Категорійність підприємств, що реорганізуються або ліквідуються

Вибір тих чи тих форм і методів виходу підприємства з кризи залежить від очікуваних результатів (потенційної прибутковості), бажаного строку досягнення таких результатів, потрібних для цього коштів і можливостей їх одержати.

Найважливішою умовою для прийняття рішення є його ретельне техніко-економічне обґрунтування.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації ведеться за результатами поліпшення фінансово-економічного та екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства, прискорення обороту капіталу та підвищення продуктивності системи господарювання реструктуризованого підприємства з одночасним збереженням гарантій соціального захисту працівників.

Cанація (фінансове оздоровлення) — це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Процес фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних заходів, а саме:

- виявлення та аналіз причин кризової ситуації;

- прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства;

- за проведення процесу санації - визначення її цілей та стратегії;

- розробка програми, проекту та бізнес-плану санації;

- реалізація плану;

- вихід з кризи та відновлення позицій підприємства на ринку.

Для визначення підприємств, які потребують державної фінансової підтримки, проводять державну експертизу санаційних проектів.

Наявність техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) санації підприємства має бути неодмінною умовою для надання державної підтримки. ТЕО може мати різноманітну структуру, але, як правило, складається з таких розділів: загальні положення; характеристика підприємства; попит на продукцію та аналіз ринку; забезпеченість ресурсами й джерела їхнього поповнення; основні технічні рішення щодо перепрофілювання підприємства (реконструкція, технічне переозброєння); персонал і продуктивність праці; кошторис витрат на будівництво (реконструкцію, технічне переоз­броєння); собівартість продукції; оцінка ефективності заходів для санації підприємства; основні техніко-економічні показники підприємства, що підлягає санації; фінансова й економічна оцінка санації; висновки та рекомендації.

Під час проведення експертизи поданих проектів слід дотримуватися кількох вимог: єдності системи оцінних показників ТЕО; єдності одиниць виміру цих показників; єдності методичних підходів щодо формування цих показників.

За розробки ТЕО використовується досить широкий спектр різноманітних показників, які слід розглядати в базовому та перспективному (після проведення санації) періодах. Це насамперед показники рентабельності продукції та виробництва; терміну окупності (як відношення дисконтованої величини грошових потоків до дисконтованого обсягу санаційних витрат); точки беззбитковості; загальний обсяг інвестицій для проведення санації, їхній характер і розподіл за термінами вкладення; обсяг реалізованої продукції; прибуток; витрати на виробництво та реалізацію продукції; строки й умови погашення кредитів; чисельність персоналу; рівень використання виробничих потужностей.

Особливу увагу слід приділити показникам фінансової стійкості санаційного проекту, використанню та строкам повернення інвестицій.

Порівнюючи базовий та перспективний періоди, слід звертати особливу увагу на динаміку прибутковості та факторів, які забезпечили зростання прибутку, на обсяг і структуру розподілу прибутку; на джерела зниження витрат на виробництво, прискорення обороту оборотних коштів.

Обсяг санаційних коштів (І) для оздоровлення фінансового стану неплатоспроможного підприємства можна розрахувати за формулою:

І=В-(Р+Д), (19.1)

де В — необхідна загальна сума витрат на здійснення санаційних заходів, які забезпечують рентабельну роботу неплатоспроможного підприємства;

Р — обсяг внутрішніх резервів неплатоспроможного підприємства, що його використано для фінансового оздоровлення;

Д — обсяги фінансової допомоги з боку інших підприємств, які зацікавлені в рентабельній роботі неплатоспроможного підприємства.

Мобілізацію внутрішніх резервів можна здійснити за рахунок реалізації продукції за більш низькими цінами; скорочення дебіторської заборгованості; продажу зайвого устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей; здавання в оренду приміщень, устаткування тощо.

Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за кооперованими зв'язками; підприємства (холдинги), які володіють контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори, які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства.

Доцільність (ефективність) санаційних програм розвитку підприємства зазвичай визначають за економічними показниками виробництва, прибутковості діяльності, конкурентоспроможності.

Питання для самоконтролю

1. Сутність і значення реструктуризації підприємства.

2. Основні форми та види реструктуризації підприємств (організацій).

3. Порядок здійснення та ефективність реструктуризації підприємств (організацій).

4. Сутність санації (фінансового оздоровлення) суб'єктів господарювання.

5. Структура техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) санації підприємства (організації).

Тема 20. Банкрутство та ліквідація підприємства (організації)

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності банкрутства, методичних основ визначення ймовірності банкрутства, процесу організації ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілого суб’єкта господарювання.

1. Банкрутство підприємства (організації) як економічне явище.

2. Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб‘єктів господарювання.

3. Організація і наслідки ліквідації збанкрутілих підприємств та інших суб‘єктів підприємницької діяльності.

Банкрутство характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під банкрутством розуміють пов‘язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб‘єкта підприємницької діяльності, задовольнити в установлений термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов‘язання перед бюджетом.

Причини банкрутства можуть бути найрізноманітнішими. Загалом їх поділяють на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже важко враховувати: політичні; науково-технічні; зовнішньоекономічні.

2) внутрішні, які безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві: брак стратегічного плану розвитку; низька якість менеджменту; недосконалість механізму ціноутворення; збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості; отримання зайвих робочих місць; нераціональна організаційна структура; дефіцит власних оборотних коштів; брак довготермінового інвестування; технологічна неузгодженість процесу виробництва.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Для оцінки ймовірності банкрутства суб‘єктів господарювання можуть бути використані інтегральні показники (індекси). У зарубіжних країнах застосовується кілька багатофакторних моделей для розрахунку таких показників (моделі Бівера, Вайбеля, Альтмана, Спрінгейта, Беермана, Бетге-Хуса-Ніхауса, Краузе, тест Тамарі).

Найпростішим методом визначення ймовірності банкрутства є двофакторна модель, яка передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z.

Z = 0, 3877 - 1, 0736 kзл + 0, 579 qnk, (20.1)

де kзл - коефіцієнт загальної ліквідності;

qnk - частка позичкових коштів у загальній величині масиву балансу.

При від'ємному значенні Z ймовірність є дуже незначною і великою - при Z> 1.

Більш обґрунтованою і поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана, яку розробив професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман.

Індекс Альтмана " Z" розраховується за формулою:

Z = 3, 3К1 + 0, 99 К2 + 0, 6 К3 + 1, 4 К4 + 1, 2 К5, (20.1)

де 3, 3; 0, 99; 0, 6; 1, 4; 1, 2 - коефіцієнти регресії, що характе­ризують ступінь впливу на індекс " Z";

К1- характеризує прибутковість капіталу (рентабельність);

К2 - відображає дохідність (співвідношення чистої виручки і загальної вартості активів);

К3 - визначає структуру капіталу (відношення власного капіталу до позичкового);

К4 - відображає рівень чистої прибутковості;

К5 - характеризує структуру капіталу (відношення оборотного капіталу до загальної вартості активів).

Можливість банкрутства підприємства визначається в за­лежності від значення індексу " Z":

при Z= 1, 8 і нижче - дуже висока;

при Z від 1, 8 до 2, 6 - висока;

при Z від 2, 61 до 2, 9 - достатньо ймовірна;

при Z від 2, 91 до 3, 0 - дуже низька.

Використання методології багатофакторного аналізу у вітчизняній практиці є обмеженим, що зумовлено такими чинниками: не повна віповідність бухгалтерського обліку міжнародним стандартам; наявність окремого податкового обліку; непрозорість ринкових відносин, високий рівень тіньових операцій; недостатній рівень об’єктивності показників, які відображаються у фінансовій звітності.

Російськими вченими запропоновані власні підходи щодо прогнозу ризику банкрутства, які є більш адаптованими до умов вітчизняної економіки (модель R, дворівнева система показників В.В. Ковальова, розподіл підприємств по класах кредитоспроможності тощо).

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор не спроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зо бов'язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор гованості банкрута.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій ного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру дового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія має забезпечити перевірку підприємства податковими органами після чого складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжи ти свою підприємницьку діяльність. Інакше юридична особа ліквідується.

Питання для самоконтролю

1. Сутність банкрутства підприємства (організації) як економічного явища.

2. Характеристика чинників виникнення банкрутства.

3. Характеристика основних методологочних підходів щодо визначення ймовірності банкрутства суб‘єктів господарювання, сфери їх застосування.

4. Порядок визнання підприємства банкрутом.

5. Особливості організації та наслідки ліквідації збанкрутілих підприємств та інших суб‘єктів підприємницької діяльності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА