Форма і структура КУ.

Форми КУ – це спосіб вираження і організація конституційних норм та інститутів.

Для визначення форми КУ слід визначитись із тим, які ж бувають Конституції.

Традиційно за формою конституційна доктрина поділяла конституції на писані і неписані.

Писаними є Конституції: України, Франції, ФРН.

Неписані – конституції Великої Британії, Нової Зеландії, Ізраїля.

Проте в сучасний період така класифікація не використовується, всі основні закони - писані.

Сучасна наука конституційного права використовує термін “конституція” у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна.

Отже, юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.

Залежно від способу викладення цих норм, юридичні конституції можуть мати формальний або матеріальний характер.

Формальна конституція становить закон (або кілька законів). Це наприклад, конституцію Швеції складають три акти – “Акт про престолонаслідування” (1810 р.), “Форма праління” (1974 р.) та “Акт про свободу друку” (1974 р.).

Матеріальна конституція являє собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють їх взаємовідносини з державною владою. Акти, які складають зміст матеріальної конституції, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.

Фактична та соціальна конституція – ці терміни застосовуються для характеристики реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони визначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами і свободами людини.

Існує ще й формально-юридичне значення Конституції, яке полягає у наступному: Основний Закон держави, приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

Крім всіх цих зазначених форм конституції розрізняють кодифіковані та некодифіковані (неконсолідовані конституції). Кодифікована – це конституція, що складається з багатьох актів, які в сукупності складають її зміст.

Некодифіковані (неконсолідовані)[5] складаються з кількох актів, що може викликати певні труднощі, тому потрібно чітко орієнтуватися, які закони є основні, а які – неосновні.

Підбиваючи підсумок усім цим визначенням, слід сказати, що КУ є насамперед писаною, юридичною формальною і кодифікованою.

Структура КУ має сталий вигляд і включає низку елементів: преамбулу основну частину, заключну частину (прикінцеві положення) та перехідні положення.

Преамбула, її значення досить важливе для подальшого тлумачення усіх положень Конституції і прийняття на її основі закону.

Основна частина поділяється на відповідні розділи, глави і статті.

Прикінцеві положення визначають момент набуття чинності КУ введення в дію законодавства, яке було прийняте до вступу в силу нового закону.

Норми розділу “Прикінцеві положення” регулюють порядок реалізації нової Конституції. Відповідно до ст. 160 КУ набула чинності в день її прийняття ВРУ – 21 червня 1996 р. на п’ятій сесії[6]

Моментом набуття чинності КУ є час оголошення результатів голосування за проект КУ в цілому на пленарному засіданні ВРУ.

Перехідні положення. У них закріплено порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обраних та призначених посадовців до набуття чинності новим.

Діюча КУ складається з преамбули, 15 розділів, які об’єднують 161 статті, і 14 Перехідних положень та 2 статті Прикінцевих.

Преамбула

Розділ І. Загальні засади.

Розділ ІІ. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина.

Розділ ІІІ. Вибори. Референдум.

Розділ ІV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VІ. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

Розділ VІІ. Прокуратура.

Розділ VІІІ. Правосуддя.

Розділ ІХ. Територіальний устрій України.

Розділ Х.Автономна Республіка Крим.

Розділ ХІ. Місцеве самоврядування.

Розділ ХІІ. Конституційний Суд України.

Розділ ХІІІ. Внесення змін до КУ.

Розділ ХІV. Прикінцеві положення.

Ось такий вигляд має КУ – Основний Закон нашої держави.

Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільство та державний лад України. Проте, все ж таки переважна більшість принципів та норм Конституції, спрямована на закріплення саме державного ладу України, що ще раз і ще раз доводить: взагалі будь-яка конституція (в тому числі КУ) насамперед характеризує державу, сутність, спрямування її діяльності та діяльності її органів, організацію державного апарату. Ось чому КУ є такою необхідною для кожного істинного українця.