Класифікація активів і пасивів за ознаками ліквідності та терміновості.

Для аналізу ліквідності балансу статті вихідного балансу розподіляють і порівнюють за групами.

1 Найліквідніші активи (А₁) - суми по всім статтям грошових коштів, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків. До цієї групи включені і поточні фінансові інвестиції. Ці активи мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов’язанням) або перевищувати її. Терміни – приблизно близько до 3 місяців.

2 Швидкореалізуємі активи (А₂) – дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються на протязі 12 місяців після звітної дати) та інші оборотні активи. Ці активи мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви. Терміни -3-6 місяців.

3 Повільно реалізуємі активи (А₃) - запаси, та дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), – мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання (кредити та інші зобов’язання)

4 Важкореалізуємі активи (А₄) – активи, які призначені для використання в господарській діяльності протягом багатого часу. В цю групу включаються статті розділу 1 активу балансу «Необоротні активи» (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи).

Ці активи мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх (вони взагалі вважаються безстроковими, або не мають терміну погашення).

У разі виконання зазначених умов баланс вважається абсолютно ліквідним. Тотожність активу і пасиву балансу визначає наперед результат порівняння за четвертою групою, якій властиве «балансування». Тому суттєвим є порівняння підсумків за першими трьома групами.

Результат порівняння перших двох груп свідчить про поточну ліквідність, третьої групи - про перспективу ліквідність, оскільки тут розглядаються майбутні надходження та витрачання.

Тривалість оборотності статей активу визначається за кредитовим оборотом, статей пасиву – за дебетовим оборотом.

Пасиви балансу за ступенем років погашення зобов’язань групуються наступним чином:

1 Найбільш терміновіші зобов’язання (П₁) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендам, інші короткострокові зобов’язання, а також суди, які на погашені в строк.

2 Короткострокові пасиви (П₂) – короткострокові кредити банків та інші займи, які необхідно погасити на протязі 12 місяців після звітної дати.

3 Довгострокові пасиви (П₃) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті розділу IV балансу “Довгострокові пасиви».

4 Постійні пасиви (П₄) – статті розділу III балансу «Капітал і резерви» і окремі статті розділу V балансу, які не ввійшли в попередні групи «Доходи наступних періодів», «Резерви наступних витрат».

Для визначення ліквідності балансу слід спів ставити підсумки по кожній групі активів і пасивів.

29. Фактори, що впливають на пропорції поточних активів з різним ступенем ліквідності. Фактори, що впливають на оборотність активів. Фінансове становище підприємства знаходиться в безпосередній залежності від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

Тривалість перебування коштів в обороті визначається сукупним впливом низки різноспрямованих факторів зовнішнього і внутрішнього характеру. До числа перших слід віднести сферу діяльності підприємства (виробнича, постачальницько-збутова, посередницька та ін), галузеву належність, розміри підприємства. Вирішальний вплив на оборотність активів підприємства має економічна ситуація в країні. Розрив господарських зв'язків, інфляційні процеси ведуть до накопичення запасів, значно уповільнює процес обороту коштів. До факторів внутрішнього характеру відносяться цінова політика підприємства, формування структури активів, що вибір методики оцінки товарно-матеріальних запасів.

30. Основний спосіб оцінки ліквідності підприємства. Зіставлення елементів активів з відповідними елементами пасиву — основний спосіб оцінки ліквідності підприємства. Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, котрий в економічній літературі називають також коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття. Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткостроковим зобов’язанням.

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, у якій мірі поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1: 1, то поточні зобов’язання перевищують поточні активи. Встановлено норматив цього показника, який дорівнює 2, для оцінки платоспроможності та задовільної структури балансу. Якщо коефіцієнт покриття високий, то це може бути зв’язано з уповільненням оберненості засобів, вкладених у запаси, невиправданим ростом дебіторської заборгованості. Постійне зниження коефіцієнта означає збільшення ризику неплатоспроможності. Доцільно цей показник порівнювати з середніми величинами по групах аналогічних підприємств. Однак цей показник є досить укрупненим, оскільки у ньому не враховується ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу.

31. Методика розрахунку системи показників ліквідності. При визначенні рівня ліквідності одним із найпростіших, але недостатнім є порівняння величини поточних активів з величиною поточних пасивів. Проте на практиці іноді виникає ситуація, коли поточні активи перевищують за величиною короткострокові пасиви, показники ліквідності характеризують фінансовий стан як задовільний, проте така оцінка вважається помилковою, оскільки в оборотних акти­вах значну частку займають неліквіди та прострочена дебіторська заборгованість. До неліквідів, як правило, відносять залежані виробничі запаси, споживчі властивості яких роблять неможливим їх використання в технологічному процесі, готову продукцію, що не користується попитом, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Неліквіди, тобто активи, які не можуть бути використані в тех­нологічному процесі чи реалізовані (як товар) на ринку, а іноді й невиправдана дебіторська заборгованість, не відображуються в балансі. Це означає, що активи, фактична цінність яких сумнівна, входять до їх загальної величини і використовуються при розрахунках показників ліквідності, рівень якої не відповідає реально існуючому. Хоча при складанні балансу активи, що потенційно не обіцяють доходу, мають бути списані на збитки, на практиці це здійснюється не завждиНевиправда­не збільшення поточних активів на величину неліквідів відбувається лише в процесі здійснення зовнішнього фінансового аналізу, оскільки інформація про якісний склад оборотних засобів є недоступною. Можливість отримання більш точної оцінки ліквідності виникає в процесі здійснення внутрішнього аналізу, який ґрунтується на повних даних бухгалтер­ського обліку. Однак наявність неліквідів у структурі поточних активів не тільки робить результати зовнішнього аналізу ліквідності дуже умовними, а й значно погіршує якісний склад оборотних активів та негативно впливає на рівень ліквідності. У свою чергу, наслідками низького рівня ліквідності є неспроможність підприємства швидко розраховуватися за допомогою наявного на балансі майна за своїми зобов’язаннями, що призводить до зниження дохідності, неплатежів і банкрутства. Крім того, важкі наслідки низької ліквідності відчувають не тільки самі підприємства, а й їх кредитори, постачальники, оскільки відбувається затримка сплати відсотків і суми боргу, в крайньому разі – часткова або повна втрата неповернутого боргу, а також невиконання умов контракту тощо.

32. Аналіз величини власного оборотного капіталу. Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки раціонально сформовані джерела фінансування поточних активів (оборотного капіталу). Поточні активи створюються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб наполовину вони були сформовані за рахунок власного, а наполовину -за рахунок позикового капіталу. У цьому разі забезпечується гарантія повернення зовнішнього боргу. Оскільки для фінансової стійкості підприємства велике значення має наявність власного оборотного капіталу, то в ході аналізу цього показника необхідно визначити й дати оцінку: • змінам, що відбулися в наявності власного оборотного капіталу; • факторам, що вплинули на відхилення наявності власного оборотного капіталу; • структурі розподілу власного капіталу; • забезпеченості матеріальних оборотних коштів власними джерелами фінансування. Не слід ототожнювати поняття «оборотний капітал» та «власний оборотний капітал». Перший показник характеризує активи підприємства, його майно (II та III розділи активу балансу). Другий -джерело покриття поточних активів. Насамперед визначають наявність власного оборотного капіталу. Для визначення наявності власного оборотного капіталу необхідно від загальної суми власного капіталу (І розділ пасиву балансу) та довгострокових зобов'язань (III розділ пасиву балансу) відняти суму необоротних активів (І розділ активу балансу). Суму власного оборотного капіталу можна обчислити й іншим шляхом: від загальної суми поточних активів (II і III розділи активу балансу) відняти суму поточних зобов'язань (IV розділ пасиву балансу). Різниця покаже, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу, або, іншими словами, що залишиться в обороті підприємства, якщо погасити одночасно всю короткотермінову заборгованість кредиторам. У зарубіжній практиці допускається частка участі власних джерел у формуванні оборотних коштів на рівні не нижче ніж 25 %.. Аналіз власного оборотного капіталу передбачає визначення та оцінку власного оборотного капіталу в загальній його сумі, тобто визначення коефіцієнта мобільності (маневрування) власного капіталу (Км.в.к.). Коефіцієнт мобільності (маневрування) - це відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими коштами. Вважається, що цей коефіцієнт повинен бути високим, щоб забезпечити достатню гнучкість у використанні власних коштів підприємства. У практиці фінансового аналізу встановлених нормативних значень показника не існує. Іноді в спеціальній літературі як оптимальний розмір коефіцієнта рекомендується - 0, 5. Слід зазначити, що рівень коефіцієнта маневрування визначається специфікою галузі та виробництва. Так, у фондомістких виробництвах він буде нижчим, аніж у матеріаломістких, оскільки в таких виробництвах значна частка власного капіталу інвестується в основні фонди. Одним з узагальнюючих показників, який характеризує фінансовий стан підприємства та його стійкість, є забезпеченість матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування (власним капіталом) (Кз.в.к.). Саме тому в ході аналізу визначають, на скільки відсотків матеріальні оборотні фонди покриваються власним оборотним капіталом. Цей показник, як і попередній, вивчається в динаміці. Рівень цього коефіцієнта оцінюється залежно від того, в якому стані матеріальні запаси. Якщо підприємство має запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які значною мірою перевищують нормальні потреби виробництва, то власний оборотний капітал не може покрити їх повністю. У цьому разі коефіцієнт буде менший від одиниці. Якщо ж підприємство відчуває нестачу виробничих запасів для здійснення нормального виробничого процесу, коефіцієнт буде вищий за одиницю. Для поліпшення фінансового стану необхідно забезпечити випереджаючі темпи зростання власного оборотного капіталу над темпами зростання виробничих запасів і власного капіталу.