Теоретико-методологічні основи сучасного розуміння туризму та його картографічного забезпечення.

Для того щоб визначитися із картографічним продуктом на який нині є попит у галузі туристичної індустрії необхідно розуміти саме явище «туризм» та нинішнє становище туризму серед напрямків економічних видів діяльності. Тому в цьому розділі розглянемо основні наукові та економічні положення про туризм.

Наукові дослідження у сфері туризму нині перебувають на стадії активного розвитку. Останнім часом формується понятійний апарат нової наукової системи, яка складається з прикладних наук про туризм, а також дисциплін щодо організації обслуговування туристів (рекреантів). Теорія функціонування туризму включає окремі, рівноцінно вагомі напрями, вирішенням яких займаються науковці різного фаху. [13]

Практика туристичної та рекреаційної діяльності спонукала до формування ряду нових понять, таких як: “туристика”, “сфера туризму”, “соціалізація туризму”, “соціальний туризм”, “індустрія туризму”, “туристський ринок”, “туристський продукт”, “туристські ресурси”, “рекреаційні ресурси” та ін. В кінці ХХ століття почав формуватися теоретичний каркас нової наукової системи “туризмології” [Пазенок] яка охоплює два рівні: перший ‑ теоретичний рівень – це галузь загалом (її структура, ресурси, міжгалузеві зв’язки, закономірності розвитку, а також територіальна організація, управління, економіка, тощо); другий ‑ виробничий рівень – це туристський суб’єкт (туристичне підприємство) зокрема та особливості його функціонування (мал. 1).

Під територіальною організацією туризму розуміють спосіб об’єднання структурних одиниць, в результаті якого формується ієрархія туризму. Управління туризмом – це система відносин між суб’єктом управління (Держкомтуризм, обласне управління туризму, тощо) та об’єктом управління – туристичним підприємством. Економіка туризму розкриває систему відносин між виробником, посередником (продавцем) та споживачем турпродукту. Структура галузі - це частина теоретичного рівня туристики, що характеризує групи підприємств (первинні, вторинні, і т.д.), які утворюють туристську інфраструктуру – мережу туроператорів, турагенцій, готелів (чи ін. засобів розміщення), підприємств ресторанного сервісу, музеїв тощо, а також розкриває взаємовідносини та роль у виробництві турпродукту. З позиції господарського комплексу, означена галузь складається з трьох основних рівнозначно-важливих блоків-сегментів, без яких втрачається її сутнісний зміст (Мал. 2.).

. Рис. 1. Туристика як наукова система. (за Дутчак С.В.)

Туристсько-рекреаційна галузь виробляє специфічний продукт, який прийнято відносити до категорії “послуга”. Виробництво будь-якого продукту має свій технологічний шлях і орієнтується на свого споживача. Для того, щоб туристсько-рекреаційний ресурс був переведений в категорію продукт і проданий споживачу (туристу, рекреанту) як товар, повинні бути створені відповідні умови для його споживання. Отже, туристсько-рекреаційний ресурс за допомогою відповідного набору інфраструктури (яка виступає, з одного боку, як антропогенний ресурс, що входить до турпродукту, а з іншого – як засіб виробництва турпродукту) і трудових ресурсів (які застосовують відповідний технологічний процес) переходить у готовий товар, який реалізується споживачу.

Рис. 2. Основні блоки туристсько-господарського комплексу (за Дутчак С.В.)

Отже, туристсько-рекреаційний ресурс за допомогою відповідного набору інфраструктури (яка виступає, з одного боку, як антропогенний ресурс, що входить до турпродукту, а з іншого – як засіб виробництва турпродукту) і трудових ресурсів (які застосовують відповідний технологічний процес) переходить у готовий товар, який реалізується споживачу. Тому, наступним блоком виступає ринок турпродукту (Мал. 2.). До нього належить: по-перше туристична інфраструктура, яка складається із засобів виробництва турпродукту (готельне господарство, транспорт, підприємства харчування); по-друге - мережа туроператорів та турагентів, яка об’єднує в єдиний турпродукт (тур) продукцію попередніх та реалізує його. [13] Інфраструктура і трудові ресурси є основними складовими туристичної індустрії. Трудові ресурси, також мають свою специфіку. До них належать: менеджер турфірми, працівник готельного господарства, працівник підприємства харчування, інструкторські кадри, екскурсоводи, гіди, працівники транспорту, медперсонал (працівники санаторіїв, пансіонатів тощо), працівники управлінських структур, методисти, що планують та формують тури, маркетологи, соціологи та багато ін. Таким чином, трудові ресурси забезпечують виробничий процес створення турпродукту та його реалізацію. [14]

Третім блоком є споживач (турист, рекреант), який формує свій ринок (ринок споживача) і відповідно виступає джерелом формування попиту на певний вид продукції (турпродукту). [13]

Отже, туризм та рекреація є складним соціально-економічним явищем, яке функціонує в межах системи “суспільство – навколишнє середовище” за умови рівнодійних сил з боку природних, антропогенних та соціальних чинників.

До туристсько-рекреаційних ресурсів належать (Н.Ф. Реймерс використовував термін «рекреаційний» [13]) «частина природних та культурно-історичних ресурсів, що виступають засобом підтримки та відновлення працездатності і здоров’я людей, які на даній фазі розвитку суспільства придатні для використання та надання туристських послуг». Ті ресурси, які на сьогоднішній день використовуються, а також ті, які через ряд об’єктивних соціально-економічних причин не доступні, але можуть бути використані за певних умов, формують поняття “туристсько-рекреаційний потенціал” території. «Рекреаційний потенціал – це один з показників природно-ресурсного потенціалу, ступінь здатності території позитивно впливати на фізичний, психічний та соціально-психологічний стан людини під час відпочинку». Туристсько-рекреаційний потенціал включає два поняття, які нерозривні та взаємодоповнюючі. Рекреаційний потенціал, як природну складову та туристичний потенціал – культурно-історичну спадщину – як антропогенну складову, а також певні ландшафтні комплекси, де відбувається туристична діяльність, окремі природні чи антропогенні туристичні об’єкти відвідування - музеї, пам’ятки культури, архітектури, археології, традиції населення, народні промисли, тощо. [14]

Надзвичайно різноманітний спектр туристсько-рекреаційної діяльності викликає необхідність систематизації та класифікації всіх її сучасних видів і форм. Туристсько-рекреаційну діяльність доцільно розглядати в двох, нероздільних між собою, аспектах: і як діяльність підприємств, які належать до туристичної галузі та виступають засобом виробництва турпродукту; і як діяльність туриста (рекреанта), спрямовану на задоволення своєї потреби у відпочинку, оздоровленні, лікуванні, пізнанні, та ін. у вільний час.