Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).

Іудейське (єврейське) право є однією з найдавніших правових систем світу релігійного типу і є релігійно-правовою системою, регулює суспільні відносини всередині єврейської общини, що сповідає іудаїзм.

Головна особливість іудейського права полягає в тому, що воно є складовою частиною іудаїзму. Це перш за все виявляється в їх загальному походженні, а також у спільності їх джерел. Як відомо, джерелом релігії і єврейського права є Біблія (її перші п'ять книг — П'ятикнижжя або Тора). Релігійні установки, які визначають ставлення людини до Творця, дотримання суботи і свят, закони кошерності та інші, є одночасно і правовими, і релігійними нормами. Норми іудейського права переплетені з релігійними нормами і переважно спрямовані на визначення обов'язків людини як члена єврейської общини. Вони регулюють ставлення членів іудейського суспільства до Бога, його законів і заповідей, до релігійних ри­туалів, до своєї держави, суспільних інститутів, до інших членів общини та іновірців.

Наступна особливість іудейського права полягає в тому, що для нього, на відміну від інших правових систем, харак­терний мононаціональний характер, тобто дія іудейського права поширюється тільки на одну націю — євреїв. Необхідно відзначити, що найважливіша функція іудейського права полягає в забезпеченні цілісності єврейського суспільства і підтримці його духовно-етичної і релігійної єдності.

Особливістю іудейського права є також принцип богообраності іудейського народу, його виділення Богом серед інших народів. Для забезпечення дії цього принципу іудейське право встановлює заборону на асиміляцію з іншими народами. Наприклад, забо­роняються шлюби з не євреями, а також звернення до неєврейських судових організацій та ін. «І не ріднися з ними: дочки своєї не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого, оскільки він відверне сина твого від Мене», — говорилося в «Повторенні Закону»^.

Важливою особливістю іудейського права є також те, що воно впродовж більшої частини своєї історії існувало і розвивалося без існування єврейської держави. Як відомо, іудейське право по­чало формуватися всередині єврейської общини в рамках власної єврейської держави. І незважаючи на те, що єврейський народ позбувся власної території, іудейське право як і раніше залиша­лося живим правом єврейської общини, що діяло, для тих, хто проживає в різних країнах світу. У зв'язку з цим

Джерела іудейського права

Найважливішим джерелом іудаїзму і іудейського права є Старий Завіт — частина Біблії, яка складається з декількох книг, написаних до пришестя Христа. Інша частина Біблії — Новий Завіт, книги якого були складені вже після його пришестя, — не визнається іудаїзмом. Оскільки іудаїсти визнають священними тільки заповіді Старого Завіту, його іноді називають єврейською Біблією.

Серед книг Старого Завіту особливе місце займає Тора (П'ятикнижжя Мойсея). Згідно з переказами, вона була послана Мойсееві Богом на горі Сінай. Тора — найважливіше, основопо­ложне джерело, яке традиційно розглядається в іудейському праві як своєрідна конституція єврейського народу. За змістом вона є викла­деними у віршованій формі різноманітними заповідями іудаїзму. Така форма викладення викликала надалі зростання значення інтер­претацій і тлумачень Тори для застосування її в практичній діяль­ності. За структурою вона складається з декількох частин і міс­тить п'ять книг — «Берешит» (Буття), «Шмот» (Вихід), «Віакра» (Левіт), «Бемідбар» (Числа), «Дварім» (Повторення Закону).

Важливим джерелом іудаїзму й іудейського права є Талмуд. Після Біблії це — найважливіша і священна книга єврейського народу. За своєю структурою Талмуд неоднорідний: він є багато­томною збіркою єврейських релігійних, правових і етичних норм, складених у період з IV ст. до н.е. до V ст. н.е. Він ділиться на дві основні частини: Мішну і Гемару. Міншна — це збірник правил поведінки, складений єврейськими мудрецями впродовж перших двох століть нашої ери, в якій закріплено норми неписа­ного права, систематизовано різноманітні звичаї, правила моралі і закони єврейського народу. Гемара — своєрідна інтерпретація і тлумачення норм Мішни, яку впродовж III—V століть давали їй равіни. До талмудичної літератури належать також Барайті — тексти, не включені в Мішну і з часом об'єднані в окремі джерела. Юридичною складовою Талмуда є Галаха.

Галаха як джерело іудейського права розуміється широко і вузько. У широкому розумінні — це нормативна частина іудаїзму, що регулює релігійне, сімейне і цивільне життя євреїв. У вужчому сенсі — це сукупність законів, що містяться в Торі, Талмуді і в більш пізній равіністичній літературі, а також кожен із цих законів окремо.

Розвиток Галахи було зумовлено тим, що приписи Тори, яка не допускала ніяких змін і доповнень, часто не відповідали прак­тичним вимогам життя. Деякі положення вимагали тлумачення і пристосування до побутових і соціальних умов, що радикально змінилися.

Джерелом іудейського права є також Мідраш (або Мідрашим), який тлумачить та інтерпретує Тору. Формування цього джерела права пояснюється декількома причинами: по-перше, необхідністю чіткого з'ясування приписів Тори, яка має складну віршовану форму; по-друге, об'єктивною необхідністю пристосування Тори до мінливих суспільних відносин.

Співвідношення значення і впливу Тори й інших джерел Свя­щенного письма впродовж історії змінювалося. Як відзначає М. Елон, спочатку Тора була джерелом, яким керувалася і вчена людина у своїх заняттях, і суддя, який ухвалював рішення. Але після завершення редагування Талмуда Тора залишилася чимось на зразок конституції єврейського права, а талмудична література — Мішна, Мідрашим, Барайті, Єрусалимський і Вавілонський талмуди — стала основним джерелом права. Тільки базуючись на них, учений навчав своїх учнів праву, а суддя виносив вирок¹.

Наступним джерелом іудейського права можна назвати звичай. Як відомо, звичай є першим джерелом права, у тому числі і для єврейського права. Після появи основного джерела іудейського права — Тори — головна вимога до нього полягала у відповід­ності його положень основним положенням Тори. Таким чином, звичаї доповнювали зміст іудейського права.

Законодавство (постанови і укази) — ще одне джерело іудейського права. Під ним мають на увазі акти, які прийняті мудрецями та регулюють різні сфери життя членів єврейської общини. Наявність подіб­ного джерела права істотно відрізняє іудейське право від інших релігійних систем, які позбавляють людину права змінювати норми, що даровані Богом.

Рішення єврейських судів також є самостійним джерелом іудейського права. Його формування і розвиток зумовлено існуванням судової автономії єврейських общин, яку вони мали в багатьох державах. Упродовж століть суди вирішували безліч різноманітних проблем, що виникали в практичному житті об­щини, використовуючи всі джерела іудейського права. Необхідно вказати, що поступово склався принцип, згідно з яким суди мали право ухвалювати рішення, яке відрізнялося від тих, що були передбачені в інших джерелах права, якщо вважали, що його буквальне застосування буде порушенням справедливості.

Збірки різноманітних судових рішень становлять важливу частину юридичної літератури. Наприклад, збірник «Питання і відповіді». Він містить судові рішення з різних питань, які приймали видатні єврейські правознавці, що жили в різних країнах у всі часи. В нього включено майже триста тисяч таких рішень.

Джерелом іудейського права є і доктрина, яка розглядається: як праці єврейських богословів; як думки різних іудейських ака­демічних шкіл; як ідеї рабинів і погляди щодо розуміння і тлума­чення різних біблійних положень і текстів¹.

Таким чином, система джерел іудейського права відображає його специфіку і характеризує його як релігійне право.