощо); консультанти парламенту; особисті помічники парламентарів, їх референти, секретарі.

При підготовці до семінару студенти та курсанти повинні засвоїти, що в залежності від повноважень розрізняють парламенти з необмеженими повноваженнями, парламенти з обмеженими повноваженнями та консультативні парламенти.

До основних груп повноважень парламентів належать: прийняття законів, в тому числі основних (конституцій); обрання, призначення, утворення інших вищих органів держави, формування їх цілком або частково; фінансові та бюджетні повноваження. Всі ці аспекти вимагають деталізації в ході семінарського заняття.

Діяльність парламенту проявляється в прийнятті рішень і їх здійснення, як правило, у сукупності утворює парламентську процедуру. Парламент здійснює свою роботу в різних формах: на відокремлених та спільних засіданнях палат; шляхом роботи постійних комісій та комітетів; діяльності депутатів у виборчих округах; через органи, які знаходяться при парламенті.

Головною формою роботи парламенту є сесія. Розрізняють чергові та позачергові (надзвичайні) сесії.

Основним і найважливішим в парламентській процедурі є законодавчий процес. Він являє собою більше половини часу роботи парламенту та складається з кількох етапів (стадій), в кожній із яких бере участь певне коло суб’єктів. Основними стадіями законодавчого процесу є: виявлення потреби в прийнятті закону та здійснення законодавчої ініціативи; обговорення законопроекту (в свою чергу складається з певної кількості стадій, в залежності від парламентського регламенту тієї чи іншої країни, а також характеру закону, який обговорюється); прийняття закону; видання закону. Ці питання потребують деталізації в ході семінарського заняття.

При самостійному вивченні теми студенти та курсанти повинні мати на увазі, що форми парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади різняться в президентських республіках (а також в дуалістичних монархіях) і в парламентських республіках і монархіях. Однак парламент, будучи владним органом народного представництва, наділений контрольними функціями. Контроль парламенту може мати політичний (вислів недовіри) чи юридичний (створення парламентської слідчої комісії) характер.

Використовуються наступні форми контролю за діяльністю виконавчої влади, особливо уряду, міністрів та підпорядкованих їм структур:

1. Питання до вищих органів держави та вищих посадових осіб: уряду, прем’єр-міністра, міністром тощо на пленарному засіданні парламенту (палат).

2. Дебати по заздалегідь визначеним питанням та з приводу загальної політики уряду.

3. Інтерпеляція (використовується лише в парламентських республіках і монархіях та в деяких напівпрезидентських республіках) – постановка важливого для суспільства питання на пленарному засіданні, обговорення та прийняття рішення шляхом голосування.

4. Постановка питання про вотум недовіри.

5. Доповіді та звіти уряду та міністрів.

6. Надання відповідним постійним комітетам парламенту річних звітів міністрів про діяльність міністерств.

7. Парламентські слухання.

8. Діяльність парламентських комісарів та інших органів при парламенті.

9. Складання соціальних засідань парламенту для контролю за діяльністю органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (при введенні надзвичайного стану, використанні президентських виконавчих повноважень, застосуванні федеральної інтервенції тощо).

10. Імпічмент по відношенню до вищих посадових осіб, коли парламент (нижня палата) висуває звинувачення та в порядку судового процесу верхня палата вирішує питання про усунення з посади.

11. Контроль за делегованим законодавством – актами виконавчої влади, які видаються за дорученням парламенту та мають силу закону.

12. Ратифікація (затвердження) парламентом міжнародних договорів, укладених виконавчою владою.

Вивчення та аналіз вищеперерахованих форм парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади вимагає конкретизації та деталізації в ході самостійної роботи.

Бюджетні повноваження парламенту в більшості країн зводяться до його активної участі у прийнятті бюджету та у здійсненні контролю за його виконанням: затвердження звіту про виконання бюджету (Японія, Польша). Іноді депутатам парламенту або іншим його внутрішнім органом законодавством надано можливість вираження законодавчої ініціативи.

До фінансових повноважень парламенту відносять прийняття рішення: про грошову емісію (Туреччина); про внутрішню та зовнішню позику (Мексика); про створення позабюджетних фондів (Індія).

Участь парламентів в економічному плануванні виражена у регулюванні питань щодо фінансування певних державних завдань (соціального, культурного та інших)

Також, парламент встановлює податки.

Література:

основна [11, 14];

додаткова [ 7, 10, 20, 27, 28, 37, 40, 43, 45, 46, 49, 56, 71, 82, 84, 97, 112 ]