Тема 14. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі і значення процесів регулювання, планування, прогнозування в діяльності підприємства.

1. Загальна характеристика продукції (послуг).

2. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції (надання послуг).

3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.

4. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг).

5. Стандартизація та сертифікація продукції (послуг).

6. Державний нагляд за якістю та внутрішньовиробничий технічний контроль.

Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно 1 та 2 підрозділів, а у промисловості – продукцією груп „А” та „Б”.

Засоби виробництва поділяються за економічним призначенням на засоби та предмети праці, а предмети споживання – на продовольчі і непродовольчі товари.

Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.

Асортимент – це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками.

Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є: конкретні фізичні одиниці; умовно-натуральні; подвійні натуральні показники.

Обсяг продукції в вартісному виразі визначається показниками:

1. Товарної продукції (загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених на продаж або для реалізації різним споживачам);

2. Валової продукції (включає всю продукцію у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності) визначається за формулою:

ВП=ТП+(НЗВ_к-НЗВ_п)+(І_к-І_п), грн. (14.1)

де ТП – обсяг товарної продукції, грн.;

НЗВ_п, НЗВ_к – вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.,

І_п, І_к – вартість інструменту для власних потреб, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

3. Чистої продукції (з обсягу товарної продукції виключають матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість уречевленої праці). Відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу. Може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

4. Умовно-чистої продукції:

УЧП=ЧП+А, грн, (14.2)

де ЧП – чиста продукція підприємства, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період.

5. Планового показника реалізованої продукції:

РП=ТП+(Г_п-Г_к)+(В_нп-В_нк), грн.,

де Г_п, Г_к – залишки готової нереалізованої продукції, відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

В_нп, В_нк – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців, відповідно, на початок і на кінець планового року.

6. Фактичного показника реалізованої продукції (обсяг реалізованої продукції, за який на розрахунковий рахунок постачальника надійшли грошові кошти).

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємства. Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Основною частиною виробничої програми є план виробництва і реалізації продукції. Це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок. Крім цього виробнича программа розкриває структуру всіх виробничих витрат, обсяги окремих витрат (енергоносії, сировина, запчастини, заробітна плата і.т.ін.), питому величину витрат на одиницю продукції. У виробничій программі є детальна інформація щодо проведення планових ремонтів, обсягів капіталовкладень, введення і виведення виробничих потужностей. Окремими розділами виробничої програми є виконання екологічних вимог і техніки безпеки.

Основою обґрунтування плану виробництва і збуту продукції в умовах ринку стає маркетинг. Обмежуючим чинником є виробничі потужності. Визначаючи обсяги виробництва і номенклатуру продукції підприємства повинні орієнтуватися на споживачів.

Маркетинг – це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреб у його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.

Функції маркетингу: вивчення ринку, його сегментація, аналіз і прогнозування попиту; вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства; визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку; розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів; реклама, збут та його стимулювання; політика ціноутворення.

Об‘єктом маркетингу є комплекс „потреби – товар – ціна – реклама – збут”. Центральне місце належить товару.

Для досягнення своєї мети на ринку підприємство розробляє стратегію і тактику маркетингу.

Стратегія маркетингу включає такі основні рішення та обґрунтування: ринок, на якому виступає підприємство; особливості (стратегію) поведінки на ньому; склад і обсяг продукції яка пропонуватиметься на ринку, розробка нової продукції, форми і методи реклами, доставки і збуту продукції, ціни на продукцію.

Реалізація маркетингової стратегії здійснюється прийняттям конкретних оперативних рішень з різних питань, які називають тактикою маркетингу.

Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають у тому, що:

- плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов‘язань;

- в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та ін.;

- планування виробничої програми повинно бути гнучким, у поточних і оперативних планах повинні коригуватись показники плану виробництва і реалізації продукції з врахуванням змін у поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

- пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції, саме вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісного і якісного боку;

- виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

- плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Матеріально – технічне забезпечення включає: визначення потреби в матеріально технічних –ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачу окремим споживачам на підприємстві. Постачання повинно бути своєчасним, комплектним, і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Форми МТЗ: пряма (закупівля безпосередньо у підприємств – виробників); непряма (через організації – посередники).

Чинники, які потрібно враховувати при виборі постачальника МТР: відповідність виробничої потужності постачальника потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну матеріалів, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо.

Між постачальником і споживачем МТР укладається договір, що регламентує усі мови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору.

Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця. Об‘єкти техніки, які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Постачання матеріалів на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом МТЗ. Воно здійснюється за схемою: для кожного цеху службою МТЗ встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Розрізняють системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами:

- децентралізована система постачання цехів– склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;

- централізована – склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту;

- інтегрована система виробництва постачання „точно за часом”, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес прямо „з коліс”, зводять запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості – це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї в порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Розрізняють абсолютний, відносний, перспективний та оптимальний рівні якості.

Показники якості поділяються на групи:

1. Диференційовані показники – одиничні – показники призначення, надійності, екологічні, економічні, ергономічні, естетичні, патентно-правові;

2. Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно з цими показниками продукцію поділяють на сорти, марки, класи;

3. Загальні показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство (надійність, довговічність, ремонтопридатність, патентна чистота).

Загальний рівень якості визначається через систему загальних показників, а саме: частка принципово нових виробів у загальному їх обсязі; коефіцієнт оновлення асортименту; частка продукції, на яку отримано сертифікати якості; частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві; частка виробленого браку; відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виробів застосовуються методи: об‘єктивний; органолептичний; диференційований; комплексний.

У тісному взаємозв‘язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність продукції – сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти представленої на ринку аналогічної продукції.

Визначальними елементами К є якість і витрати.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії широкого спектру чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

- аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів, вибір найбільш конкурентоспроможного товару – зразка для порівняння;

- обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння;

- розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів;

- - визначення інтегрального показника з усіх груп параметрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспроможності аналізованого виробу.

Групи чинників підвищення якості та конкурентоспроможності продукції: технічні, організаційні, економічні, соціальні.

У деяких галузях промисловості якість продукції оцінюється за сортами за допомогою коефіцієнта сортності (К_с):

К_с= , (14.3.)

де N₁, N₂ – відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;

Ц₁, Ц₂ – відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Елементами управління якістю на підприємстві є стандартизація та сертифікація.

Стандартизація - встановлення та застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стандартизація охоплює: установлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю, уніфікації вимірювань та позначень; створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації: міжнародними стандартами ISO; державними стандартами України (ДСТУ); галузевими стандарти (ГСТУ); стандартами науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічними умовами (ТУ); стандартами підприємств.

Сертифікація – процедура, яка передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документа – сертифікату.

Сертифікат – це документ, що засвідчує рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000.

В Україні розрізняють обов‘язкову сертифікацію, добровільну сертифікацію.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифікації – УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри (ДВЦ) з найважливіших видів продукції. На сертифіковану продукцію видається сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідності. Аналогічним знаком позначається і сама продукція; він інформує споживачів про те, що продукція є сертифікованою за системою УкрСЕПРО.

Міжнародні системи сертифікації координує спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє в складі ISO.

Державний нагляд за якістю продукції в Україні здійснює Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об‘єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійснюють територіальні органи Держстандарту – центри стандартизації, метрології і сертифікації.