Индусское право и право современной Индии.

Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії, також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних ін­дуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом, чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і громадської належності.

Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи. Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії. Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забез­печенням процесів модернізації загальнодемократичних перетво­рені, у різних сферах життя суспільства.

Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цюфункцію виконує Верховний суд Індії. Практика і ево­люція концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії, свідчить про визнання цим найвищим органом конституцій­ного контролю найважливіших елементів і понять верховенства права та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сік геми Індії.

Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою для модернізації і кодифікації традиційного індуського права.

Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм ін­дуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів ін­дуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для позначення сукупності цих законів.

Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p., що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього за­кону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікова­ного індуського права.

Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації, але й модернізації індуського сімейного права. На них позна­чилася низка основних принципів англійського сімейного права. Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу. Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той час як дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами. Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рів­ність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі міс­тилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не офіційною реєстрацією.

Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в Індії після проголошення незалежності.

Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулю­вали притягання до відповідальності за порушення положень, пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична система, в якій кастова система переживає процес корінних змін. Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із за­стосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується 70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвіду­вати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній Індії. Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті, внищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у су­часній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну тра­диційних концепцій права релігійного характеру сучасним світ­ським правом.

Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприйма­ються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позна­чається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини, ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполу­чаються з визнанням природним станово-кастового розділення людей і сумнівом у необхідності рівності.

Основні джерела і структура «індійського» права

Закон і судовий прецедент є головними джерелами «індійсь­кого» права (правової системи Індії). Разом із тим, ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. Важливо відзначити, що на підставі судових прецедентів в Індії виникло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм. За роки незалежності посилилася роль конституційних звичаїв, які набувають не тільки фактичного, але й суто правового характеру. Вони юридично закріплюються у рішеннях Верховного суду, що містять тлумачення Конституції, а іноді інкорпоруються поправ­ками в її текст (наприклад 42 і 44 поправки про взаємини Пре­зидента і уряду та конституціоналізації Кабінету міністрів). На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави.

Роль і значення звичаю як джерела класичного індуського права більш значущі в порівнянні з його місцем серед джерел права в правовій системі сучасної Індії. Використання звичаю як джерела права залежить від того, чи є норма відсилання на нього в писаному праві. Причому не тільки законодавство в рамках те­риторіального права санкціонує застосування звичаю, але й при­йняті відповідно до індуського і ісламського права кодекси.

Таким чином, система джерел «індійського» права відріз­няється від системи джерел індуського права. Дані відмінності виявляються при розгляді кожного джерела права.

Структура правової системи Індії характеризується тим, що в ній містяться правові норми, які представляють різні правові культури, тобто структура права, разом із галузями територіаль­ного права, складається з певних норм індуського і ісламського права, що діють щодо осіб, які сповідають відповідно індуїзм і іслам.

Для структури правової системи Індії не характерна сис­темність і послідовність. Відсутнє послідовне ділення права на публічне і приватне. Необхідно відзначити, що вона не визнає дуалізму приватного права.

Щодо регулювання сфери особистого статусу переважно діють норми індуського права, зокрема з питань сімейного права: за­конність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, сім'я, розірвання шлюбу, сімейна власність, спадкування згідно із законом і за­повітом, сумісна власність, деякі питання, що входять у цивільне право (договір позики і дарування).

Разом з індуським і ісламським правом в Індії діє так зване територіальне право. Воно є сукупністю правових норм, які не мають релігійної належності і застосовуються щодо всіх громадян, які проживають на території сучасної Індії.

Територіальне право є способом правового регулювання су­спільних відносин у масштабах усієї держави, щодо всіх гро­мадян, незалежно від релігійної і громадської належності.

Необхідно відзначити, що більшість законів, що регулюють цивільно-правові і торгові відносини, було прийнято в період ко­лоніальної залежності Індії. Як приклад можна назвати такі за­кони, як закон про договори 1872 p., закон про докази 1872 p., закон про довірчу власність 1882 p., закон про продаж товарів 1930 р. Проте після проголошення незалежності було прийнято нові закони, що доповнюють і модернізують старе законодавство. Серед них можна виділити закон про компанії 1956 p., договір про авторські права 1957 p., закон про позовну давність 1963 p., закон про патенти 1970 р. і ін.

Особливе місце в структурі «індійського» права займає трудове право, що має давню історію. Наприклад, акти про охо­рону праці були прийняті ще в 1881 p., 1891 р. та 1911 р. в період британської колонізації. Трудове законодавство, що ре­гулює діяльність профспілок, почало формуватися ще в 20-х р. XX ст. (зокрема закон про профспілки 1926 p.). Після прого­лошення незалежності дана сфера зазнає корінних змін. Було прийнято найважливіші закони, що забезпечують реформу тру­дового законодавства (закони про промислові конфлікти 1947 p., про фабричну працю 1948 р. та ін.).

Питанням регулювання кримінально-правових відносин по­чала приділяти увагу ще англійська влада. Перший Кримінальний кодекс Індії було прийнято, як уже наголошувалося, у 1860 р. Він набув чинності 1 січня 1862 р. і був заснований на запозиченні де­яких правових положень не тільки з англійського законодавства, але і з КК Франції. Також при складанні КК Індії було врахо­вано ті правові відносини, які склалися в індійському суспіль­стві, яке утворюють представники різних віросповідань і культур. У ньому містяться також і деякі елементи звичаєвого права. Усе це дозволяє говорити про оригінальність даного документа. Незважаючи на старовинний характер КК, він як і раніше є основним джерелом кримінального права.

У 1973 р. було прийнято Кримінально-процесуальний кодекс Індії, направлений на модернізацію кримінально-процесуального законодавства, зокрема отримали подальший розвиток гарантії права обвинуваченого, надані Конституцією.