Формула

Тоді місткість території W за умовами організації відпочинку: у води визначається за формулою W = 2Lc - 1000 / (6m), де L - довжина водотоків, придатних для купання, км; с - коефіцієнт, що враховує можливість організації, пляжів; Ь == 0, 5 км - орієнтовний норматив потреби 1000 жителів у пляжах; т - коефіцієнт, що враховує розподіл відпочиваючих в лісі і біля води.

19. Рекреаційні та туристські районування України.

Рекреаційне районування території здійснюється на основі оцінки придатності території для різних видів рекреаційної діяльності. Серед них можна виділити чотири основні види, які, в свою чергу, поділяються на підвиди, а саме:

- санаторно-курортний (кліматолікування, бальнеологія, грязелікування);

- оздоровчий (купально-пляжний і прогулянковий);

- спортивний (туристичний, мисливський, гірськолижний, альпійський, водний тощо);

- пізнавальний.

Основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище.

Варто відзначити, чим більші запаси лікувальних ресурсів, вища їх лікувальна ефективність, тим вищу цінність мають рекреаційні території. Як правило такі території невеликі за площею, обмежуються границями населеного пункту, в яких розташовані бальнеологічні ресурси.

Кримський рекреаційний регіон - найпопулярніший, всесвітньо відомий санаторно-курортний та оздоровлювальний регіон України. Цьому сприяють кліматичні, водні, грязеві, пляжні, пізнавальні ресурси. М'який середземноморський клімат Південного берега Криму є визначальним чинником зростання популярності регіону. Щороку тут оздоровлюється до 8 млн. людей. Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні - Ялта, Алушта, Гурзуф. На території Кримського рекреаційного регіону функціонує 15 туристичних. Основними туристичними центрами є Севастополь, Керч, Феодосія, Судак. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель Кримського півострова становить 20 відсотків площі регіону.

Карпатський рекреаційний регіон займає територію у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. У його межах зосереджена третина рекреаційного потенціалу України. Тут налічується близько 800 джерел мінеральної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні тор-фогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для клімато-лікування дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів. Природно-ресурсна база санаторної субга-лузі дозволяє щороку оздоровлювати до 8 млн. людей. Частина Поліської рекреаційної зони сьогодні фактично закрита для масового відпочинку та оздоровлення через шкідливий вплив Чорнобиля. З іншого боку, усвідомлення несприятливої ситуації у цій зоні викликає потребу формувати туристсько-рекреаційні райони для підвищення ролі рекреаційних ресурсів, як чинника оздоровлення населення. Вагоме місце у цій зоні займає Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до 30 прісноводних озер. Тут зосереджено 74 рекреаційні заклади. Найбільшу цінність мають водокліматичні і лісові ресурси. Західно-Поліський район характеризується великими лісовими масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт. Абсолютні висоти цієї рівнинної території становлять 160-190 м. Серед Шацьких озер наймальовничішими є Світязь (площа близько 2, 5 тис. га, максимальна глибина 58 м), Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острів 'янське, Перемут та ін. Значну частину району займає Шацький національний парк (майже 20% його площі припадає на озера). їх чиста вода, здебільшого піщані береги, аромат соснових лісів, ресурси різноманітних дикорослих плодів, ягід, грибів, значні рибні ресурси, а також теплий м'який клімат - усе це створює винятково сприятливі умови для відпочинку та формування тут нового санаторно-курортного комплексу загальнодержавного значення.

20. Розрахунок місткості території для рекреаційних цілей

Тоді місткість території W за умовами організації відпочинку: у води визначається за формулою [88]W = 2Lc - 1000 / (6m), де L - довжина водотоків, придатних для купання, км; с - коефіцієнт, що враховує можливість організації, пляжів; Ь == 0, 5 км - орієнтовний норматив потреби 1000 жителів у пляжах; т - коефіцієнт, що враховує розподіл відпочиваючих в лісі і біля води.

21. Розрахунок індексу надання переваги для і-го пляжу

22. Функціонування територіально-рекреаційних систем в умовах водогосподарського комплексу

23. Підходи до зонування територіально-рекреаційних систем на водних об’єктах

Виділення рекреаційних територій на узбережжі та акваторії водних об'єктів є складною проблемою раціонального природокористування, потребує врахування інтересів інших учасників ВХК. Оптимальний розподіл водних і земельних ресурсів між учасниками ВХК має здійснюватися на основі досягнення максимального народногосподарського ефекту з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища. Однак на практиці заходи щодо освоєння водного об'єкта проектуються і здійснюються часто різними галузями народного господарства без достатньої узгодженості, що знижує ефективність використання природних ресурсів, призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Схема розміщення, організації та режиму функціонування рекреаційних зон, а також взаємодії їх з промисловими, природоохоронними та іншими зонами може отримана в результаті планування акваторії водного об'єкта, виконаної на основі районування акваторії.

Території для організації відпочинку населення виділяються поблизу берегової смуги і на акваторії, в місцях, найбільш сприятливих з гідрологічних, ландшафтним і санітарно-гігієнічним умовам, в мальовничій місцевості, серед великих зелених масивів, не схильних шуму та забруднення повітря, води і почві. Через рекреаційні зони не повинні проходити • шляху лісосплаву та водного транспорту, ці зони повинні бути віддалені від випусків стічних вод міст, селищ, ТЕС, від водоприймачів, водоскидів та інших гідротехнічних споруд (більш ніж на 500 м), від ділянок водозабору для питного водопостачання. Для любительського рибальства можуть виділятися ділянки акваторії, що не мають промислового значення, що дозволить розділити сфери впливу промислового та аматорського рибальства.

При зонуванні виділених для відпочинку територій на узбережжі та акваторії рівнинних озер і водосховищ необхідно враховувати наступні основні відмінні ознаки водойм: великі зміни площі дзеркала при коливаннях рівня, інтенсивність процесів переробки берегів через переважання пухких, легких, наявність великих мілководь, комплексність використання водойми внаслідок розвиненого багатогалузевого господарства.

24. Особливості розміщення установ та об’єктів відпочинку по иірі віддаленості від берега водойми.

Розміщення рекреаційних комплексів в районі, прилеглим до водойми, проводиться на основі функціонального зонування територій з ^ урахуванням пішохідної доступності і розрахункових норм земельних і водних ділянок, встановлених для відповідних об'єктів (санаторії, будинки відпочинку, пляжі, водні станції і т. п.). Розміри земельних ділянок, що відводяться під заклади тривалого відпочинку, встановлюються різними нормативними документами. Функціональне зонування передбачає виділення оздоровчої,, господарської та житлової зон. У оздоровчій зоні розміщуються установи і об'єкти відпочинку з їх службами, безпосередньо обслуговуючими відпочиваючих.

Орієнтовний баланс території селищ відпочинку в умовах середньої кліматичної смуги для ТРС озерно-річного типу в розрахунку на 1000 осіб становить: зона рекреаційної за - будови 12-16 га, житлова зона для обслуговуючого персоналу 1, 2-1, 8 га " зона комунальних підприємств 0, 3-0, 5 га і зона організованого. рекреаційного ландшафту до 40-100 га. Остання зона включає до свого складу парки (1-2 га), лісо парки (10-15 га), упорядковані пляжі (0, 4-0, 6 га), акваторію для купання (0, 2-0, 4 га) і катання на човнах.

Розміщення установ та об'єктів відпочинку доцільно здійснювати в певному порядку в міру віддалення від берега водойми. У першій, прибережної, зоні розміщуються групи закладів відпочинку з громадськими та відомчими пляжами, прилеглі, до них парки та лісопарки з береговою прогулянкової дороги і видовими майданчиками, стоянки маломірного флоту, риболовні бази (межа пішохідної доступності узбережжя 5 хв). У другій, проміжної смузі розташовуються стаціонарні заклади відпочинку (піонерські табори, спортивні бази, пансіонати, будинки відпочинку), зона розселення, культурно-масові та адміністративно-побутові заклади, тут же можуть бути зосереджені державні дачі (межа пішохідної доступності узбережжя -15 хв). Третя смуга використовується для створення індивідуальних садових ділянок. Четверта полоса предназначена для неорганізованого відпочинку та туризму, тут виділяються ділянки охоронюваного ландшафту, заповідники та установи. для обслуговування автотуристів.

24. Класифікація туризму.

Класифікаційна ознака Види туризму

1. Географічний принцип 1.1. Внутрішній; 1.2. Міжнародний

2 Напрямок туристичного потоку 2.1. В'їзний; 2.2. Виїзний

3 Мета поїздки 3.1. Рекреаційний

3.2. Оздоровчий відпочинок

3.3. Пізнавальний відпочинок

3.4. Професійно-діловий туризм

3.5. Науковий (конгресний)

3.6. Спортивний відпочинок

3.7. Шоп-тури

3.8. Пригодницький

3.9. Паломницький

3.10. Ностальгічний

3.11. Екотуризм

3.12. Екзотичний

3.13. Елітарний

4 Джерело фінансування 4.1. Соціальний

4.2. Комерційний

5 Спосіб пересування 5.1.Пішохідний

5.2.Авіаційний

5.3. Морський

5.4. Річковий

5.5. Автотуризм

5.6. Залізничний

5.7. Велосипедний

5.8. Змішаний

6. Засоби розміщення 6.1.Готелі

6.2.Мотелі

6.3.Пансіонати

6.4.Кемпінги

6.5.Намети

7. Кількість учасників 7.1.Індивідуальний

7.2.Сімейний

7.3.Груповий

7.4.Корпоративний

8. Тривалість перебування 8.1.Короткотривалий

8.2.Довготривалий

9. Розташування туристичного місця 9.1. Гірський

9.2. Водний

9.3. Сільський

9.4. Приміський

10. Інтенсивність туристичного потоку 10.1. Постійний

10.2. Сезонний

11. Організаційна форма 11.1. Організований

11.2. Неорганізований

34 Визначення природного потенціалу річкових та озерних пляжів

природний потенціал — рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (узбережжя Чорного та Азовського морів, річкові та озерні пляжі, гірські бази в Карпатах та кримських місцевостях, лікувальні курорти, джерела мінеральних вод, лісопаркові зони та ін.);

35 Класифікація рекреаційних комплексів

За критеріями класифікації рекреаційні комплекси групують:

• за функціональним профілем;

• за капітальністю;

• за сезонністю;

• за стаціонарністю;

• за місткістю;

• за рівнем комфорту.

По функціональному профілю розрізняють:

• санаторні комплекси, призначені для відбудовного лікування, щоскладаються із санаторних установ: санаторії для дорослих, санаторії длядітей, дитячі санаторні табори, санаторії-профілакторії;

• комплекси відпочинку складаються з установ, призначених длямасового відпочинку: будинку відпочинку (пансіонати), бази відпочинку, дитячі табори, молодіжні табори, курортні готелі; туристські комплекси складаються з установ, призначених дляобслуговування туристів: туристські бази, туристські готелі, мотелі, кемпінги, ротелі, флотелі, ботелі, притулки, хатини.

За критерієм капітальності всі рекреаційні комплекси можнарозділити на наступні групи:

• капітальні (цілорічні, сезонні) - всі типи санаторних установ, пансіонати,

курортній туристськіготелі, мотелі, ботелі;

• некапітальні (стаціонарні, тимчасового типу) - некапітальні стаціонарні (будинкивідпочинку типу літніх будиночків, бази відпочинку, дитячі табори, туристськібази літнього типу, кемпінги, мотокемпінги, притулки, хатини); некапітальнітимчасового типу (молодіжні, туристсько-спортивнітабори наметового типу);

• мобільні (на землі - стоянки автопричепів, туристські поїзди; на воді - стоянки катерів, яхт, туристських судів, плавучих будинків відпочинку); автотранспортні (караван, кемпер, ротель), воднотранспортні (яхта, катер, судно), збірно-розбірні, переносні, пересувні спорудження. Із критерієм капітальності зв'язаний критерій стаціонарності.

36 Фізико-географічна характеристика Чорного моря

Чорне море має площу 422 тис. км2; простягається із заходу на схід на 1167 км, а з півночі на південь на 624 км. Воно займає в основному Чорноморську тектонічну западину, і тому має значні глибини — пересічну 1270 м, а максимальну 2245 м. Північно-західна і й на розташована на окраїні Східно-Європейської та Скіфської платформ й утворює шельф з глибинами 100-200 м.

Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії та Румунії. Через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли з'єднується із Середземним морем, а через Керченську протоку — з Азовським. Островів на Чорному морі мало, найбільші з них: Зміїний, Березань, Джарилгач.

Водний баланс Чорного моря формується за рахунок річкового стоку (близько 310 км3 на рік) прісних вод Дунаю, Дніпра, Ріоні та ін., атмосферних опадів (230 км3), верхньої течії з Азовського моря (близько 30 км3), що несе опріснені води, та глибинної течії через Босфор середземноморських солоних вод (близько 175 км3). Віддачі вод із Чорного моря відбувається у вигляді випаровування з його поверхні (360 км3 на рік), поверхневого стоку через Босфор (210 км3) та нижньої течії в Азовське море (близько 20 км3). Внаслідок такого водного обміну відбувається опріснення морської води, солоність якої на поверхні становить 17-18 ‰, на глибині 60-80 м сягає 19-20 ‰, а на дні зростає до 22—22, 5 ‰.

Температура поверхневих вод моря влітку досягає +23...+25 °С, взимку +6...+9 °С, з глибини 150 м і нижче вона залишається сталою +9 °С. Тільки в суворі зими льодом покривається північно-західна мілководна частина моря.

Всього в Чорному морі налічується понад 620 видів рослин та понад 2 тис. видів тварин.

Чорне море має важливе транспортне значення. Найбільшими українськими портами на ньому є Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч.

37 Фізико-географічна характеристика Азовського моря

Азовське море різко відрізняється від Чорного своїми розмірами, незначними глибинами, гідрологічним режимом, меншою солоністю та біоресурсами. З Чорним морем воно з'єднане вузькою (5-7 км) і мілкою (5-13 м) Керченською протокою. Площа Азовського моря — 39 тис. км2, а об'єм води — 290 км3, пересічна глибина 7, 4 м, а максимальна — 15 м. Довжина берегової лінії становить близько 2700 км, із них більше половини належить Україні, а решта Росії.

Для берегової лінії на півночі характерні коси: Бердянська, Обитічна, Бирючий Острів та ін.; затоки: Таганрозька, Бердянська, Обитічна, а також лимани — Молочний, Утлюцький. На заході коса Арабатська Стрілка (довжина понад 100 км, ширина 3-5 км) відокремлює від Азовського моря солону затоку Сиваш (площа понад 2600 км2, Максимальна солоність — 25 %о). Формування кіс пов'язано з дією узбережних течій, які переносять донні, переважно піщані, відклади.

Середні температури води в Азовському морі в липні — серпні сягають 24-25 °С, а в січні—лютому — від -1 до -5 °С. Взимку північна частина моря замерзає, а у відкритому морі поширюється дрейфуюча крига. Товщина льоду сягає 35-80 см.

Солоність вод Азовського моря останніми десятиліттями зростає, що пояснюється порушенням балансу стоку в море прісних вод і припливом солоних чорноморських вод. Пересічна солоність зараз становить близько 13 ‰, а тривалий час дорівнювала 10, 9 ‰.

Солоність вод Азовського моря розподіляється нерівномірно — знижуючись від Керченської протоки (17, 6 ‰) до Таганрозької затоки (7-5 ‰). Помітне також коливання солоності за сезонами — взимку вона зростає, а в теплу частину року — зменшується. Водний баланс Азовського моря за надходженнями і витратами становить 84, 3-84, 2 км3.

Рослинний і тваринний світ моря характеризується високою біологічною продуктивністю. Тут росте значна кількість діатомових, бурих, червоних і зелених водоростей, морських трав, зокрема зостери. Зообентос представляють переважно молюски і ракоподібні.

Іхтіофауна Азовського моря досить різноманітна, налічує 79 видів риб. Найбільшими портами на Азовському морі є Бердянськ і Маріуполь.

39 Фізико-географічна характеристика озер та водосховищ України

На території України близько 20 тис. озер, з них 7 тис. площею більше 10 га. Вони утворюють озерні краї. Як правило, озера розташовані в заплавах річок, переважно в Поліссі.

У басейнах Західного Бугу та Прип'яті розташовані Шацькі озера (понад 30 прісноводних водойм), що мають карстове походження. Найбільш глибоководне серед них — Світязь. Разом із навколишніми ландшафтами вони утворюють Шацький національний парк[1].

У Карпатських горах більшість озер невеликі, але глибокі. Вода в них прісна, чиста й холодна. Особливим серед них є озеро Синевир.

На Подільській височині озера невеликі й неглибокі. Влітку вони добре прогріваються.

Багато озер утворилося біля річки Дунай. Найбільше прісне серед них — Ялпуг, а найглибше — Кагул.

На узбережжі Чорного моря є солоні озера-лимани. Солоними озерами багатий Крим. Найвідоміше з них — озеро Сиваш, з якого добувають кухонну сіль та інші корисні речовини. Багато кримських озер влітку пересихають

Потреби господарського комплексу України зумовили необхідність будівництва великої кількості водосховищ, а також зарегулювання річкового стоку. На території України налічується 1157 водосховищ. Найбільші водосховища (загалом шість) створено на Дніпрі. На початку 80-х років було створено Дністровське водосховище. Значно меншими є водосховища у басейнах річок Південний Буг, Сіверський Донець та інш.

Останнім часом роботи по зарегулюванню стоку практично припинилися. Певною мірою це зумовлено значним використанням наявних природних ресурсів, а також не обхідністю значних коштів на будь-яке гідротехнічне будівництво.

40 Оздоровчо-спортивний туризм України

Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік.

З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах втратив свою популярність у суспільстві.

Відсутність державного фінансування призвела до того, що структури управління оздоровчо-спортивним туризмом, які існували раніше, в основному припинили свою діяльність. Організацією, що взяла на себе функції координації діяльності оздоровчо-спортивного туризму, є Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС). Вона була створена в 1990 р. на громадських засадах і є правонаступницею Управління самодіяльного туризму при Центральній раді по туризму та екскурсіях. Членами МТСС є країни СНД і Балтії, у тому числі й Україна.

На кінець 1990-х pp. такі організації, як Харківська обласна ТСС, Вінницька ТСС, Дніпропетровська ТСС, Федерація спортивного туризму республіки Крим, Одеський обласний спортивно-туристський клуб " Одеса", Севастопольський клуб туристів, Миколаївський клуб мандрівників, AT " Гірський клуб", Донецький обласний клуб туристів і " Гірська спілка" м. Одеси входять до складу МТСС як дійсні члени.

Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах.

Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму.

41 Санаторно-курортні (оздоровчі) заклади України

Курортом (нім. Кur - лікувати, ort - місце) називають місцевість з лікувальними чинниками та сприятливими умовами для їх використання (сонячним світлом, чистим повітрям, наявністю моря чи річки, прекрасними ландшафтами).

Завдяки вдалому збігу географічного положення, геологічної будови та гідрогеологічних умов Україна має багаті рекреаційні й бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. За даними Державного комітету статистики, в 2000 р. в Україні загальна кількість закладів тривалого перебування становила 3229 одиниць. За формами власності ці заклади розподіляються так: державна - 40 %, колективна - 55, приватна - 0, 8, власність міжнародних організацій - 4, 2 %.

Усього по Україні за 2000 р. в санаторно-курортних закладах оздоровлено 2 869 976 осіб, з них іноземців - 307 330 (10, 7 %).

Хворих практично з усіма захворюваннями, що підлягають санаторно-курортному лікуванню, можна з успіхом лікувати в санаторіях України. На її території поширені практично всі бальнеологічні типи мінеральних вод: вуглекислі - на Закарпатті, радонові - у Вінницькій і Черкаській областях, сульфідні - у Львівській обл., на Закарпатті та в Криму, залізисті - в Донбасі, бромні, йодобромні та йодні - на території Причорномор'я, води з підвищеним вмістом органічних речовин - всесвітньо відома " Нафтуся" - у Львівській та Хмельницькій областях, а також усі типи лікувальних грязей -- торф'яні (родовище " Семереньки", " Любень - Великий"), мулові (Куяльницьке, Сакське, Чокрацьке родовища), сапропелеві (" Шацькі озера"). Термальні води (гарячі джерела) розміщені в двох артезіанських басейнах - Причорноморському та Закарпатському.

Усього в Україні налічують 79 родовищ мінеральних вод на 109 земельних ділянках, на базі яких може розвиватися курортне господарство, однак експлуатується тільки 8, 9 %.

Великі можливості для розвитку курортного господарства мають Автономна Республіка Крим, Одеська, Запорізька, Закарпатська, Львівська та інші області. Найсприятливіші умови для розвитку рекреації й туризму мають Карпати, на території яких виявлено 800 джерел мінеральних вод. На їх базі працюють санаторії, пансіонати, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, в яких можуть поліпшити здоров'я до 800 тис. чол. Такі курорти, як Трускавецький, Моршинський, Свалявський та ін., відомі далеко за межами України.

42 Готельне господарство та туристська інфраструктура України

Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України. У 2000 р. в Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949, 1 тис. місцьЗа формами власності їх кількість розподіляється так: 40 % перебувають у загальнодержавній та комунальній, 57 - у колективній і 3 % - у приватній власності

Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів у 2000 р. в середньому по Україні становив 0, 24. При цьому мінімальне використання місткості готелів - 9 % - було в Луганській та Миколаївській областях, а максимальне - 78 % - у Севастополі. У Києві цей показник дорівнював 40 %.

Найбільше скорочення спостерігалось у Києві - на 4287 місць, областях Хмельницькій (2953), Донецькій (2709), Львівській (1719), Сумській (1661), Луганській (1623), АР Крим (1476). Однак при цьому кількість готелів у Києві зросла на 8 одиниць, у Харківській області - на 2, в Донецькій - на 8.

Усього готелями України надано послуг 358 446 іноземним громадянам, що становить 10, 9 % загального числа осіб, яким надано послуги

Найбільшій кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України: Київ (36, 1 %), АР Крим (10, 4%), областях Львівській (9, 1 %), Одеській (5, 3 %), Дніпропетровській (5, 3 %), Київській (4, 2 %), Донецькій (4, 0 %).

Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна. У Великій Британії, наприклад, функціонує близько 260 тис. готелів. У країнах Європи число великих готелів становить 15 - 25 % загальної кількості готельних господарств, 75 -85 % - мотелі та готелі сімейного типу. За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні

43 Правові засади туристської діяльності в Україні

Згідно з Указом Президента України " Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму" від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

Держкоммолодьспорттуризм поділявся на три департаменти. Серед них був і Державний департамент туризму і курортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та інвестицій.

22 листопада 2000 р. Указом Президента України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний департамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України " Про туризм" (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відповідальності.

Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристських послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 р.

29 квітня 2002 р. було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України " Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки".

Сприятимуть розвитку туризму в Україні й Укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. № 880/96 " Про Фонд " Намисто Славутича"; від 21 вересня 1998 р. № 1047/98 " Про День туризму", який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. № 973/99 " Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року"; від 14.12.2001 р. № 1213/2001 " Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму", а також Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 р. № 276а/2000 " Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки", постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 " Про заходи подальшого розвитку туризму".

44 Сучасний стан туристської галузі в Україні

Упродовж 2000 р. зареєстровано 11, 2 млн відвідань України іноземцями (річний приріст становить 5, 6 %), у тому числі 4, 4 млн туристських поїздок (приріст 4, 1 %) та 6, 8 млн одноденних поїздок (приріст 6, 2 %).

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000 р. залишили в ній 2, 2 млрд дол. США.

У 2000 p. громадяни України здійснили 13, 4 млн закордонних поїздок (приріст становить 16, 4 %), у тому числі 8, 7 млн туристських (приріст 17, 0 %), решта - одноденні відвідання.

Так само як і для багатьох європейських країн, де найпотужнішими є туристські потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристського обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою впродовж останніх років становить близько 65 % загального обсягу турпотоків.

Крім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких зросла в 2000 р. порівняно з 1995 - 1996 pp. у 8 разів.

Поїздки між сусідніми державами і надалі значно переважатимуть у структурі міжнародного туризму.

Щодо внутрішнього туризму слід зазначити помітну активізацію в 2000 р. діяльності як деяких регіональних підрозділів державної виконавчої влади в галузі туризму (Київська, Вінницька, Донецька, Тернопільська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області, Крим), так і туристичних підприємств цих регіонів.

Близько 6, 6 млн населення України здійснили різноманітні подорожі рідним краєм. Близько 16, 0 млн відвідувачів зареєстровано музеями України та понад 1, 6 млн екскурсантів - турагентствами.

За останні п'ять років кількість відвідань України іноземними громадянами збільшилась у 2, 2 раза, а кількість іноземних туристів зросла на 19 %. За цей самий період у платіжному балансі України частка експорту послуг за статтею " Подорожі" зросла з 7 до 10 %.