Європейського ренесансу

Найбільш прийнятна така схема періодизації європейського Відродження:

1) Передвідродження (друга пол. ХІІІ – ХІV ст.);

2) Раннє Відродження (ХV ст. до 80-х років);

3) Високе Відродження (1490-1530 рр.);

4) Пізнє Відродження (1540 рр. – поч. ХVІІ ст.).

1. Передвідродження, або Проторенесанс, закладає підвалини європейського Ренесансу. Італія фактично виступає єдиним осередком нової культури, яка формується з елементів романської, візантійської, арабсько-мусульманської культур. Великий флорентієць Данте Алігєрі (1265-1321 рр.) виступає як перший європейський поет-гуманіст нової епохи.

Творчість “короля поетів” Франческо Петрарки (1304-1374 рр.) стає вершиною Проторенесансу. Здається, що цей митець набагато випередив свій час. Петрарка – фундатор нової європейської лірики, автор всесвітньо відомих сонетів “Канцоньєре”, в яких оспівується земне кохання до мадонни Лаури, крім того звучать патріотичні, антиклерикальні мотиви. Петрарка одним з перших починає глибоко вивчати спадщину, латинську мову, реформатором якої він виступає.

Вагомий внесок у розвиток італійської літератури зробив видатний письменник-гуманіст Джованні Боккаччо (1313-1375 рр.). Всесвітньо відомий “Декамерон” Боккаччо поруч з дотепностями і гумором містить жорстоку сатиру на можновладців.

2. Раннє Відродження. Реформаторами мистецтва початку раннього Відродження вважається “флорентійська трійця”: художник Мазаччо (1401-1428 рр.), скульптор Донателло (1386-1466 рр.), архітектор Брунелескі (1377-1446 рр.).

Першим видатним скульптором після доби античності був Донателло. Образи богів і героїв, створені магістром, сповнені енергії і могутності, сили і величі.

Філіппо Брунелескі не тільки видатний архітектор, скульптор, а і одинз перших вчених інженерів. На будівництві спроектованого ним велетенського купола Флорентійського собору він застосував власноручно сконструйовані підйомні крани, з математичною точністю розрахував всі деталі однієї з найбільших у світі архітектурних споруд. Італія цього часу висунула цілу плеяду блискучих філософів-гуманістів, серед яких Леонардо Бруні (1370-1444 рр.), Лоренцо Валла (1407-1457 рр.), Марсіліо Фічіно (1433-1499 рр.).

3. Високе та Пізнє Відродження. У період Високого Відродження культура досягає найвищого підйому і блискавичного розквіту, виходить за межі Італії і розвивається в Німеччині, Англії, Франції, Нідерландах, впливає на розвиток країн Центральної і Східної Європи. Від попереднього періоду Високе Відродження відрізняється, насамперед, величчю художніх задумів і масштабністю форм.

Визначними представниками, або титанами цього часу були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Дюкер, Тіціан, Еразм Роттердамський, це люди-універсали, які немовби сконцентрували в своїй творчості весь культурний потенціал не тільки Ренесансу, а й попередніх епох.

Коло інтересів і занять Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.) здається безмежним. Він проектує та будує мости, фортеці, дальнобійні гармати, бойові кораблі, тунелі, водогони, вміє ваяти скульптури і змагатись будь з ким у мистецтві живопису. Віддаючи живопису пальму першості в “змаганні мистецтв”, Леонардо визначав його як універсальну мову втілення за допомогою пропорцій і перспективи різних проявів розумного начала, що панує у природі. Найбільш відомими з його творів є фреска “Таємна вечеря”, створена у 1495-1497 рр. на стіні трапезної церкви Санта-Марія делле Граціє в Мілані, картини “Мадонна Літта” (80-ті рр.), “Мадонна в скелях” (90-ті рр.), “Монна Ліза” (“Джоконда”) (1503 р.).

Всесвітню славу Рафаелю Санті (1483-1520 рр.) принесли картина “Сікстинська мадонна”, розписи ватиканських палаців, серед яких масштабні фрески “Диспута”, “Афінська школа”, “Парнас”.

Мікельанджело Буонарроті (1475-1564 рр.) не тільки геній скульптури, а й видатний художник монументаліст. Автор гігантської, понад 5 метрів, скульптури “Давид”, надгробків сім’ї Медичі, уславив своє ім’я наймасштабнішим до того часу розписом стін і стелі Сікстинської капели у Римі. Композиція площею понад 600 м² об’єднує 300 фігур. Тематика розпису присвячена біблійній історії створення світу та страшному суду.

Еразма Роттердамського (1469-1536 рр.) без перебільшення можна назвати “громадянином світу”. Він жив і працював у Італії, Нідерландах, Франції, Англії, Швейцарії, підтримував тісні наукові стосунки, листувався з представниками тогочасної європейської інтелектуальної еліти. З творами Еразма Роттердамського, що витримали багато видань різними мовами, були знайомі вчені, філософи і політики в усіх країнах континенту. Сатира “Похвала глупости” (1509 р.), найвідоміша з робіт Еразма, - яскравий памфлет, написаний у формі пародії, де викриваються вади схоластики і феодального суспільства.

Найвищі досягнення літератури усього Відродження пов’язані з іменами французького письменника-гуманіста Франсуа Рабе (1494-1553 рр.), іспанця Мігеля де Сервантеса (1547-1616 рр.), та англійського поета і драматурга Уільяма Шекспіра (1564-1616).