Приклади індіанських таборів

ПухТок – слово з мови чорноногих індіанців. І перекладається воно так – «у соснах». Табір знаходиться у лісі, з усіх боків оточений деревами, правда, не тільки соснами. Табір був заснований у 1941 році.

Поселення – кілька хаток, розміщені недалеко одна від одної, на території кожного поселення – душ і туалет (на вулиці). А от малятам семи – дев’яти років пощастило: у їхніх дерев’яних хатках є усі зручності, включно з душем, туалетом, а також електрикою. У старших її немає, адже табір має індіанське спрямування, а де ви бачили вігвами з електрикою?

Хатинки, де живуть найменші кемпери, досить просторі. Невеличкий коридорчик, прямо по коридору – душ із туалетом, направо і наліво – по дві кімнатки-кишеньки.

У кожній такій кишеньці – два ліжка.

А старші дітлахи мають змогу пожити у справжніх індіанських хижках. Цікаво, що кожне плем’я по-іншому споруджує свої житла. Відомі усім вігвами будували лише алгонкіни. Інші племена споруджували свої житла з глини, каміння, дерева та інших матеріалів. Племена, які жили на території нинішньої Флориди, піднімали свої хатинки на палях – очевидно для того, щоб всередину не залазили усілякі гади та павуки.

Ми зазирнули усередину хатинки племені навахо.

Попід стінами – ліжка, перед ними – кілька дерев’яних лавок. Оце й усе убранство хижки. Хоча ні, у самісінькому центрі хатки – місце для вогнища. У хижці, як і у велетенській їдальні, та й на всій території табору, стоїть приємний запах, трохи схожий на аромат чорносливу-це аромат паленого дерева.

Колись подібні стовпи були у кожної індіанської сім’ї й уособлювали історію роду.

Назва корпусу – «Гасієнда» – навіває мені спогади про серіали початку 90-х, рабиню Ізауру чи щось таке... Під навісом стоять дерев’яні крісла-гойдалки і звідти чудово видно, що робиться у басейні.

Їдальня.Хоча тут, мабуть, не тільки їдять, а й збираються усім кагалом коли, наприклад, іде дощ. Приміщення досить велике, прикрашене індіанською символікою та опудалами тварин. І якось ті опудала там виглядають дуже органічно.