Проф. О.Г. Гавриленко 3 страница

Сталість організації. Статична й динамічна сталість. Типи сталості: внутрішня, зовнішня й спадкова сталості; кількісна й структурна сталості. Несталий стан системи. Сталість і управління змінами.

Методичні вказівки до самостійного вивчення

Під самоорганізацією слід розуміти безповоротній процес, який призводить в результаті взаємодії підсистем до утворення більш ефективних структур з позиції системи.

Вивчення природи і суспільства показує, що більшість складних відкритих систем складаються з великої кількості підсистем і при певних умовах здатні до самоорганізації та еволюції.

Однією з центральних проблем є проблема опису процесу самоорганізації, дослідження взаємовідносин між процесами ціле напрямленої організації та самоорганізації. Доступи до дослідження механізмів самоорганізації пов’язані з великою різноманітністю цих механізмів.

Наукова дисципліна «синергетика», яка появилась на Заході і до 1975 року встановилась як новий перспективний напрямок в науці, значно розширює коло процесів самоорганізації, які до цього вивчались кібернетикою.

В роботах по синергетиці відмічається універсальність явища по самоорганізації як для живих, так і для неживих систем. Власне з входженням в наукове вживання терміну «синергетика» пов’язують появу двох основних підходів до дослідження проблем самоорганізації: кібернетичного та синергетичного підходів. Два поняття самоорганізації розрізняють перш за все по цілеспрямованості поведінки системи.

Кібернетичний підхід має на увазі наявність наперед сформованої цілі, до якої система прагне самостійно і само організовується навколо неї.

Синергетичний підхід – механізм не потребує цілі, само організованість системи проявляється як ефект взаємодії між елементами системи. Нові форми організації виникають спонтанно, без будь-якої зовнішньої взаємодії або цілі.

Основні положення синергетичної концепції самоорганізації. І кібернетика і синергетика надають першочергове значення поняттю управління, але при цього переслідують зовсім різні цілі. Кібернетика займається розробкою алгоритмів і методів, які дозволяють управляти системою для того, щоб та функціонувала наперед заданим чином. В синергетиці в процесі експерименту певним чином змінюються управляючі параметри системи і досліджується самоорганізація системи як реакція на виробничі зміни, тобто різні стани, в які організація переходить під дією «важелів управління». Таким чином, якщо кібернетична система організовується під дією управлінського органу, то у синергетиці «управляючі параметри» не управляють безпосередньо поведінкою системи, але «запускають» її внутрішній механізм самоорганізації. Поведінка і кібернетичних і синергетичних самоорганізуючих систем виглядає цілеспрямованою, але у першому випадку дана ціль задається наперед, а у другому система сама вибирає шлях свого розвитку до більш високої організації.

В наш час поняття синергетики і самоорганізації часто використовуються як синоніми. Дійсно, і самоорганізація і синергетика вивчають те, як у часі і просторі із хаосу виникає організація (процеси самоорганізації), а також протилежні процеси (само дезорганізації) і складних нерівноважних відкритих динамічних системах будь-якої природи. Обидва механізми самоорганізації: кібернетичний та синергетичний – мають одну основу: спонтанно виникненні зв’язки між елементами, які дозволяють продукувати структури, створювати в системі організацію за рахунок локальних взаємодій, без управляючих команд.

Самоорганізація системи – це такий процес зміни її стану (або характеристик), який відбувається без цілеспрямованого початку, незважаючи на наявність джерел цілей. Причини, що спонукають процес самоорганізації, можуть бути як зовнішні так і внутрішні.

Іноді виділяють технічну, біологічну і соціальну самоорганізацію, вважаючи, що механізми самоорганізації в них засновані на різних принципах:

- технічна – заснована на програмі автоматичної зміни алгоритму дії у випадку зміни умов (система самонаведення ракет, автопілот і т.д.);

- біологічна – заснована на генетичній програмі збереження виду: мінливості, спадковості і відборі.

- соціальна – заснована на суспільній соціальній програмі гармонізації суспільних відносин, включаючи мінливі з часом пріоритети, цінності, закони.

Саморегулювання – це самостійне реагування системи на зовнішні взаємодії, які порушують її нормальне функціонування. Саморегулювання досягається з допомогою оперативної інформації, оберненого зв’язку, і здійснюється у формі самонастроювання і самоорганізації.

Самоуправління передбачає самостійне рішення цільових задач, розробку методів і засобів їх рішення, створення неформальних синергетичних зв’язків. Самоуправління реалізує потребу індивідуума, до творчості, до волі, до самовираження.

Принципи самоуправління:

- принцип другорядності – самоуправління не може бути первинним в організації;

- принцип поєднання управління і самоуправління – в будь якій організації управління і самоуправління повинні поєднуватись на кожному рівні управління;

- принцип м’якої регламентації – процес самоуправління не може бути жорстко регламентованим законодавчими актами і положення організації.

Контрольні і проблемні питання

1. Що слід розуміти під самоорганізацією?

2. Яких видів буває самоорганізація?

3. Які вам відомі принципи самоуправління?

4.Назвіть основні положення синергетичної концепції самоорганізації.

5. Що таке сталість організації? Назвіть основні типи сталості організації.

Тести:

6.1. Самоуправління передбачає:

а) самостійне рішення цільових задач;

б) створення неформальних синергетичних зв’язків;

в) самостійне реагування системи на зовнішні взаємодії;

г) розробку методів і засобів їх рішення;

д) всі відповіді правильні.

6.2.До принципів самоуправління належать:

а) принцип другорядності;

б) принцип поєднання управління і самоуправління;

в) принцип м’якого регулювання;

г) принцип самостійності;

д) принцип поєднання організації і самоорганізації;

е) принцип м’якої регламентації;

6.3. Самоорганізація буває наступних видів:

а) технічна;

б) синергетична;

в) природнича;

г) біологічна;

д) соціальна;

е) асоціативна;

є) всі відповіді правильні.

6.4. Самоорганізація - це:

а) це такий процес зміни стану системи, який відбувається без цілеспрямованого початку, незважаючи на наявність джерел цілей;

б) це процес самостійного реагування системи на зовнішні взаємодії, які порушують її нормальне функціонування;

в) самостійне рішення цільових задач, розробку методів і засобів їх рішення, створення неформальних синергетичних зв’язків;

г) цілеспрямована управлінська діяльність, спрямована на прийняття рішень, які розширюють можливості саморегулювання системи;

д) правильна відповідь відсутня.

Тема № ТО-7. Зовнішнє й внутрішнє середовище організації

Внутрішнє середовище організації. Змінні всередині організації (внутрішні фактори): цілі, завдання, структура, технологія, люди. Культура та імідж організації як її внутрішні фактори. Взаємозв’язок внутрішніх факторів. Методи дослідження внутрішнього середовища організації: аналітичні методи; експертні методи; лінійне програмування; динамічне програмування; діагностування (експрес-діагностика, ґрунтовна діагностика); внутрішній моніторинг (моментні спостереження, постійні спостереження).

Зовнішнє середовище організації. Мікрооточення (фактори зовнішнього середовища безпосереднього впливу): партнери, конкуренти; центральні а місцеві органи влади; навколишнє населення; природні умови. Макрооточення (фактори зовнішнього середовища опосередкованого впливу): міжнародні події та оточення; стан економіки; соціокультурні фактори; політичні обставини; розвиток науки й технології; право; соціально-суспільні фактори. Методи дослідження зовнішнього середовища (зовнішній моніторинг): зовнішнє спостереження; цільове спостереження; неформальний пошук; формальний пошук.

Взаємозв’язок факторів зовнішнього та внутрішнього середовища організації.

Методичні вказівки до самостійного вивчення

Згідно із системним підходом до управління кожна організація – це відкрита система, цілісність і життєздатність якої забезпечується завдяки елементам, з яких вона формується. Сукупність цих елементів становить внутрішнє середовище організації. Його проектування і створення відбувається з огляду на специфіку діяльності організації, кола споживачів, ринкової кон'юнктури, умов господарювання тощо. Система менеджменту при формуванні внутрішнього середовища організації має забезпечити відповідність характеристик його найважливіших складових умовам зовнішнього середовища, в яких організація функціонує.

Складові внутрішнього середовища організації. Є різні підходи до виокремлення параметрів внутрішнього середовища організацій. За визначенням М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі, основними внутрішніми змінними організації є цілі, структура, завдання, технологія і люди.

Цілі – конкретні кінцеві стани або бажаний результат, якого прагне досягти група людей.

Структура організації – це логічний взаємозв’язок та взаємозалежність рівнів управління і підрозділів, побудована в такій формі, яка дає змогу найефективніше досягати цілей організації.

Завдання – це доручена робота, серія робіт або частина роботи, яка має бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені терміни.

За визначенням відомого на Заході соціолога Ч. Перроу, технологія – засіб перетворення сировини (праці, інформації або матеріалу) в кінцеві продукти або послуги.

Жодна технологія не може бути корисною і жодне завдання не може бути виконане без співпраці людей, які становлять п’яту внутрішню змінну організації. Керівництво досягає цілей організації через своїх співробітників. Отже, люди є центральним чинником у будь-якій системі управління.

Останнім часом, особливо актуальною для вітчизняних організацій, стала необхідність враховувати всі чинники зовнішнього середовища. Це пов'язано з швидкими змінами в економічних умовах їх діяльності.

У ринковій економіці керівникам доводиться враховувати зміни зовнішнього середовища, оскільки організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу щодо постачання ресурсів, енергії, кадрів, а також споживачів. Оскільки від керівництва залежить виживання організації, менеджер зобов'язаний уміти виявляти суттєві чинники зовнішнього середовища. Більш того, він повинен запропонувати відповідні способи реагування на зовнішні дії. Адже вижити і ефективно функціонувати в мінливому середовищі може лише та організація, яка вчасно перебудується та пристосується до навколишнього середовища. Даючи визначення зовнішнього середовища, не потрібно намагатися обійняти неосяжне та враховувати абсолютно всі його чинники. Керівник повинен виділяти тільки ті аспекти зовнішнього середовища, які вирішальним чином впливають на успіх його організації. До зовнішнього середовища організації включають такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, державні органи влади і т.д. Всі названі чинники прямо і безпосередньо впливають на операції організації, тому їх можна віднести до середовища прямої дії.

Проте термін " зовнішнє середовище" включає ширший спектр чинників: економічні умови, споживачів, профспілки, конкуруючі організації, природні чинники, чинне законодавство та інші складові. Ці взаємопов'язані чинники впливають на функціонування організації, на її виробничу, інноваційну, комерційну, фінансову діяльність. Зовнішнє середовище та організація не просто співіснують, вони взаємодіють найактивнішим чином та взаємопроникають.

Контрольні і проблемні питання

1. Що таке внутрішнє середовище організації? Назвіть внутрішні фактори організації, охарактеризуйте їх.

2. Що таке цілі? Які цілі бувають в організації?

3. Які види ресурсів організації Вам відомі?

4. Які фактори зовнішнього середовища впливають на сучасну організацію?

5. Назвіть фактори зовнішнього середовища непрямої дії.

6. Яка відмінність між факторами прямого та опосередкованого впливу?

7. Які підходи використовують при аналізі зовнішнього середовища?

8. Охарактеризуйте сутність ПЕСТ-аналізу для оцінки чинників макросередовища організації.

9. Чи є взаємозв’язок між внутрішніми та зовнішніми чинниками організації»?

10.В чому проявляється взаємопов'язаність та невизначеність зовнішнього середовища?

Тести :

7.6 Невизначеність зовнішнього середовища - це:

а) швидкість, з якою відбуваються зміни в середовищі організації;

б) рівень сили, з якою зміна одного чинника впливає на інші;

в) кількість чинників, на які організація зобов'язана реагувати, а також рівень варіативності кожного чинника

г) кількісна міра зусиль, необхідних для цілеспрямованого переміщення, концентрації та освоєння у виробництві одиниці матеріальних, фінансових і інформаційно-технологічних ресурсів.

д) наявність необхідної інформації, яку має в своєму розпорядженні організація за конкретним чинником, а також від її точності.

Процес проектування організації має базуватись на таких принципах:

- коректне формулювання цілей та підцілей організації, що проектується, з урахуванням їх актуальності, новизни та можливостей практичної реалізації;

- обов'язкове визначення завдань, без вирішення яких цілі організації неможливо реалізувати;

- обґрунтований розподіл функцій, прав та відповідальності по вертикалі управління; виявлення всіх необхідних зв'язків та відносин по горизонталі з метою координації діяльності функціональних ланок та допоміжних служб;

- оптимальне співвідношення централізації та децентралізації управління.

Розрізняють два підходи до проектування організації: бюрократичний (механістичний) та біхевіористичний (органічний).

Ці підходи займають важливе місце не тільки в теорії та практиці управління, але і в теорії організації. Вже самі назви – механістичний та органічний – відображають основні риси цих підходів. Застосування терміна " механістичний" до організації використовується для того, щоб показати, що система спроектована на зразок машинного механізму, призначеного для продуктивних операцій. Термін " органічний" надає організації важливості живого організму, вільного від недоліків механістичної структури.

Етапи організаційного проектування:

- передпроектна підготовка (передпроектні роботи);

- проектування організаційних систем;

- впровадження організаційного проекту.

У процесі проектування структури організації виділяють три етапи.

1. Аналіз організаційної структури, що діє. Він покликаний встановити, якою мірою вона відповідає вимогам, що висуваються до організації, тобто наскільки організаційна структура є раціональною з погляду встановлених критеріїв оцінювання.

2. Проектування організаційних структур. Соціальна організація – надзвичайно складна система, що включає низку підсистем: виробничу (технологічну), економічну, соціальну, інформаційну, адміністративну. Одні підсистеми піддаються раціональному проектуванню, а інші (наприклад, соціально-психологічна) внаслідок великої кількості змінних, які не можна описати тільки раціональними величинами, вимагають діалектичного підходу до якісного та кількісного опису їх функцій і завдань. Цим пояснюється специфіка проектування організаційних структур управління, її сутність полягає в кількісно-якісному підході до оцінювання організаційних структур, поєднанні формалізованих методів із суб'єктивною діяльністю керівників, фахівців і експертів з вибору та оцінювання найкращих варіантів організаційних проектів.

3. Оцінювання ефективності організаційних структур виходячи з рівня реалізації завдань, надійності та організованості системи управління, швидкості й оптимальності рішень, що ухвалюються.

Проектування організаційних структур управління здійснюється на основі таких основних методів: аналогій, експертного, структуризації цілей та організаційного моделювання.

Контрольні і проблемні питання

1. Що таке організаційне проектування? Охарактеризуйте наявні підходи до розуміння його сутності.

2. Назвіть принципи, на яких має базуватись процес організаційного проектування.

3. У чому полягає системний підхід до організаційного проектування?

4. У чому полягає сутність механістичного підходу до проектування організаційних структур? Перерахуйте умови його ефективного застосування.

6. У чому полягає сутність органічного підходу до проектування організаційних структур? Назвіть умови його ефективного застосування.

7. Назвіть стадії процесу організаційного проектування та розкрийте їх зміст.

8. Назвіть та проаналізуйте основні методи організаційного проектування. У чому полягає сутність методу організаційного моделювання?

9. Назвіть ситуативні чинники проектування організації.

10.Які типи ситуацій можуть виникати у процесі проектування організації?

Тести:

8.1. Технологія, що використовується в організації, залежить від:

а) розміру організації;

б) чинників (факторів);

в) структури організації;

г) типу виробництва;

д) поставлених цілей;

е) всі відповіді правильні.

8.2. Масове виробництво характеризується:

а) випуском невеликої номенклатури виробів, яка є постійною тривалий час;

б) великою часткою операцій, що не повторюються;

в) поширенням механізації та автоматизації виробництва, конвеєрний спосіб збірки;

г) випуском партій виробів через певні проміжки часу;

д) врахуванням вимог індивідуального замовника до якості виробу завдяки гнучкості технологій;

е) всі відповіді правильні.

8.3. Метод «синектика» у відповідності з цілями проектування полягає у:

а) досягненні внутрішньої сумісності між елементами системи і зовнішньої сумісності між організацією і навколишнім середовищем;

б) стимулюванні групи осіб до швидкого генерування великої кількості ідей;

в) знаходження нових напрямків пошуку, якщо застосовувана сфера пошуку не дала позитивного результату;

г) направлення спонтанної діяльності мозку і нервової системи людини на дослідження і перетворення проектної проблеми;

д) розділення проектної проблеми на окремі частини, які підлягатимуть вирішенню;

е) правильна відповідь відсутня.

8.4. До критеріїв оцінювання ефективності організаційної структури:

а) методи проектування організацій;

б) аналіз і оцінка апарату управління;

в) оцінювання діяльності;

г) співвідношення між централізацією і децентралізацією;

д) чинники проектування організацій;

е) всі відповіді правильні;

є) правильна відповідь відсутня.

8.5 Найважливіші критерії ефективності організації:

а) пріоритетність;

б) дієвість;

в) упорядкованість організаційної діяльності;

г) оперативність;

д) економічність;

е) результативність;

є) всі відповіді правильні.

Тема № ТО-9. Культура організації

Зміст понять «культура» і «організаційна культура». Концептуальні підходи до формування організаційної культури. Моделі організаційної культури. Характеристики організаційної культури. Громадянська й корпоративна культури.

Типологія організаційних культур. Визначальні фактори культури організації. Підходи до типізації організаційних культур: факторні моделі цінностей; менталітет і організаційна культура; фундаментальні вірування та цінності; ставлення до часу; конкуруючі цінності. Характеристика типів культури за ознакою конкуруючих цінностей: кланова, ієрархічна (бюрократична), ринкова та адхократична культури.

Сучасна українська організаційна культура: джерела та основний зміст.

Методичні вказівки до самостійного вивчення

Організація – це складний організм, основою життєвого потенціалу якого є організаційна культура. Вона не тільки відрізняє одну організацію від іншої, але і зумовлює успіх функціонування та виживання організації в довгостроковій перспективі. Можна сказати, що організаційна культура – це «душа» організації.

Більшість сучасних дослідників під культурою розуміють специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріального та духовного виробництва, системі соціальних норм і духовних цінностей, сукупності відносин людей до природи, один до одного і до самих себе. На думку Е. Смирнова, організаційна культура означає впорядковану сукупність виробничих, суспільних та духовних досягнень людей.

Організаційна культура – це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та правил адаптації організації до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між групами працівників. Організаційна культура концентрує політику та ідеологію життєдіяльності організації, систему її пріоритетів, критерії мотивації та розподілу влади, характеристику соціальних цінностей та норм поведінки. Елементи організаційної культури є орієнтиром в ухваленні керівництвом організації управлінських рішень, налагодженні контролю за поведінкою та взаєминами співробітників у процесі оцінювання виробничих, господарських та соціальних ситуацій.

У деяких дослідженнях організаційну культуру називають корпоративною культурою.

Організаційна культура має певний набір елементів – символи, цінності, вірування, припущення. Виокремлюють три рівні організаційної культури.

Перший рівень, або поверхневий, включає, з одного боку, такі видимі зовнішні факти, як архітектура, поведінка, мова, технологія, гасла, а з іншого – все те, що можна відчувати та сприймати за допомогою відчуттів людини. На цьому рівні речі і явища виявити легко, але не завжди їх можна розшифрувати та інтерпретувати в термінах організаційної культури.

Другий рівень, або підповерхневий, передбачає вивчення цінностей і вірувань, їх сприйняття має свідомий характер та залежить від бажання людей.

Третій рівень, або глибинний, включає базові припущення, що визначають поведінку людей: ставлення до природи, розуміння реальності часу та простору, ставлення до інших людей, до роботи, тобто філософію організації. Без спеціального зосередження ці припущення важко усвідомити навіть членам організації.