Скелі Довбуша

Скелі Довбуша – це пам’ятка природи, розташована на висоті 668 м над рівнем моря неподалік від села Бубнище у Долинському районі Івано-Франківської області.

Розташовані Скелі Довбуша за 11 км на південний захід від м. Болехова Івано-Франківської області, неподалік села Бубнище. Це геологічна пам’ятка природи – скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м. Химерні нагромадження піскових скель утворилися більше 70 мільйонів років тому на дні теплого моря. Перед зором цих дивних природних творінь вервечкою пройшли всі геологічні, біологічні, історичні епохи від трилобіта до людини. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним змикається буковий та смерековий ліс.

Отже, Скелі Довбуша - явна фортеця періоду Х ст. Для забезпечення гарнізону фортеці водою тут видовбали квадратну цистерну, яка наполовину засипана, але має ще глибину 4 м, це вказує на можливість зберігання значної кількості дощової води. Враховуючи нахил рельєфу ущелини, для вигідного переходу вирубано сходинки, а верх „тунелю” перекритий кам’яним склепінням.

У скельних „стінах” вибито декілька печер. Вони вирубані у моноліті північно-західних піскових скель. Три печери штучного походження, а для четвертої (друга в ряду) використано природну ущелину. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі. Фактура обробки каменю вказує на те, що печери вирубувалися або поверхні вирівнювалися малим, дуже твердим, інструментом, тому рельєф насічки не перевищує 1, 5 см. Слідів шліфування у жодному приміщенні немає. Враховуючи характер тесання та характерні геометричні форми приміщень, архітектор-реставратор Зеновій Соколовський відносить ці печерні споруди до Х ст.

Перша, ліва печера, розташована на сучасному рівні природного дворика, вирубана у крайній скелі, яка межує з оборонним ровом. Печера має розміри 2, 9х6 м. Стеля її імітує форму склепіння. Вздовж північної та південної стін зроблені кам’яні широкі лави. Перед входом вирубана невелика ніша, над якою ще одна у вигляді неглибокої частини приміщення другого ярусу. З боків печери добре помітні сліди прилягання дерев’яної забудови. Друга печера – приміщення, розташоване в неширокій, але високій природній ущелині. Це двоярусна споруда, вирубана у бокових скельних стінах. Чітко простежується система повздовжніх пазів для дерев’яних конструкцій перекриття.

Третя печера – тристінне приміщення, вирубане в суцільній скелі, трапецієвидної форми. З боку дворика перед приміщенням вирубана тераса – платформа, яка підходить до четвертого приміщення. Відсутня тепер четверта стіна була вимурувана з каменю і стояла ще у ХІХ ст. Третя та четверта печери об’єднані не лише штучною платформою, але й дашком (навісом). До приміщення четвертої печери вхід через невеликий коридор, де добре простежуються сліди одвірків, стіни непрямолінійні, нерівна стеля та підлога. Оборонні стіни завершувалися виносними галереями, які відомі у пізнішій українській оборонній архітектурі (XV-XVI ст.) під назвою „маши-кулі”. Ворота та в’їзд на територію укріплення проходили через рів, вирубаний у скелі. Внутрішня частина мосту піднімалась. В'їзна вежа у верхній частині мала виносну галерею, від якої залишився профіль, вирубаний у скелі. Крім оборонних споруд по периметру двору та будівель, розміщених на скелях, комплекс Бубнища мав ще й додатковий захист.

Зі скелями Довбуша пов’язано багато народних легенд та переказів:

- Тут заховане золото та скарби Олекси Довбуша, які знаходяться у скалі, що нагадує мішок.

- Серед скель є камінь, що закриває вхід до потаємної печери і відкочується, коли сказати заповідні слова.

- Скелі утворилися внаслідок того, що Карпати тремтіли від розпачу, що помирає смертельно поранений Олекса Довбуш.

- Праворуч від другої ущелини, на стрімкій скалі можна побачити силует голови лева. Люди казали, що це зображення з’явилося за часів князювання Данила Галицького, на честь його сина Лева.

- Ще одна легенда пов’язана з великою похилою тріщиною, яка знаходиться за головою лева, а згори на скелях спочиває великий камінь, що за своєю формою нагадує бубен. Під час набігу татар місцеві жителі кинулися до скель, щоб сховатися там від ворогів. Але татари наздогнали людей і всіх порубали. Тільки одній дівчині вдалося добігти до скель і попросити у них притулку. Скелі розсунулися і сховали дівчину, а на татар посипався град каменів. Потім, коли вороги нападали на ці землі, скелі розсувалися, дівчина входила з укриття і била у бубен, сповіщаючи своїх земляків про небезпеку.

- Ще одна легенда говорить про те що печери утворилися через те, що один багач з Войникова будував в цьому місці замок і морив людей непосильною працею, заставляючи їх довбати печери в скелях.