Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль

Жак меланхолік, дуже приємно.

Розалінда. Олександр.

Жак. Македонський.

Селія. Алієна.

Жак. А в мене ось таке питання - що ви удвох робите у Арденському лісі?

Розалінда. А ми купимо тут ферму і будемо займатись виробництвом шерсті.

Жак. Це дуже цікаво, особливо у вашому віці.

Пробачте, мені вже час прислуговувати герцогу за обідом.

Селія. Він дивний… І дивний Арденський ліс! Я б хотіла тут жити!

Розалінда. Я теж!

Танець, після Розалінда та Селія виходять, входить Герцог Фредерік, його оточення, після з’являється Олівер

Олівер. Я клянуся, я не знаю, де брат!!

Герцог. Де брат?

Олівер. Я не знаю!

Герцог. Куди він подів мою дочку та Розалінду?

Олівер. Я не знаю!

Коханка Герцога. Де брат?

Олівер. Я не знаю!

Герцог. Значить так! Всі землі, всі маєтності твої, усе, що має ціну - все ми забираєм, допоки брата не знайдеш!

Олівер. Володарю! Ніколи ж брата не любив я!

Герцог. Тим ти підліший. Іди шукай!

Всі виходять

Ліс.

Входить Орландо з аркушем паперу та великим кошиком. У кошику 5 невеликих дерев. Розставляє дерева.

Читає вірш.

О Розаліндо! Замість книг - дерева

На них пишу слова любові.

Хай всякий зір: людини, пташки, лева —

Твої чесноти вздрить, відбиті в слові.

(Цілує та вішає на дерево аркуш)

Прекрасній, чистій, несказанній — їй!

(Виходить)

Входять Жак, Селія, Розалінда з клаптиком паперу в руці, читаючи.

Розалінда. В Індії нема перлини
Кращої за Розалінду.

Вітер, що по світу лине,

Всюди славить Розалінду

І тьмяніють всі картини

Перед личком Розалінди.
Із красунь одну-єдину
Вибираю — Розалінду».

Жак. Я вам так римуватиму вісім літ поспіль, крім тих годин, коли їсти й спати; це ж таким тюпцем їдуть молочарки на ринок.

Розалінда. Ви – блазень!

Жак. Ось, на спробу:

Як без лані олень гине,

Хай шукає Розалінду.

Як до пари кицька лине,

Так ото і Розалінда.

Взимку втеплюй одежину,

Заодно — і Розалінду.

Жнеш чи косиш в літню днину,

Ну, а возить — Розалінда.

Шкаралупка й серцевина —

Мов горішок, Розалінда.

Де троянда — неодмінно
З колючками й Розалінда...
От як скачуть ті вірші; і навіщо ви ковтаєте цю заразу?

Розалінда. Замовкніть! Я знайшла їх на дереві.
Жак. Воістину лихі плоди родить те дерево.
Розалінда. Я вас прищеплю до нього, і подивимось, які плоди народить те дерево,
Жак. Ви своє сказали, а розумно чи ні — хай дерева розсу­дять. Оревуар (Виходить)!
Селія. Ти здогадуєшся, хто це написав?
Розалінда Якийсь юнак?
Селія Атож, і на шиї в нього ланцюжок, що ти колись носила. Ти зашарілася?
Розалінда Скажи, прошу тебе, хто ж це такий?
Селія О господи, господи! Другові з другом нелегко зу­стрітись, та буває, що гора з горою сходиться, коли трясе землетрус.
Розалінда То хто ж він?
Селія Чи це можливо?
Розалінда Ні, прошу тебе з усією силою — скажи мені, хто це?
Селія О диво, диво, дивне диво! А тоді ще раз диво — таке, що й збагнути годі!
Розалінда Благаю тебе, скажи швиденько, хто це? Кажи хутчій! Та відіткни, свого рота, хай я уп’юся твоїми новинами!
Селія Ну, то ковтай юнака.
Розалінда Чи ж створений він за божою подобою? Якого кшталту юнак? Чи голова його варта капелюха, а підборіддя — бо­роди?
Селія Ні, бороди в нього небагато.
Це молодий Орландо — той самий, що в одну мить поклав на лопатки і борця, і твоє серце.
Розалінда До дідька жарти! Говори серйозно і як чесна дівчина.
Селія Клянуся тобі, сестричко, це він!
Розалінда Орландо?

Селія Орландо.

Розалінда Лиха годинонько! Як же мені бути з моїм камзо­лом і штаньми? Що він робив, коли ти його побачила? Що сказав? Як виглядав? Куди йшов? Чому він тут? Чи питався про мене? Де зупинився? Як попрощався з тобою? І коли ти побачиш його знову? Відповідай одним словом.

Селія Тоді позич мені рот велетня: бо це одне слово буде дуже за­велике. Відповідати «так» чи «ні» на всі твої запитання це як відповісти на всі запитання Буття та Всесвіту.

Розалінда Але чи знає він, що я тут, у лісі, і в чоловічому вбранні? І чи він такий гарний, як того дня, коли боровся?

Селія. Відповісти на запитання закоханого не легше, ніж полічити порошинки в повітрі. Я знайшла його під деревом, де він лежав, мов струшений жолудь.

Розалінда Добре дерево, коли воно дає такі плоди.

Селія Будьте ласкаві, добра пані, вислухайте мене уважно.

Розалінда Говори.

Селія Лежав він, розпростертий, мов поранений ли­цар.

Розалінда Хоч і печальне то було видовище, але воно, певне, було вельми принадним.

Селія Загнуздай-но свого язичка; він робить невчасні скоки. Одягнений Орландо був як мисливець.

Розалінда О лиха призвістка! Він прийшов уполювати моє серце.

Селія Хотіла б я доспівати свою пісню без приспіву: ти мене збиваєш з мотиву.

Розалінда Хіба ти не знаєш, що я жінка? Коли мені майнула думка, я мушу висловити її. Розказуй далі, голубонько.

Селія. Тихо! Ти збиваєш мене… Тихо!.. О! ось він іде (Ховаються).

Чути Орландо. Він бормоче рими та розкидає аркуші з віршами

Орландо. Розаліндо! Розаліндо! Розаліндо!

Входить Орландо

Орландо. Розаліндо, твої принади, ніби море: на ньому вміститься і човник мій!

Нікого так я не кохав, тебе б в руках весь час тримав - і дрижав!

Є дві любові, мов два духи в мене - і обидва в Розалінди!

Розаліндо, твоє волосся - як колосся!

Розалінда та Селія підіймають аркуши, читають їх.

Розалінда. Як колосся! Розаліндо, густий білий кефір…

Селія. Тіло її! Мій друже, повір!

Орландо. Розаліндо, люба, зустрінемося біля дуба!

Розалінда. Зустрінемося біля дуба!

Орландо. Розаліндо, твої вушки,

Як солодкі ватрушки.

Розалінда. А твої оченята – як макові зернята!

Орландо. Розаліндо, твої ноги - як шпаги!

Селія. Не залишаться без уваги!

Орландо. Розаліндо, твої ноги – як дороги…

Розалінда. Без кінця, без краю, кращих ніг не знаю!

Орландо. А твої бровки,

Як божі коровки.

Селія. А твій ніс – як білий ірис!

Всі. Якось раз я бував на змаганнях,

Там я Шарля страшного поклав,

І потрапивши за це у вигнання,

я побачив її - і пропав.

пропав...пропав...пропав...