Передумови виникнення та суть маржиналізму

Особливістю розвитку економічної думки у останній третині ХІХ ст. стало виникнення маржиналізму як основи неокласичної економічної теорії. Зародження маржиналізму та перехід від класичної до неокласичної теорії у 70 – 80 рр. ХІХ ст. в економічній літературі розглядається як наукова „маржинальна революція”. Об’єктивна необхідність появи маржиналізму пов’язується з новими реаліями розвитку капіталізму, а саме

– суттєвими змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогрессу. Математичні методи управління проникають в усі сфери господарського життя; "

– розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських звяз’ків та ринкової кон’юнктури;

– виникненням економіки монополістичного ринку;

– змінами у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

– зростаючою індивідуалізацією підприємницької діяльності, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв’язків між суб’єктами господарювання;

– появою потреби у рекомендаціях щодо раціоналізації господарювання на мікроекономічному рівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки.

З переходом від класичної до неокласичної економічної теорії відбулися такі зміни:

– предметом дослідження стала раціональна поведінка окремих суб’єктів господарювання, які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості ресурсів;

– вихідним пунктом економічного аналізу стало трактування індивідуальних оцінок учасників економічних відносин з позицій суб’єктивно-психологічного підходу;

– ключовим економічним суб’єктом досліджень став споживач;

– джерелом формування вартості (цінності) став корисний ефект блага. Для класичної ж політичної економії джерелом формування вартості є витрати виробництва, людська праця;

– виникли принципово нові методологічні інструменти економічного аналізу, які дозволяють застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах та процесах, що відбуваються.

Маржиналізм (від фр. marginal – граничний, крайній) – це неокласичний напрям, одна з магістральних течій сучасної економічної думки, в основі якого є дослідження граничних економічних величин і визначення цінності ринкових благ їхньою корисністю та рідкістю.

Маржиналізм базується на певних принципах. Основними з них є

– суб’єктивно-психологічний підхід при аналізі та оцінці економічних явищ і процесів;

– методологічний індивідуалізм (метод робінзонад) при поясненні економічних явищ і процесів;

– граничний аналіз і використання граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ і процесів економічної системи на рівні окремого споживача, фірми чи галузі;

– визначення цінності корисним ефектом благ. Згідно цього принципу за основу цінності блага береться не просто корисність, а гранична корисність, тобто найменша додаткова корисність, що надається новою і в кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею блага. Це особливо характерно для австрійської школи маржиналізму;

– вибір раціональної економічної поведінки суб’єктів господарювання. Згідно цього принципу, ринкова економіка уявляється сукупністю раціонально мислячих суб’єктів господарювання, які, вибираючи альтернативні варіанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своєї власної вигоди.

На думку В.С. Джевонса, „кожна людина шукає задоволення і втікає від неприємностей і за будь-яких умов прагне отримати максимум одного при мінімумі другого” [99, с. 329];

– визнання рідкісності, тобто обмеженості економічних ресурсів порівняно з людськими потребами. В основу багатьох маржиналістських теорій закладено припущення про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу чи якогось блага;

– перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання; визнання примату споживання над виробництвом. „По суті маржиналізм зводить всю економічну науку до механізму обміну” [99, с. 410];

– ідеологічна нейтральність аналізу, деполітизація. Згідно цього принципу політична економія стає справжнею „чистою наукою”. Тільки звільнення від класового підходу, характерного для класичної теорії, від впливу ідеології та політики дає можливість досліджувати вічні та універсальні економічні закони.

Маржиналізм у своєму розвитку пройшов два етапи: перший – охоплює період з 70 – 80 рр. ХІХ ст. і другий – 90 рр. ХІХ ст. Характерною особливістю першого етапу розвитку маржиналізму було започаткування „суб’єктивного напряму” в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності.

Розвиткові маржиналізму на першому етапі значною мірою сприяли книги В. С Джевонса „Теорії політичної економії” (1871), К. Менгера „Основи учення про народне господарство” (1871), Л. Вальраса „Елементи чистої політичної економії” (1874) та ін.

Характерною особливістю другого етапу розвитку маржиналізму було започаткування неокласичного напряму економічної думки та відмови від суб’єктивно-психологічного підходу і поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Найбільш відомими представниками маржиналізму цього періоду були А. Маршалл, Д. Б. Кларк, В. Парето та ін.

Маржиналізм в основному розвивали три школи: австрійська, лозаннська та англо-американська. Засновником австрійської школи маржиналізму вважають К. Менгера, ідеї якого спочатку розвивали Ф. Візер та Е. Бем-Баверк, а потім Л. Мізес та Ф. фон Хайєк та ін. Засновником лозаннської школи вважають Л. Вальраса, ідеї якого спочатку розвивав В. Парето, а потім Г. Кассель, В. Леонтьєв та ін. Засновником англо-американської школи маржиналізму називають А. Маршалла, ідеї якого розвивали А. Пігу, Д. Б. Кларк та ін