Порядок укладення договору страхування.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву, яка має містити:

1. загальні відомості (адреси сторін, страхова сума, строк страхування);

2. спеціальні відомості (щодо конкретного об¢ єкту страхування);

3. декларація, в якій страхувальник заявляє, що вся інформація, яку він надає, є правдивою і відображує знання страхувальника про ризик;

4. застереження, в якому страховик попереджує страхувальника, що у випадку виявлення обману щодо відомостей про ризик, він звільняється від своїх зобов¢ язань по договору.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове сівдоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

При укладанні договору страхування заява на страхування може бути відсутня. Тоді договір вважається укладеним, якщо страхувальник купив страховий поліс.

26. Права і обов¢ язки сторін страхової угоди.

Страховик зобов'язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан.

Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

27. Страховий поліс як форма договору страхування: зміст, зв’язок з правилами страхування.

С. поліс є свідоцтвом укладення договору с-ня і містить всі суттєві деталі щодо об`єкту с-ня, а також прав і обов`язків сторін с. угоди, тобто він містить у стислій формі ті ж відомості, що і договір с-ня. Поліси розробляються с-овиком для конкретних видів с-ня і є, як правило, стандартними. Проте укр. с-овики часто видають поліси спрощеної форми. Стандартний у зах. країнах с. поліс має стр-ру:

ü заголовок:

· назва виду с-ня

· найменування с-овика, адреса, логотип, р/р у банку тощо

ü преамбула (вводна ч-на), може бути сформульована по-різному, але завжди в ній присутні

1) заява с-овика, що він зобов`язаний і гарантує забезпечити с-увальникові с. покриття згідно з умовами договору с-ня при будь-яких вказаних у ньому подіях протягом періоду с-ня.
2) зазначення розміру премії, і що вона була вже сплачена до моменту видачі полісу, або що с-увальник має її сплатити до визначеного строку згідно договору
3) якщо видачі полісу передувала заява с-увальника, то зазначається, що договір с-ня укладається на її основі, і що вона є невід`ємною частиною договору. Це означає, що с-увальник при заповненні форми заяви повинен бути дуже точним і правдивим (сумлінним).

ü підписи сторін. Підпис керівництва СКо як правило друкується типографським способом на полісі, бо при проведенні масових видів с-ня це неможливо здійснити власноруч.

ü робочі статті – це найскладна і важлива ч-на с. полісу, бо тут детально хар-ся с. покриття. Тут визначається застосовувана в даному виді с-ня термінологія, варіанти страховок (комбінації с. подій), перелік с. подій із розкриттям їх змісту; порядок визначення с. суми, її зміна із-за інфляції, порідок перерахунку с. премії при коригуванні; події, що не с-ються за кожним окремим варіантом с-ня. Робочі статті полісу, таким чином, мають відповідати хар-ці с. покриття з точки зору визначення с. суми і переліку с. подій, які містять Правила с-ня, затверджені Укрстрахнаглядом при видачі ліцензії на проведення цього виду с-ня. Ця вимога випливає із ЗУ”Про с-ня”, ст. 6 (про зміст правил с-ня).

ü виключення, які стосуються усіх без винятку варіантів с. покриття, що їх забезпечує даний поліс (протиправні дії с-увальника, воєнні дії…)

ü рекомендації щодо запобігання с. подіям

ü програма полісу; конкретизуються ті загальні частини, що розглянуті вище і які стосуються усіх без винятку с-овиків. Тут є відомості: № полісу конкретної людини; ПІБ с. агента; назва, ПІБ с-увальника; адреса с-увальника; вид діяльності с-увальника; с. премія; с. сума або ліміт відповідальності; особливі умови с-ня відносно даного с-увальника (пільги…)

ü умови – містяться в кінці кожного с. полісу, хоча певні ч-ни цих умов можуть зустрічатися в різних ч-нах полісу:
1) с-увальник згоден з усіма умовами полісу
2) він зобов`язаний інформувати с-овика про будь-які зміни ризику
3) чітко визначається процедура подачі заяви про відшкодування збитків, вказується, які документи повинні супроводжувати заяву
4) чітко вказується, що саме с-овик вважає с. обманом
5) с-увальник зобов`язується прикладати всі зусилля, щоб уникнути с. випадку, ліквідувати її ризик і вести себе так, наче застрах. об`єкт не є застрах-м.
6) ще іноді вказуються засоби вирішення спорів між сторонами с-ня.

Коли між с-увальником і с-овиком стоїть посередник, то він може видавати тимчасові поліси. Після того, як посередник повністю узгодить всі осн. моменти полісу із с-овиком, виписується с-увальнику повноцінний поліс.

28. Процес врегулювання претензій страхувальників та його завдання. Виплата страхового відшкодування.

Коли угода закінчується виплатою, то СКо має забезпечити своєчасне і кваліфіковане врегулювання збитків, тобто розгляд необхідних документів, вирішення питання про виплату і фактичну сплату відшкодування.

Подання заяви про настання с. випадку входить до обов`язків с-увальника. СКо посилає спеціаліста на місце події для складання с. акту (це вже обов`язок с-овика), в якому зазначається:

– дата с. події

– зміст с. події

– обсяг ушкоджень

– вжиті с-увальником заходи щодо запобігання розповсюдження наслідків с. події

– перелік майна, що знищене або ушкоджене.

На підставі с. акту СКо вирішує питання щодо сплати с. відшкодування.

Порядок виплати відшкод-ня регул-ся статтею 24 ЗУ “Про с-ня”, в ній визначається, що виплата проводиться згідно з договором с-ня, або законодавством, на підставі заяви с-увальника (його представника) або 3-х осіб, визначених у договорі с-ня, і с. акту (аварійного сертифікату), який склад-ся с-овиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, визначеній с-овиком.

Розмір с. виплати практично завжди знах. у межах с. суми за договором с-ня. С. сума визначає ліміт відповідальності страховика перед страхувальником.

Більшість заяв щодо виплати задовол-ся досить швидко, але інколи бувають суперечки між сторонами стосовно розмірів відшкодування і строків сплати цих відшкодувань. Зазвичай у договорі (полісі) заздалегідь обумовлюються шляхи вирішення цих суперечок. Останньою інстанцією є суд або арбітраж, і його рішення є остаточним. С-овик має право відмовити у виплаті с-увальнику, підстави відмови перелічені в Ст. 25 ЗУ ”Про с-ня”.

Підставами відмови є:

1. Навмисні дії с-увальника або особи, на користь якої укладено договір с-ня, спрямовані на настання с. випадку.

2. Вчинення с-увальником навмисного злочину, що призвів до с. випадку.

3. Подання с-увальником свідомо неправдивих відомостей про об`єкт с-ня.

4. Отримання с-увальником повного відшк-ня збитків за майновим с-ням від особи, винної у їх заподіянні.

5. Несвоєчасне повідомлення с-увальником про настання с. випадку без поважної причини, або створення перешкод с-овику у визначенні обставин, хар-ру та розміру збитків.

Умовами договору с-ня можуть бути передбачені ін. підстави для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті приймаються с-овиком у терміни, передбачені у правилах с-ня, і повідомл-ся с-увальнику в обов`язково письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. При повному виконанні зобов`язань щодо виплати, тобто у повному обсязі с. суми, договір с-ня вважається вичерпаним, його дія припиняється.

При сплаті відшкодування у розмірі певної частки від с. суми договір с-ня вважається чинним у обсязі, який = різниці між с. сумою і сплаченим відшкодуванням.

До с-овика, який сплатив с. відшкод-ня за договором майнового с-ня в межах його фактичних витрат на покриття збитків, переходить право вимоги, яке с-увальник або ін. особа, що одержала с. відшкод-ня, має до особи, винної у заподіяному збитку. Це право вимоги наз. правом регресної вимоги (регресу) або суброгацією.

29. Дії страхувальника при настанні страхової події.

У разі настання страхового випадку страхувальник повинен в обумовлений строк оповістити страхову компанію про випадок. Страхувальником складається заява у письмовій формі про страховий випадок.

Страхова організація повинна надіслати свого експерта (аварійного комісара) на місце події. Експерт страховика складає аварійний сертифікат (страховий акт). Крім зазначених документів, стравик має право вимагати від страхувальника медичні довідки, довідки з банку, пожежних органів, міліції.

Виплата проводиться страховиком в обумовлений термін (10 днів після надання всіх документів) і за кожен прострочений день страхова компанія несе майнову відповідальність. Після виплати відшкодування до страховика переходять всі права щодо застрахованого об’єкта (принцип регресу).

Якщо є спірні питання про факт, розмір або строк виплати, то страхувальник має право звернутися до суду.

Страховик має право відмовити у виплаті відшкодування, якщо мале місце:

6. Навмисні дії стр-ника або особи, на користь якої укладено договір с-ня, спрямовані на настання с. випадку.

7. Вчинення стр-ником навмисного злочину, що призвів до с. випадку.

8. Подання стр-ником свідомо неправдивих відомостей про об`єкт с-ня.

9. Отримання стр-ником повного відшк-ня збитків за майновим с-ням від особи, винної у їх заподіянні.

10. Несвоєчасне повідомлення стр-ником про настання с. випадку без поважної причини, або створення перешкод стр-вику у визначенні обставин, хар-ру та розміру збитків.

30. Дії страховика щодо розслідування характеру і розмірів збитків.

Перед виплатою відшкодування страховик повинен перевірити, що:

- договір страхування був в силі на момент настання страхової події (сплата внесків є обов¢ язковою),

- особа, яка заявляє про претензії, є страхувальником або його представником,

- саме цей об¢ єкт був прийнятий на страхування і він був на місці страхування,

- страхувальник вжив всіх необхідних заходів для зменшення своїх витрат,

- до даного страхового випадку не можна застосувати ніяких винятків,

- страхувальник правильно визначив і заявив розмір збитків.

31. Аварійний комісар: поняття, функції.

Визначення розміру збитку прии виникненні страх випадку здійснюють аварійні комісари і експерти. Аварійний комісар – фіз особа, що спеціалізується на визначенні розмірів збитків, що наступили в результаті страх подій. Цей повноважений експерт страх-ка проводить розслідування обставин події, що заявлена клієнтом як страх випадок, визначаючи її відповідність умовам страх-ня, оцінює й узгоджує з клієнтом розміри збитку, вживає заходи до його зменш-ня, оформлює і подає відповідний висновок (аварійний сертифікат). При потребі аварійний комісар може залучатись до вивчення ризику на стадії розробки умов договору С. Найпоширеніші вони у автострах-ні. У морському страх-ні – сюрвейєр. Вони повинні мати сертифікат встановленої форми.

32. Організація діяльності аварійних комісарів в Україні.

Коли угода закінчується виплатою, то з одного боку, стр-вик повинен швидко реагувати на заяву стр-ника про настання с. події, але з іншого боку мех-м врегулювання претензій повинен виключати необгрунтовані виплати і запобігати шахрайству, як запланованому, так і спровокованому.

Подання заяви про настання с. випадку входить до обов`язків стр-ника. Заява – це той док-т, який дає поштовх діям СКо, пов`язаних із врегулюванням збитків, яких зазнає стр-ник.

СКо посилає спеціаліста на місце події для складання с. акту, в якому зазначається: дата с. події, зміст с. події, обсяг ушкоджень, вжиті стр-ником заходи щодо запобігання розповсюдження наслідків с. події, перелік майна, що знищено або ушкоджене. На підставі с. акту СКо вирішує питання щодо сплати с. відшк-ня.

Стр акт (аварійний сертифікат) склад-ся стр-ком або уповнов ним особою (авар комісар, диспашер, сюрвейєр).

Аврійний комісар - повноважний експерт стр-ка, який проводить розслід-ня обставин події, що заявлена клієнтом як стр випадок, визначаючи її відповідність умовам с-ня, оцінює і узгоджує з клієнтом розміри збитку, вживає заходів щодо його зменш-ня, оформлює і подає відпов висновок (авар сертифікат). При потребі авар комісар м/залучатись до вивчення ризику на стадії розробки умов договору стр-ня.

З боку стр-ка основними вимогами до працівників служб урег-ня збитків (тих, хто забезпечує безпосер спілк-ня з клієнтом за даних обставин) мають бути глибоке знання правил стр-ня, достатня правова підготовка, оперативність, завбачливість і ввічливість. Зазначена служба формує імідж стр-ка у критичній ситуації для клієнта.

33. Страховий акт: зміст, порядок складення.

– док-т, що складається за наслідками огляду застрахованого об’єкта, який постраждав від страх випадку. Стр акт складається аварійним комісаром на місці де стався страх випадок. Авар комісар (сюрвейєр) – повноважний експерт страховика, який проводить розслідування обставин події, що заявлена клієнтом як страх випадок, визначаючи її відповідність умовам страх, оцінює й узгоджує з клієнтом розмір збитку, вживає заходів до його зменш, оформлює і подає відповідний висновок.Зазвичай страх акт має встановлену страховою компанією форму. У страх акті зазначається місце страх випадку, застраховане майно, особи, чи випадки що призвели до пошкодження майна розмір завданого збитку та багато іншої важливої інформації. Страх акт є первинним документом. Його подає авар комісар до страхової компанії, яка приймає на його основі рішення про виплату страх відшкод

34. Порядок виплати страхового відшкодування (страхових сум).

при настанні страх випадку виплач застрах особі чи отримувачу. За договорами майн страх та страх відп-сті страховка випла­чується ст-льнику чи отримувачу у вигляді страх відшкод (СВ). При настанні страх випадку внаслідок заподіяння шкоди особі ст-льника або застрах, страх виплата за договором особистого страх здійсн с-льнику, застрахов або отримувачу (наприклад, у разі смерті застрахов або с-льника, якщо він також був застрах і за договором особ страхування) у вигляді страх суми або її частини (страх забезпеч). Обсяг відшкод не може перевищ розміру прямої шкоди, завданої застрах майну с-льника або 3 особи при страховому випадку, якщо договором страхування не передбачена виплата страх відшк у певній сумі. Тоді, коли страхова сума нижче страх вартості майна, розмір страх відшк скороч пропорційно відношенню стр суми до страх вартості майна, якщо договором страх не пе­редбачене інше. Якщо є декілька страх договорів на суму, що перевищує страх вартість майна, то страх відшк не може перевищ страх вартості цього майна. При цьому кожний із страховиків виплачує страх відшкод у розмірі, що пропорційний відношенню стра­хової суми за укладеним з ним дог страх до за­г страхової суми за всіма укладеними цим с-льником договорами страх. У дого­ворі добров особистого страхув страх сума вста­новл с-льником за згодою із страховиком. Випла­та за договором особистого страхування здійснюється с-льнику або 3 особі незалежно від сум, що належать їм за інш договорами страх, а також за соц стра­х, соц забезпеч й у порядку відшкодуван­ня шкоди. Якщо страховик виплатив страх відшк. В розмірі страх суми то його зобов’яз перед с-льником вваж вичерпаними і договір втрачає чинність.

35. Системи страхового забезпечення та їх сутність.

Страхове забезпечення – це рівень страхової оцінки по відношенню до вартості майна, прийнятої для страхування. Виражається у відсотках від вказаної вартості або нормується у гривнях на один об’єкт страхування.

Існують такі системи страхового забезпечення (використовуються переважно у майновому страхуванні):

q система пропорційного страхового забезпечення, за якої страхувальнику відшкодовується не вся сума збитку, а лише стільки відсотків, на скільки було застраховано майно (якщо майно було застраховано на 60%, то сума збитку підлягає відшкодуванню лише у межах 60%).

q система першого ризику, яка передбачає відшкодування збитку не більше страхової суми, встановленої за бажанням страхувальника в межах повної вартості майна. Якщо сума збитку виявилася більшою за страхову суму, то різниця не відшкодовується. При цьому збиток у межах страхової суми називається першим ризиком (відшкодовується), а зверх страхової суми – другим ризиком (не відшкодовується).

Якщо майно застраховано у повній вартості, то зникає різниця між вказаними системами страхового забезпечення і відбувається повне відшкодування збитку.

q система граничного страхового забезпечення, за якої відшкодовується збиток, що визначається як різниця між заздалегідь визначеною межею (границею) та досягнутим (фактичним) рівнем доходу. Зазвичай ця система використовується при страхуванні доходу (втрат, наприклад, від простоїв у виробництві).

36. Роль страхування в забезпеченні потреб підприємств у страховому захисті.

У процесі підприємницької діяльності практично не існує ситуацій, вільних від ризику.

Економічна сутність страхування підприємницьких ризиків полягає у тому, що за його допомогою створюються відповідні фінансові гарантії стабільності виробництва і його прибутковості.

Страхові відносини між страховиком і підприємством виникають у зв¢ язку з існуванням в останнього страхового інтересу щодо забезпечення страхового захисту належного йому майна або інших майнових інтересів.

Технологічний ланцюжок взаємовідносин між страховою компанією передбачає такі ланки:

1. визначення підприємством варіанту страхового покриття відповідно до мети управління підприємницьким ризиком;

2. визначення прийнятного страховика;

3. купівля страхового полісу (укладання договору), виходячи із співставлення страхових премій і умов страхування;

4. виконання обов¢ язків, поставлених перед підприємством страховою компанією, виходячи з умов договору страхування;

5. своєчасне подання страховикові про настання страхової події і сплати відшкодування заяви;

6. забезпечення контролю за вартістю майна підприємства, яке виступає об¢ єктом страхування.

37. Зміст поняття “підприємницькі ризики”. Форми і види страхування.

У загальному розумінні підприємницький ризик – це ризик, що виникає в результаті будь-яких видів діяльності, пов¢ язаний з виробництвом, реалізацією товарів та послуг, фінансово-кредитних операцій.

В умовах ринку підприємство не може розраховувати на покриття збитків від прояву ризиків за рахунок коштів бюджету, а можуть використовувати три основні варіанти для покриття збитків:

Þ самострахування (формування власних резервних фондів),

Þ об¢ єднання підприємств і створення фондів взаємного страхування, у яких страхові внески учасників одночасно вступають їх пайовими вкладами у статутний капітал (такі товариства створюються переважно підприємствами однієї або суміжної галузі економіки для покриття однотипних ризиків),

Þ укладання страхової угоди із страховими компаніями.

38. Види полісів страхування майна від вогню та їх особливості.

У класичному варіанті вогневе страхування забезпечує компенсацію збитків від знищення або пошкодження застрахованого майна внаслідок:

• пожежі (виникнення вогню, здатного самостійно розповсюджуватися за межами місць, спеціально призначених для його розведення та підтримки);

• удар блискавки;

• вибух газу, який використовуються у побутових потребах.

Крім того, цей поліс покриває також непрямі збитки від перелічених подій.

Але цей перелік ризиків може бути розширений і зазвичай страховик пропонує додаткові умови до стандартного полісу, що називається розширеним покриттям. За розширеним покриттям за додаткову плату страхують такі ризики:

• падіння на застраховане майно літаючих об¢ єктів та їх уламків,

• стихійних явищ (землетрус, виверження вулкану, дія підземного вогню, горний обвал, буря, повінь),

• вибух парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, агрегатів,

• пошкодження застрахованого майна водою із водопроводу, каналізації та опалювальних систем і систем пожежогасіння.

• крадіжки зі зламом,

• бою віконного скла, дзеркал і вітрин.

• перерві у виробництві після пожежі або втрати прибутку у зв¢ язку з цим,

• злонавмисні дії третіх осіб.

39. Страхування майна від вогню та інших небезпек.

Серед майнових видів страхування страхування майна від вогневих ризиків є найдавнішим і найбільш поширеним (в Україні 48-50% усіх видів майнового страхування). 25% надходжень за вогневим страхуванням припадає на громадян, решта – страхові премії, що сплачують юридичні особи. Щорічно в Україні укладається близько 40 тис. договорів страхування майна від вогню.

У класичному варіанті вогневе страхування забезпечує компенсацію збитків від знищення або пошкодження застрахованого майна внаслідок:

• пожежі (виникнення вогню, здатного самостійно розповсюджуватися за межами місць, спеціально призначених для його розведення та підтримки);

• удар блискавки;

• вибух газу, який використовуються у побутових потребах.

Крім того, цей поліс покриває також непрямі збитки від перелічених подій.

Але цей перелік ризиків може бути розширений і зазвичай страховик пропонує додаткові умови до стандартного полісу, що називається розширеним покриттям. За розширеним покриттям за додаткову плату страхують такі ризики:

• падіння на застраховане майно літаючих об¢ єктів та їх уламків,

• стихійних явищ (землетрус, виверження вулкану, дія підземного вогню, горний обвал, буря, повінь),

• вибух парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, агрегатів,

• пошкодження застрахованого майна водою із водопроводу, каналізації та опалювальних систем і систем пожежогасіння.

• крадіжки зі зламом,

• бою віконного скла, дзеркал і вітрин.

• перерві у виробництві після пожежі або втрати прибутку у зв¢ язку з цим,

• злонавмисні дії третіх осіб.

Всі виплати, включаючи доцільні витрати страхувальника на зменшення ризику, здійснюються в межах страхової суми за договором.

В жодному разі не відшкодовуються збитки, які стали наслідком:

- військових дій, громадянської війни або їхніх наслідків,

- громадянських заколотів, конфіскацій, арештів,

- знищення або пошкодження майна за розпорядженням воєнної влади,

- впливу ядерної енергії в будь-якій формі,

- навмисних дій або грубої необережності страхувальника,

- самозапалення, бродіння, гниття та інших природніх властивостей застрахованих об¢ єктів,

- обвалу будівель або іх частин, якщо обвал не викликаний страховим випадком,

- крадіжка майна під час або після страхового випадку.

Для цілей страхування все майно, яке належить підприємству, розподіляється на 4 групи:

Þ машини, обладнання, устаткування

їхня страхова вартість визначається, виходячи із тієї суми, яка необхідна підприємству для придбання об¢ єкта, повністю аналогічного втраченому (за вирахуванням зносу); ставка страхової премії 1-2%

Þ будівлі та споруди

їхня страхова вартість визначається вартістю будівництва, тобто вартістю зведення споруди, повністю аналогічної тій, що зруйнована або пошкоджена з урахуванням місцевості, зносу та експлуатаційно-технічних характеристик будівель; ставка страхової премії 0, 1-1, 5%

Þ продукція, яку виготовляє страхувальник, сировина і матеріали

страхова вартість визначається, виходячи із витрат, які необхідно зробити страхувальнику для повторного виготовлення цих товарів, але не вище за їх продажну ціну, і виходячи з ціни придбання сировини і матеріалів; ставка страхової премії 0, 3-4%

Þ товари, якими страхувальник торгує

страхова вартість визначається, виходячи з цін, необхідних для повторної їїх закупки, але не вище цін, за якими вони можуть бути продані; ставка страхової премії 1-5%.

Оцінка всіх груп майна (страхова вартість) за домовленість страховика і страхувальника можу встановлюватися або на момент укладання договору, або на дату страхової події.

40. Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна.

Досить часто страхові події, які завдають збітків майну, парелельно призводять до зупинки виробництва. При цьому збитки в період вимушеного простою можуть значно перевищувати прямі збитки від ушкодження і втрати майна.

Для покриття таких втрат застосовується як додаток до стандартного договору страхування (вогневого) страхування від перерв у виробництві. Іноді таке страхування проводиться як самостійне.

Комплексне страхування (і від вогню, і від перерв у виробництві) вважається вигідним як для страхової компанії, бо ризики по цих договорах зазвичай одні й тіж самі і якщо страхова компанія уклала обидва ці договори, то вона зацікавлена у якнайшвидшому відновленні застрахованого майна, аби уникнути значних страхових виплат у зв¢ язку із компнсацією страхувальникові втрат від перерв у виробництві.

У контексті цього страхування перерва у виробництві вважається такою, що наступила, якщо виробництво або інша діяльність (підприємницька), зазначена в договорі, повністю або частково припиняється внаслідок настання матеріальних збитків із застрахованим майном.

Обсяг відповідальності страховика при страхуванні перерв у виробництві здебільшого відповідає обсягу покриття за майновим страхуванням, але він, як правило, буває дещо ширшим, бо сюди включаються ще такі ризики, як втрати (простої) підприємства внаслідок недопостачання електроенергії, палива, недоподачі води, внаслідок аварії, що сталася не на підприємстві страхувальника, а на підприємствах, які забезпечують таке постачання.

Страхове покриття розширюється за рахунок того, що страхова компанія покриває втрати від простою не тільки майна, що належить підприємству, але й майна, яке не є його власністю, а використовується на умовах оренди, лізингу тощо.

Збиток підприємсва, який відшкодовує страхова компанія, включає:

• витрати страхувальника, які є умовно-постійними і зберігаються під час вимушеного простою:

- заробітна плата персоналу із нарахуваннями

- орендна плата за приміщення та устаткування

- податки і збори, які не залежать від результатіів діяльності

- проценти по кредитах

- амортизаційні відрахування

• недоотриманий прибуток за час простою

Під втратою прибутку, що покриває даний поліс, розуміють той очікуваний прибуток, який страхувальник отримав би від своєї діяльності за пероід вимушеного простою у виробництві. Право на компенсацію втрати прибутку підприємство має лише в тому випадку, якщо останні 12 місяців до настання страхової події воно отримувало прибуток від цієї діяльності.

Величина прибутку, недоотриманого під час простою, може бути розрахована шляхом множення обсягу недооотриманої продукції під час простою на рентабельність, яку підприємство мало протягом 12 місяців до настання страхової події.

Термін дії договору страхування 1 рік.

Страхова премія встановлюється індивідуально для кожного підприємсва (зазвичай вона у 1, 5 рази більше, ніж премія по основному договору страхування майна).

У цьому виді страхування застосовується франшиза (або у відсотках, або у днях простою – 5-7 днів).

41. Страхування ризиків впровадження нової техніки і технології.

Певні особливості є у стр-ні ризиків пов¢ язаних з впровадженням у в-во нової техніки та технології. Ці ризики залежать від конкретних напрямів стр-ня. Одним з них є стр-ня самої техніки, транспортних засобів а устаткування на випадок загибелі, зупинення чи порушення їхнього ритму роботи. В цьому разі передбачається відш-ня прямих збитків, пов¢ язаних із страх об¢ єктами. Другий напрям – це стр-ня від раптових несприятливих наслідків впровадження технологічних новинок. Стр-ня нової техніки та технологій стосується ризиків, пов¢ язаних з їх експлуатацією. До них відносяться: конструкційні помилки у виготовленні техніки й розробці технології, підбір матеріалів, використанні їх; передбачене надходження на ринок більш конкурентноздатної або дешевої техніки.

Як можна помітити, особливість ланого стр-ня полягає у відш-ні збитків з вини окремих юрид чи фіз осіб. Необхідно також підкреслити, що страх відп-ть настає тоді, коли збитки спричинились випадковою помилкою чи професійними діями працівників. Коли ж ця умова не виконана, збитки від некваліфікованих дій спеціалістів не можна вважати випадковими. У разі стр-ня від технічних чи технологічних ризиків не покриваютсья збитки від стихійних природних явищ, вибухів, пожеж, тому що ці страх випадки включено у відповідальність за страхуванням основних та оборотних активів під-в. Правом СК є обєднання в одному договорі за бажанням страхувальника страхового захитсу від технічних, технологічних ризиків та ризику втрати або пошкодження майна від пожежі.

Колі стр-й випадок стосується технічних обєктів і технологій, розмежовують повну загибель і частове пошкодження. При частковому пошкодженні відшкодовується затрати, здійсненні стр-льником для привелення до початкового експл-ого стану пошкодженного майна. Враховуючи, що стр-ня нової техніки й технології стосується високовартісних активів його доцільно проводити з певними мінім затратами.

В наслідок пошкодження або зруйнування основних активів можливі й непрямі збитки, які також підлягають стр-ню.

42. Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, що виробляється.

Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції набуло широкого розповсюдження з 50-х рр. ХХ ст. Спочатку воно виникло у США. Це страхування виникло як наслідок руху щодо захисту прав споживачів і як наслідок чисельних судових розглядів і задоволення позовів споживачів, я кі постраждали внаслідок споживання дефектних товарів та послуг.

Мета цього страхування полягає У:

- коменсації матеріальних втрат страхувальників у зв¢ язку із необхідністю сплати ними збитків, завданих споживачам;

- захисті інтересів споживачів за шкоду, заподіяну їх життю, здоров¢ ю та майну.

Поняття “ продукція ” охопляю будь-які товари, комплектуючі, сировину, електроенергію. Не входять до цьго поняття природні ресурси, продукти тваринництва, рибальства, мисливства, а також сільькогоподарська продукція, не піддана промисловій переробці.

Під терміном “ товаровиробник ” розуміють виробника продукції, оптового покупця, роздрібного покупця, ремонтну майстерню тощо.

У практиіц страхування застосовується принцип вини: на товаровиробника лягає оюов¢ язок довести свою невиновність за позовом споживача даної продукції, а саме він може довести, що:

- він не передавав дефектну продукцію до сфери збуту

- поставка здійснювалася не для отримання прибутку (наприклад, подарунок)

- він виготовив тільки частину продукту, а дефектною виявилася вся конструкція

- на момент передачі товару на збут він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових та технічних знань того періоду

Страхувальнику треба довести, що шкода життю, здоров¢ ю чи майну споживача була заподіяна у період дії договору страхування. Це буває зробити важко, оскільки термін позовної давності 10 років і протягом 3 років страховик розлідує причини збитків та їх наслідки і сплачує страхове відшкодування.

Страхова сума встановлюється, виходячи з обсягів товарообороту фірми-страхувальника і при цьому стновлюється ліміт відповідальності окремо за збитками, заподіяними життю і здоров¢ ю споживачів, і окремо за збитками, заподіяними майну споживачів, а також за збитками у розрахунку на один інсцедент. Ліміти за збитками життю і здоров¢ ю набагато вищі.

Тарифи коливаються від 0, 1 до 0, 5% (в деяких випадках 1%). Залежить розмір страхового тарифу від продукції, від організації просування товару на ринок, від країни-ексортера, від історії збитків за цим видом страхування для конкретного страхувальника.

Страхова премія обчислюється у відсотках від річного грошового обігу страхувальника на основі даних попередніх періодів (наприкінці ставка коригується згідно з реальним оборотом) або на 100 одиниць продукції.

Не покриваються страховиком здитки, пов¢ язані із:

• змінами конструкцій товарів

• поліпшенням і замінами товарів, що споживаються

• витрати, пов¢ язані із виданими без відома страховика гарантійними зобов¢ язаннями

• збитки, які виникли через відхилення від технології виробництва та ремонту цих товарів

• збитки, пов¢ язані із пошкодженням майна споживача продуктом, використання якого не було достатньо опробувано.

Термін страхування визначається терміном гарантійної експлуатації.

43. Страхування відповідальності роботодавця.

Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

• особистої необережності роботодавця (якщо роботодавець є фізичною особою),

• якщо роботодавець не зміг забезпечити поставлення відповідного та безпечного обладнання, обладнати безпечне робоче місце та організацію роботи, а також пібібрати кваліфікованих, компетентних службовців,

• порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця,

• необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця.

Службовці – це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуюються на підприємстві роботодавця.

За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіно життю та здоров¢ ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов¢ язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов¢ язані з розслідуванням щодо обставин пригоди, а також із захистом у суді.

Страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода покривається полісом цивільної відповідальності.

Страховик не відшкодовує ситрати:

- за будь-якими видами штрафів та неустойок,

- викликані навмисними діями страхувальника,

- особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюєтьяс страховий захист.

Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортним полісом), та ризик під час на морських бурових установках та платформах.

Страховики застосовують франшизу по одному страховому випадку, а аткож по збитках стосовно одного службовця.

При прийнятті ризику на страхування страховик враховує:

• вид виробництва

• умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розвиток соцільної сфери

• кваліфікація службовців, їхній стаж

• річна заробітна плата

• історія збітків за останні 5 років, сума найбільшого збитку тощо.

Страхові премії можуть розраховуватися двома методами:

- на основі річної заробітної плати (включаючи всі оподатковувані прибутки)

- на основі річного обігу – прибутків від продажу продукції та побічних операцій, а також від кількості зайнятих у виробництві.

44. Страхування відповідальності товаровиробників за забруднення навколишнього середовища.

Заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі витрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та грунту.

Під “ забрудненням ” розуміють будь-який викид шкідливих речовин, незалежно від їх природи та характеру, що забруднює атмосферу, водні або земельні ресурси (або викид та нагромадження шкідливих речовин в обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем).

Конкретний поліс страхування може покривати не тільки випадкові забруднення, а й ризик поступавого забруднення.

Підприємсва, які є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природньому середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок природних явищ чи навмисних дій потерпілих осіб. Що ж до підприємств, які не є джерелами підвищеної небезпеки, то вони звільняються від покриття шкоди, якщо доведуть, що шкоду зоподіяно не з їхньої вини.

Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров¢ я, якості навколишнього природнього середовища, відтворення природного середовища до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Страхуванням покриваються:

• всі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв¢ язку з настанням страхового випадку, а також судові витрати,

• покриваються лише випадкові забруднення (навмисні дії або помилки виключаються),

• суми штрафів не включаються у срахове покриття.

Договір укладється на рік, але через великі витрати при визначенні умов страхування чи превентивних програм догорів, як правило, поновлюєтьяс в того ж самого страховика.

Географічні ліміти чітко обумовлюються. Страховики обмежують максимальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу.

45. Сутність та економічний зміст страхування кредитних ризиків.

Будь-яка кредитна угода будується на взаємовідносинах між двома сторонами, одна з яких виступає позичальником, а інша кредитором. Характер кредитної угоди завжди пов’язаний із небезпекою для кредитора втратити гроші, надані у кредит. З цієї причини існує об’єктивна потреба в захисті майнових прав кредитора. Одним із засобів такого захисту є страхування. Взаємини між двома сторонами у рамках кредитної угоди можуть будуватися по-різному, можна виділити 4 варіанти:

1) кредитор дає грошову позичку, щоб отримати через деякий час від нього ці гроші з % - це фінансовий кредит;

2) продавець продає свій товар у кредит, щоб пізніше отримати від покупця гроші – це товарний кредит;

3) кредитор дає гроші дебітору, щоб потім отримати від нього товари чи послуги – авансовий кредит;

4) пов’язаний з тим, що в деяких випадках при видачі будь-якого кредиту на боці позичальника постає третя особа, яка відіграє роль гаранта і тим самим сприяє підвищенню довіри до страхувальника – це гарантований кредит.

З точки зору цих варіантів взаємовідносин між боржником і кредитором можна віділити відповідні види страхування, які здатні адекватно обслужити потреби сторін кредитної угоди:

- страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту;

- страхування кредитів (страхувальником виступає кредитор);

- страхування експортних комерційних кредитів;

- страхування на випадок невиконання зобов’язань контрагентом;

- страхування виданих і прийнятих гарантій (поручительств);

- страхування заставленого майна.

При укладанні кредитної угоди її сторони потрапляють у протилежне правове становище: у кредитора виникає право повернення виданої позики у визначеній сумі і у визначений термін, а у позичальника виникає зобов’язання повернути позику в обумовленому розмірі і в обумовлений термін. Це в свою чергу впливає і на характер страхових угод, які обслуговують кредитні угоди. Якщо страхувальником виступає кредитор, то угода страхування відноситься до майнового страхування, а якщо страхувальником виступає позичальник, то договір страхування відноситься до галузі страхування відповідальності.

46. Кредитні ризики та їх характеристика.

Будь-яка кредитна угода будується на взаємовідносинах між двома сторонами, одна з яких виступає позичальником, а інша кредитором. Характер кредитної угоди завжди пов’язаний із небезпекою для кредитора втратити гроші, надані у кредит, існують специф банк ризики, що стос-ся зберігання грошей, ЦП, дорогоцін металів та каміння. З цієї причини існує об’єктивна потреба в захисті майнових прав кредитора. Одним із засобів такого захисту є страхування.

Взаємини між двома сторонами у рамках кредитної угоди можуть будуватися по-різному, можна виділити 4 варіанти:

Стр-ня товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкод-ня втрат, які настали внаслідок невикон-ня короткострок кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг (понад 80% світ торгівлі здійсн-ся наданням кредитів). При стр-ні товарн кредитів об’єктом с-ня є, як пр, весь товарний обіг протягом року. Страхув-ком є продавець, застрах-ним - фактор. Відповід-сть стр закладу при с-ні в умовах факторингу = повній вартості еонтракту, т/т сумі заборг-сті, яка має бути сплачена боржником факторові. Договори с-ня м/укладатисяна кожну окрему операцію або (у разі регулярних торгов відносин) на підставі генеральної угоди.

Стр-ня кредитів під інвестиції здійсн-ся на базі операції з придб-ня інвест засобів за рах наданих постач-ком кредитів у готівк чи безготівк формі. З метою забезп-ня її поверн-ня застос-ся відпов форма страх захисту. Важливим методом кредит-ня інвест д-сті є надання лізингового кредиту. Тут стр-ся умови викон-ня лізинг операцій з метою захисту інтересів лізингодавця, який є страхув-ком і застрах-ним. Оюсяг стр премії, як і ризикова надбавка, обчисл-ся з урах-ням платоспром-ті орендаря.

Стр- ня споживчих кредитів здійсн-ся на випадок настання неплатоспром-ті тих позич-ків, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого спож-ня. Страхув-ком є позичальник - фіз особа. Він безпосередньо вступає у відносини зі стр-ком. Наявність стр забезпечення є необх умовою здійснення кредитної угоди. Стр тарифи форм-ся із врахув-ням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і надійності позич-ка.

Стр-ня кредитів, виданих під заставу, м/здійснюватися тоді, коли позич-к забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому рухомим чи нерух майном. Згідно із ЗУ”Про заставу” заставодавець зобов-й стр-ти нерух об’єкти та прдмети іпотеки, переданих ним у заставу. Таке с-ня здійсн ся за рах коштів заставодавця (страхув-ка) у повній варт-ті заставного майна на користь заставодерж-ля (це – бенефіціант).

Стр-ня кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадов фін наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним служб обов’язки необхідно довіряти майнові цінності. Стр-к відшкодовує стр-нику майнові збитки, які йому завдані його довіреними особами. Це стр-ня є специфічним видом стр-ня відпов-сті службових осіб. Величина стр відповід-сті устан-ся за домовленістю між сторонами.

48. Страхування товарних кредитів.

Страх практика, виробила ряд організац форм стр-ня кредитів: Стр-ня товарних кредитів, Стр-ня кредитів під інвестиції, Стр-ня споживчих кредитів, Стр-ня кредитів, виданих під заставу, Стр-ня кредитів довіри.

Стр-ня товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкод-ня втрат, які настали внаслідок невикон-ня короткострок кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг (понад 80% світ торгівлі здійсн-ся наданням кредитів). Воно охоплює всі галузі госп-ва, проникає у сферу послуг. Рзвиток кредитних відносин є передумовою виник-ня стр-ня кредитів. Головна причина – випадки неплатоспром-ті покупців-позичальників, що спричинені багатьма чинниками, напр., брак власних обігов коштів, спадаюча %-на ставка тощо.

При стр-ні товарн кредитів об’єктом с-ня є, як пр, весь товарний обіг протягом року.

Продаж товарів м/здійснюватись безпосередньо - продавцем покупцеві, посередньо - на умовах факторингу, з участю посередника - фактора. З огляду на порядок вррах-ня ризику неплатоспром-ті боржника нйістотнішого значення набуває повний і неповний факторинг. Головною ознакою повного факторингу є те, що ризик неплатоспром-ті боржника тяжіє на факторі. При неповному - лягає на продавця. З погляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є повний з передачею ризику торговельної операції на фактора. Цей ризик м/б охоплений стр-ням. Страхув-ком є продавець, застрах-ним - фактор.

Стр захист в с-ні товарних кредитів забезп-ся як у внутрішньому, так і зовн (екпортно-імпортному) товарообігу, який здійсн-ся на кредитній основі.

Відповід-сть стр закладу при с-ні в умовах факторингу = повній вартості еонтракту, т/т сумі заборг-сті, яка має бути сплачена боржником факторові. Договори с-ня м/укладатисяна кожну окрему операцію або (у разі регулярних торгов відносин) на підставі генеральної угоди.

49. Страхування споживчих кредитів.

Страх практика, виробила ряд організац форм стр-ня кредитів: Стр-ня товарних кредитів, Стр-ня кредитів під інвестиції, Стр-ня споживчих кредитів, Стр-ня кредитів, виданих під заставу, Стр-ня кредитів довіри.

Стр- ня споживчих кредитів здійсн-ся на випадок настання неплатоспром-ті тих позич-ків, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого спож-ня. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фіз особи, то осн причини їх неплатоспром-ті - це: смерть позичальника, часткова втрата непрацезд-ті чи джерела постійного заробітку.

Страхув-ком є позичальник - фіз особа. Він безпосередньо вступає у відносини зі стр-ком. Наявність стр забезпечення є необх умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризиками неплатоспром-ті є ризики фізичного, біолог, соц функц-ня особи, то технічно с-ня спож кредитів будується на тих же засадах, що й особисте стр-ня. У разі настання стр випадку обов'язок повернення кредиту лягає на стр-ка. В умовах продажу товарів " на виплату" спож кредити можуть мати " амортизац" хар-тер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту. Стр-ня такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду " термінового" стр-ня зі змінною стр сумою.

У сучасній практиці кредитно-страх відносин ініціаторами та безпосер учасниками договорів с-ня м/б банки у випадку надання ними банк кредитів (на умовах почастинного їх погашення) для придбання споживчих товарів. Банк тут є страхув-ком і застрах-ним.

Стр тарифи форм-ся із врахув-ням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і надійності позич-ка. Це спонукає стр заклади до стр-ня, а банки - до надання кредитів на якомога короткий термін і в невеликих сумах. Надійності такі кредитні відносини м/ досягти за доп застави.