Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






державою в цілому та її складовими частинами.






Державний устрій (лад) України включає такі складові:

а) форму держави та її конституційне закріплення;

б) характеристику України як демократичної держави;

в) визначення України як суверенної незалежної держави;

г) конституційне закріплення України як правової держави;

д) характеристику України як соціальної держави.

Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи

— унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається

держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на

адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в

містах, селища і села), які у сукупності становлять

адміністративно-територіальний устрій. При цьому

адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя)

не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України

ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних

адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі

органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141

Конституції).

До системи адміністративно-територіального устрою входить також

Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України

(статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні

єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади

— парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових

органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її

головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність

глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення

державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на

основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських

свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк

дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як

свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна

республіці.

Відомі два види республіки — президентська і парламентська.

Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави

держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих

виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено

принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його

діяльність.

Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і

президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.

У ст. 1 Конституції України проголошено: " Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують пов­ноту законодавчої, виконавчої і судової влади у державі, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.

Демократизм в Україні передбачає створення сприят­ливих умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, для забезпе­чення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як про соціальну державу, треба виходити з того, що держава не знімає з себе турботи про соціальний захист своїх громадян, що її політика має спрямовуватися на створення доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належної під­тримки малозабезпечених верств населення.

Правова держава — це держава, в якій панує право; де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійс­нюється на основі й у межах, визначених правом; де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

В Україні встановлено республіканську форму прав-(ч. 1 ст. 5 Конституції). Республіканська форма прав­ління полягає в такій організації державної влади, за якої органи державної влади обираються народом або форму­ються органами, що обрані народом. В Україні глава дер­жави — Президент, парламент — Верховна Рада — оби­раються громадянами України на основі загального, рів­ного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування строком на п'ять років.

Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визна­ється народ України.

42)Особливості сучасного буття України виводять у ранг чільних завдань формування та усвідомлення національних інтересів як базових засад послідовної й цілеспрямованої політики .

Для визначення цих інтересів потрібен науковий підхід, що враховує історичні, соціально-політичні та економіко-географічні чинники. Вихідним є розуміння сучасної української нації як відкритої поліетнічної спільноти, що історично склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени — громадянами суверенної держави. Таке визначення охоплює і вузьке розуміння української нації як етнічно однорідної спільності людей української національності, що проживають в Україні, і широке — в тому числі українська діаспора. Перше визначення відображає переважно сферу відносин системи «держава — громадянин», а друге — походження, виховання, культуру. Обидва визначення слід брати до уваги для з´ ясування конкретних національних інтересів, що сприятиме подоланню національної обмеженості, створенню умов для консолідації українського суспільства навколо ідеї національної держави, у якій дотримуватимуться прав людини незалежно від її етнічного походження. Цей підхід є важливим аспектом діяльності держави щодо обстоювання національних інтересів, він зумовлює і відповідну політику в інтересах національної безпеки.

Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.
Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей незалежно від національної належності, а другі — лише інтереси окремої нації. В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь.
Щодо цього народ України чітко визначився на основі національного загальнонародного консенсусу: незалежна, суверенна, соборна, демократична держава, характерні риси якої — громадянське суспільство, демократична, соціальна, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони становлять національну мету, національну концепцію розвитку, платформу для національної згоди. У цьому руслі мають формуватися і національні інтереси України, усвідомлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями. Лише завдяки цьому можна запобігти небезпечній замкнутості на власних проблемах, уникнути відверто егоїстичних підходів у відносинах з іншими державами. Національний егоїзм може надати лише деякі короткочасні переваги, але згодом — зумовити конфлікти і створити у стратегічному вимірі неабияку загрозу власним національним інтересам.
Національні інтереси є основою функціонування всіх складових політичної системи. Водночас вони формуються всіма її елементами.
Формування, реалізація національних інтересів — складний процес. Інтереси, особливо молодих держав, тісно переплітаються з інтересами безпеки, загальними базовими цінностями (територіальною цілісністю, політичним виживанням, забезпеченням невід´ ємних прав людини). Тому для з´ ясування корінних національних інтересів слід відмежувати їх від базових цінностей суспільства.
У будь-якому суспільстві інтереси людей бувають не тільки різними, а й протилежними. Але суспільство може функціонувати лише за умови узгодження їх на основі національного компромісу й національної злагоди.
Держава як головний елемент політичної системи покликана якнайточніше виражати національні інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соціальні суперечності та забезпечувати права людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними інтересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних інтересів, а також їх зворотного впливу. У молодих державах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із появою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспільства. Країни, що перебувають на етапі становлення своєї державності, рідко мають усталену соціальну й національно-етнічну структуру. Тому відповідно змінюються національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності — демократія, економічний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбереження, національної єдності, виживання тощо.
Для України національними інтересами є раціональні державотворення і трансформація суспільних відносин. У такій ситуації на передньому плані державні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами загальнонаціональними та з інтересами особи. Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів — це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки. Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, якщо не віднайде оптимальних способів, форм і методів поєднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни.

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини.

Одним із основних напрямків взаємодії України з ООН є участь у роботі Організації з підтримання міжнародного миру та безпеки (ОПМ). Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як країна-контрибутор військових підрозділів та персоналу до ОПМ. Станом на липень 2010 р. майже 370 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляли Україну в семи миротворчих операціях ООН.

Співпраця з ООН в галузі роззброєння зосереджується на зміцненні міжнародних інструментів і режимів в сфері контролю над озброєннями, нерозповсюдження зброї масового знищення, дотриманні санкційних режимів Ради Безпеки ООН.

Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль до спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.

Україна активно залучається до діяльності органів ООН у правозахисній сфері. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини. Результати розгляду конвенційними органами доповідей про виконання Україною цих договорів підтвердили наявність суттєвого прогресу у приведенні національного законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, забезпеченні захисту біженців, зміцненні ролі правозахисних організацій.

Україна є учасницею більшості міжнародних договорів, депонованих у Генерального секретаря ООН.

Україна є членом Ради ООН з прав людини (обрана вдруге поспіль у травні 2008 року на 2009 – 2011 рр.), Економічної і Соціальної Раді (ЕКОСОР) (обрана у жовтні 2009 р. на 2010 – 2012 рр.). Висунуто кандидатуру нашої країни до Ради Безпеки ООН (вибори на термін 2016 – 2017 рр. відбудуться у жовтні 2015 р.; за час членства в ООН Україна тричі була обрана непостійним членом РБ ООН, востаннє – на 2000 – 2001 рр.).

У 2008–2009 рр. Україна була членом більшості функціональних комісій ЕКОСОР, станом на липень 2010 р. вона представлена у Комісії з народонаселення і розвитку, Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя та Комісії сталого розвитку, а також у складі Комітету з програми й координації та Комітету по внесках.

Представлення нашої країни в керівних та робочих органах спеціалізованих установ ООН станом на липень 2010 р. є наступним: Всесвітній поштовий союз (Адміністративна рада ВПС), Всесвітня організація інтелектуальної власності (Програмний та бюджетний комітет ВОІВ), Міжнародна організація праці (Адміністративна рада МОП), Міжнародний союз електрозв‘язку (Рада МСЕ), Організація Об‘єднаних Націй з промислового розвитку (Програмний та бюджетний комітет ЮНІДО); Рада з промислового розвитку ЮНІДО), Міжнародне агентство з атомної енергії (Рада керуючих МАГАТЕ).

Протягом поточного десятиріччя представники України входили до складу керівних органів наступних структур: Програми розвитку ООН та Фонду ООН у галузі народонаселення (Виконавчої ради ПРООН/ЮНФПА), Дитячого фонду ООН (Виконавчої ради ЮНІСЕФ), Всесвітньої туристичної організації (Виконавчої ради ЮНВТО), Міжнародного агентства з атомної енергії (Ради керуючих МАГАТЕ), Організації Об‘єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (Виконавчої ради ЮНЕСКО).

Україна бере участь у діяльності Європейської економічної комісії ООН, спрямованій на зміцнення регіонального співробітництва у сфері енергетики, транспорту, екології. ЄЕК ООН є для нашої країни одним із важливих джерел технічної допомоги у вищевказаних галузях. На періоди 2002 – 2003 та 2007 – 2008 рр. Постійний представник України у Женеві обирався заступником Голови ЄЕК ООН.

Останні роки були позначені ефективною взаємодією України зі спеціалізованими установами ООН з багатьох питань глобального порядку денного, включаючи боротьбу з бідністю, охорону навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров‘я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН), активно співпрацюючи з Міністерством економіки, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством у справах сім‘ї, молоді та спорту, іншими українськими відомствами. Крім ПРООН, Офіс координує діяльність в Україні Всесвітньої організації охорони здоров‘я (ВООЗ), МАГАТЕ, МОП, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), Об‘єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал