Чергування і— й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

б) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).

2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).

б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, ітися — йтися (ідеться — йдеться).

3. Чергування і — й не буває:

а) при зіставленні понять: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.

б) перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула.

в) після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

Чергування з — із – зі(зо)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

1. З уживається:

а) перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов).

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах).

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.