Періодизація, програма та структура журналу «Літературно-науковий вісник». М. Грушевський – редактор, публіцист.

В осени 1879 p. з ініціативи проф. М. Грушевського Наукове Товариство ім. Шевченка вирішило зреформувати „Зорю" в напрямі надання часопису значно ширшого характеру, по типу європейських ревю. На засіданні 3.ХІ. 1897 р. було затверджено назву і програму

часопису, його розмір і склад редакційного комітету. Подано назву зреформованого часопису: — „Літера- турно-Науковий Вісник". Виходити мав щомісяця за такою програмою: 1) Оригінальна белетристика і переклади з чужих літератур; 2) Оригінальні і перекладні статті про найважніші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух; 3) Критично-літературні студії з нашого і чужого письменства; 4) 3 літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії; 5) Огляди літератури і культурного життя в світі слов'янськім і загальнолюдськім; 6) Бібліографія.

Редакція. Співробітники. Зміст ЛНВ. Підписувати часопис мав проф. М. Грушевський, а до редакційного комітету входили, крім М. Грушевського, ще О. Борковський, О. Маковей та І. Франко. Перша книжка появилася в січні 1898 р. за редакцією названого складу редакційного комітету. Як саме народження цього часопису, так і весь час його існування до часів 1917—1919 pp. тісно зв'язані з іменем проф. М. Грушевського. Зробив він з „Літературно-Наукового Вісника" орган, що зайняв найповажніше місце в історії розвитку українського літературно-наукового життя національно-суспільної думки. Завдяки невтомній праці, широкому світогляду, спертому на ґрунті історичної науки і всебічного знання, пощастило М. Грушевському зробити з „Літературно-Наукового Вісника" один з найповажніших органів української журналістики, який звернув на себе увагу широкого культурного світу.

Серед співробітників були представники зі всіх українських земель. Наповнили вони журнал всеквітом української літературної творчості. Це ж тут вперше прозвучала „пісня половецька" і полинули пахощі „Євшан-зілля" М. Вороного. Це ж тут Леся Українка розповіла про „Зимову ніч на чужині" та свої „Мрії", давши низку своїх творів-пісень. Тут же поезії Дніпрової Чайки, П. Куліша (між ними — „Маруся Богуславка" та інші), В. Сивенького (В. Самійленка), що дав тут відому сатиру „На печі" та „Українську патріотичну думу", М. Старицького, І. Франка, Я. Щоголева, до яких пізніш прилучилися М. Рильський, Г. Чупринка, П. Стах (С. Черкасенко) та багато інших.

У відділі прози і драми зібрав „Літературно-Науковий Вісник" твори визначніших авторів, що світлими літерами записали свої імена на сторінках історії української літератури. Згадати хоча б О. Кобилянську та її повість під назвою„Земля", як також „Через кладку" та інші, М. Левицького, Б. Лепкого, Л. Українку з її „Лісовою піснею" та такими перлинами як „Над морем", „Одержима" та інші, І. Франка з його „Перехресними стежками", „Моїм злочином" та інші.

Поруч з тим поважне місце займають тут праці на теми українського письменства, критичні замітки, огляди тощо. Так наприклад, М. Грушевський пише про „Царівну" О. Кобилянської та про „Українсько-руське літературне відродження в історичному розвитку українського народу", дає оцінку творчості І. Франка, О. Маковея, Н. Кобринської, М. Черемшини та інших. Тут же праці і нотатки С. Єфремова, Б. Грінченка, О. Колесси, І. Франка („Із історії москвофільського письменства в Галичині", „Леся Українка" —критична студія, оцінки творчості В. Пачовського та багато інших). Літературні огляди дають М. Євшан, М. Шаповал, О. Грушевський, І. Стешенко, С. Русова та інші.

Не менш багатим був відділ публіцистичний. Тут знайшли місце праці з різних галузей поточного національно-громадського життя. Безперечно, чільне місце належить М. Грушевському, який талановито скеровував думку українського суспільства, організовував її в єдине національне ціле, цементував її для боротьби за національні

інтереси. А поруч з ним І. Франкові, який взагалі довший час був душею журналу. Спиняючись, наприклад, на одному з найболючіших фактів — територіальному поділі

українських земель — підносить М. Грушевський і обґрунтовує ідею національної єдності, кажучи: „Треба розвивати в них (в усіх частинах українських земель) почуття єдності, солідарності, близькості, а не роздмухувати різниці, які їх ділять". Звідси його всеукраїнство, підтримане таким закликом І. Франка до молоді: „Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галичанами, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів…"

Тому-то сторінки „Літературно-Наукового Вісника" несли до українського суспільства той цінний інформаційний матеріал, що був у різного роду статтях, працях, замітках із національно-культурного життя на всіх українських землях, з економічного життя,

національно-політичного тощо. Досить згадати хоча б такі праці І. Франка як „Стара Русь" або „За останніх десятиліть" тощо. Врешті, відділ бібліографії, що прислужився розвитку українського національно-культурного руху, відгукуючись на всі його прояви, ба, навіть, найменші.