Духовно-культурна спадщина Візантійської імперії

Візантія знаходилася на перетині трьох континентів: Європи, Азії та Африки. Її територія обіймала Балканський півострів. Малу Азію, Сирію, Палестину, Єгипет, частину Месопотамії та Вірменії, острови Кіпр і Кріт, опорні володіння в Криму (Херсонес), на Кавказі (Грузія), деякі області Аравії. Середземне море було внутрішнім озером Візантії. Візантія вважалася однією з наймогутніших і найбагатших держав у світі: територія - близько 1 млн. кв.км., кількість жителів - 20-24 млн. осіб. Столиця держави – Константинополь[1] з його мільйонним населенням, величними будівлями, незліченними скарбами виглядала центром усього цивілізованого світу. Саме це місто, його культура стало найяскравішим символом православної віри.

Після падіння Західної Римської імперії концепція всесвітнього римського володарювання, титул імператора, а також традиції античної культури і освіченості збереглися лише на Сході - в Візантійській імперії.

Візантія — це перша християнська імперія; (330-1453 рр.). Дата її народження - 11 травня 330 р. - день офіційного проголошення міста Константинополя столицею імперії, коли імператор Костянтин (306-337) переніс столицю своєї імперії на береги Босфора в невелике грецьке місто Візантій. З часом колишня назва міста стала назвою нової держави - Візантії - країни церков та монастирів, семи Вселенських соборів, найавторитетніших вчителів церкви, батьківщини християнської містики Івана Золотоуста, Св. Діоніса Ареопагита, Сімеона Нового Богослова, Григорія Палами.

Своєрідність візантійської культури полягає в тому, що вона розвивалась на перехресті декількох цивілізації - пізньоантичної, східної і новонародженої середньовічної. До її творення прилучилися різноетнічні народи, що проживали на території імперії: сирійці, фракійці, вірмени, грузини, арати, іудеї, греки, римляни тощо. В той же час це була в своїй більшості грекомовна культура. Грецька мова стала державною мовою Візантії з кінця VI-VII ст., витіснивши з державно-адміністративних сфер латину. Власні глибокі традиції тут об’єднувалися з терпимістю до культури інших народів, які іммігрували в імперію[2]. Візантійська культура завжди використовувала творчий набуток інших народів.

Візантійському ідеалу завжди була властива прихильність до розчарування в усьому земному. На відміну від римлян візантійці зрозуміли християнство в основному як боговідвертість, як шлях до врятування особи і її духовної довершеності в Христі. Крім того, між Західною і Східною Церквами існували стійкі соціально-психологічні відмінності. Для Західної церкви були властиві глибока емоційна напруга, навіть екзальтація. Для православ’я характерною була філософська розсудливість, глибока віра в добро і світле життя. На перший план тут висувалися щасливі і радісні моменти життя самого Христа, його воскресіння. Душі віруючих завжди зверталися до божого світу, вірили в обов’язкову перемогу добра, а зло завжди терпіло поразку. Ця та інші різниці між Західною та Східною церквами в подальшому знайшли відображення в західно-європейській і візантійських культурах.

Візантійська освіта, наука, мистецтво також мали церковно-релігійний характер, де богослов’я було центральним предметом літературної творчості. В центрі патріотичної філософії знаходиться розуміння буття як блага, що дає своєрідне виправдання космосу, а в результаті - світу і людини. З-поміж візантійських філософів у царині богословської полеміки визначаються: Леонтій Візантійський, імператор Юстиніан, Афанасій Антіохійський, Валаам та його учень Леонтій Пілат, як представники візантійського аристотелізму й платонізму.

Особливо необхідно звернути увагу на діяльність випускника Константинопольського університету Патріарха Фотія (бл. 810 чи бл. 820-890), талановитого прихильника Аристотеля. Головний твір Фотія і “Міріобібліон”[3] - перша середньовічна бібліографічна праця, що складається з анотацій церковних і світських (історичних, географічних, медичних) творів грецьких та візантійських авторів. Її важливість полягає в тому, що вона зберегла праці, що до нас не дійшли.

В період злету культури Візантії (середина ІХ ст.) - видатний вчений Лев Математик очолив “університет” у Константинополі відомий як Магнаврська школа. До його навчальної програми входили математика, механіка, геометрія, астрономія, філософія, граматика.

Широкого розповсюдження та популярності набули історичні твори: історія і хронографія. Про це свідчить, факт виходу в світ історичної енциклопедії за ініціативою імператора Костянтина Багрянородного в X ст. Сам він написав дуже цікаві твори про управління імперією, про воєнний та адміністративний поділ держави та про Церемоніал візантійського двору. Серед видатних істориків необхідно також назвати Лева Диякона та Георгія Гамартола, хроніка якого лягла в основу нашого літописання.

Самобутні риси візантійського мистецтва представлені в архітектурі, скульптурі, музиці, образотворчому мистецтві, художніх ремеслах. Мистецтво Візантії в цілому має ортодоксально-християнський характер. Єдиний художній стиль надихає все візантійське тисячоліття. У візантійському мистецтві об’єднанні в єдину художню систему витончений спіритуалізм і пишна видовишність.

Особливих успіхів досягло воно в архітектурі, будівництві, класичним зразком якого є Константинопольська Свята Софія (Премудрість Божа). При цьому особливою заслугою візантійських майстрів, які походили передусім з грецького, малоазійського сходу, була конструкція велетенських бань, з чотирикутною основою храму за допомогою вигнутих, сферичних трикутників, званих вітрилами.

Головними формами візантійського образотворчого мистецтва були монументальний храмовий живопис (мозаїка, фреска), ікона, книжкова мініатюра. Найдавніші візантійські мозаїки і храми краще, ніж на візантійській території, збереглися на ґрунті Італії - в храмах та усипальницях Равени (V-VII ст.) та собору Св. Марка в Венеції.

В стародавньому візантійському богослужінні музика найчастіше звучала у вигляді співів. Виконувалися псалми, гімни пісенноподібного характеру, алілуйні співи. Найстаріший запис візантійських літургійних співів, що дійшов до нас, належить до IV ст.

Отже, історична роль візантійського мистецтва, що в свій час репрезентували мистецьку культуру світу, надзвичайно величезна. Її значення - в розвитку цивілізації не тільки близьких сусідів (України, Росії, Вірменії, Грузії). Культура Західної Європи, Ближнього Сходу, Північної Африки бере свій початок також в візантійській культурі. В історії світової культури Візантія відкрила еру європейського середньовіччя. Протягом багатьох століть вона була наймогутнішою країною християнського світу, центром різнопланової, неповторної видатної цивілізації.