Ігри та вправи для роботи

з гіперактивними дітьми ________

" Клубочок"

Коли дитина розбешкетувалася, слід запропонувати їй намотати в клубочок нитки яскравого кольору. Розмір клубка від разу до разу стає дедалі більшим.

496

ДОДАТКИ

Додаткові матеріали для створення корекційних програм

Маленькій дитині дорослий каже, що клубочок не простий, а чарів­ний — тільки-но дитина починає його намотувати, як заспокоюється.

" Безпритульний заєць "

У грі беруть участь від 3 до 10 дітей. Кожний учасник — заєць — обводить навколо себе крейдою коло діаметром близько 50 см. Відстань між колами — 1—2 метри. Один із зайців — безпритульний, він " водить". Зайці мають непомітно для нього (поглядами, жестами) домовитися про " житловий обмін" і перебігти з хатки до хатки. Завдан­ня безпритульного — під час обміну зайняти хатку, яка тимчасово за­лишилася без хазяїна.

" Археологи "

Дорослий занурює руку в миску з піском чи крупою і засипає її. Дитина обережно " відкопує" руку. Доторкатися до руки не можна. Якщо дитина торкнеться руки дорослого, вони міняються місцями.

" Послухай тишу"

За першим сигналом дзвоника діти починають бігати по кімнаті, галасувати, стукати тощо.

За другим сигналом вони мають швидко сісти на стільці й прислу­хатися до того, що відбувається навкруги. Потім діти по колу (чи в іншому порядку, за бажанням) розповідають, які звуки вони почули.

" Зроби так "

На столі у дорослого розкладені картки з зображенням чоловічків, які виконують різні рухи. Дорослий показує дітям картки і пояснює, які дії відтворено на кожній з них. Потім дорослий дає інструкцію: " За моїм сигналом всі підійдуть до столу і візьмуть по одній картці. Я буду рахувати від 1 до 10, а ви тим часом виконуйте те, що зображе­но на обраній вами картці".

На рахунок " 10" всі припиняють виконання завдання, кладуть картки на стіл. Дорослий перемішує їх, вправа повторюється.

" Маленька пташка"

Дитині дають в руки пухнасту маленьку іграшку, яка зображує пташку (або якесь звірятко). Дорослий каже: " До тебе прилетіла пташ­ка, вона така маленька, тендітна, беззахисна. Вона так боїться кота! Потримай її, поговори з нею, заспокой її". Дитина бере в долоні пташ­ку, тримає її, гладить, ласкаво розмовляє з нею і разом з тим заспо­коюється сама.

Надалі пташку можна вже не класти дитині в руки, а просто нага­дувати їй: " Пам'ятаєш, як треба заспокоювати пташку? Заспокой її знову". Тоді дитина сама сідає на стілець, складає долоньки й заспо­коюється.

" Кажи! "

Інструкція: " Я ставитиму вам легкі й складні запитання. Але відповідати на них можна тільки тоді, коли я дам команду " Кажи! " Да­вайте потренуємося. " Яка зараз пора року? " (дорослий робить пау­зу.) — " Кажи! "; " Якого кольору стіни в кімнаті? " — " Кажи! " і т. д.

" Ковпак мій трикутний "

Гравці сидять у колі. Усі по черзі промовляють по одному слову з фрази " Ковпак мій трикутний, трикутний мій ковпак. А коли не три­кутний, то це не мій ковпак". По другому колу фразу повторюють зно­ву, але діти, на яких припадає слово " ковпак", замінюють його жестом (наприклад, двічі легко постукати долонькою по голові). В наступному колі замінюються вже два слова — " ковпак" і " мій" (показати рукою на себе). Кожного наступного кола гравці промовляють на од­не слово менше, замінюючи його жестами.

" Морські хвилі"

Коли дорослий дає команду " Штиль", всі діти в класі завмирають. По команді " Хвилі" діти один за одним підводяться: спочатку ті, хто сидить за першою партою, через 2 — З с — за другою і т. д. Коли черга доходить до останніх парт, вони підводяться і всі разом плескають у долоні, після чого діти, які сидять за першими партами, сідають і далі за ними сідають інші в такому самому порядку.

За сигналом " Шторм" діти діють так само, але вже не чекають 2 — 3 с, а підводяться (сідають) ряд за рядом одразу.

Вправи для практичної роботи з батьками

Вправа 1. Причини, що провокують проблеми у вихованні Інструкція. Передусім потрібно виявити такі дії, якими батьки провокують ди­тину на зазначені нижче провини. Важливо також ретельно розглянути всі аспекти поведінки батьків, які зумовлюють ймовірність негативних проявів як реакції дитини.

ДОДАТКИ

Додаткові матеріали для створення корекційних програм

Батьки можуть спричинювати дії дитини, які свідчать про дезадаптацію, дво­ма шляхами: провокуючи ці дії, коли вони ще не розпочалися, і неусвідом-лено сприяючи засвоєнню хибних стереотипів, коли вони вже наявні. Батькам пропонується створити 3 групи відповідно до різновидів проявів девіантної поведінки дітей: брехня, крадіжки, висловлювання, які лякають батьків, обзивання їх, лайки.

Треба визначити причини цих проявів, дії батьків, що провокують таку по­ведінку, й розробити заходи, що сприятимуть усуненню цих негативних проявів у дітей.

Після групової роботи викладач розпочинає обговорення кожного з проявів девіантної поведінки, спрямовуючи дискусію до правильних висновків.

Брехня. Причина брехні часто полягає в тому, що діти інколи гово­рять неправду, коли їм доводиться просити дозволу на вчинки, які на- і ежать до переліку подій їхнього життя, і коли вони вважають, що батьки можуть сказати " ні". Передавши дитині відповідальність за пункти з переліку подій її життя, можна позбутися багатьох випадків брехні.

Батьки часто самі підштовхують дитину до брехні, концентруючи на ній негативну увагу.

Крадіжки. Батьки провокують і уможливлюють повторні крадіжки таким чином:

1) концентруючи негативну увагу на дитині, що скоїла крадіжку — ставлять їй запитання, сварять і карають її;

2) недбало зберігаючи цінні речі, гроші, що можуть бути вкрадені наступного разу.

Завдання батьків — визначити конкретні способи дій, які не по­в'язані з негативною увагою і не провокують дитину на ще одну крадіжку. Батьки мають повідомити дитині (у формі " Я-висловлюван-ня"), що вони збираються потурбуватися про збереження цінних ре­чей. Коли дитина щось вкрала, слід вжити заходів для відшкодування цієї втрати. Ось приклад ситуації:

" — Сашко і Марічка, у мене пропало 50 гривень з гаманця.

— Я не брала їх.

— Я теж.

— Я розумію, що ви кажете, але хочу отримати гроші назад. Якщо я не поверну їх до завтра, то наступного тижня ми їстимемо переваж­но картопляну юшку, оскільки ці гроші були призначені на купівлю продуктів".

Після цього може виявитися, що батьки " знайдуть" ці гроші — у своєму гаманці, або вони " знайдуться" у шухляді на кухні. До цього треба поставитись як до належного, ніяк не коментуючи. Якщо ж таке не відбудеться, то батькам треба справді зварити велику каструлю юшки, щоб відшкодувати втрачені гроші.

Висловлювання дитини, які лякають батьків, лайка, обзивання. Дитина може:

• говорити, що батьки її не люблять;

• ображати батьків брутальними словами;

• під час сварки загрожувати підпалити дім;

• загрожувати втекти з дому;

• загрожувати самогубством.

Усе це відбувається зазвичай з двох причин:

1) через якусь проблему, яка справді існує: дитина потребує допо­
моги і ніби позначає існування проблеми тим, що вона каже батькам.
У цьому разі слід вжити ефективних заходів щодо цієї проблеми;

2) через те, що це дратує батьків. Тоді найбільш правильним
є ігнорувати сказане.

У жодному випадку не слід проявляти до дитини негативну увагу: впадати в розпач, огризатися або дратуватися чи гніватися.

Вправа 2. Провокування гніву

Інструкція. Запропонуйте учасникам групи згадати випадки, коли вони почули образливі слова щодо себе, які розгнівали їх. Спонукайте кожного відтворити ситуацію і пригадати, що він сам сказав перед тим, як почув ці образливі слова або лайку.

Нехай кожен запитає себе: " Якби я захотів, щоб хтось лаявся або обзивав мене, що мені потрібно було б зробити для цього? ".

Після обговорення відповідей на це запитання ведучий може підказати, яким чином людина провокує таку поведінку іншої людини. Отже, якщо людина лається, переконайтеся, чи не самі провокуєте ці

дії.

Провокувальними зазвичай є та або інша форма " Ти-висловлюван-ня" або некоректне запитання. Як підкріплення виступає негативна увага. Ось чому в тих випадках, коли доводиться мати справу з прови­ною дітей, треба використовувати " Я-висловлювання" і акцентувати

ДОДАТКИ

Додаткові матеріали для створення корекційних програм

позитивну увагу на собі замість концентрації негативної уваги на дитині.

Вправа 3. Важливість " Я-повідомлень"

Психолог пропонує батькам розділитись для роботи в парах, після цього інструктує їх.

Інструкція І. Поверніться один до одного обличчям і висловлюйте один одно­му свої думки й почуття, що виникали у вас упродовж попереднього тижня щодо вашого партнера. Обмінюйтеся репліками по черзі (по 20 кожний). Тре­ба говорити коротко, уникаючи пояснень і коментарів, бажано вкластися в одне речення. Не ставте запитань під час вправи.

Діалог може виглядати так:

— Ти в понеділок...

— Сьогодні ти...

— Ти обіцяв...

— Ти думаєш...

Інструкція 2. А тепер спробуємо поговорити про те саме, але в інший, трохи незвичний спосіб. Його сутність полягає у тому, щоб починати кожне речен­ня з " Я". Обмінюйтеся висловлюваннями по черзі (по 20 кожний). Треба го­ворити коротко, уникаючи пояснень і коментарів, бажано обмежитися одним реченням. Не ставте запитань під час вправи.

Діалог може бути приблизно таким:

— Я відчуваю, що...

— Я упевнена, що сьогодні...

— Я справді стурбований...

— Я відчуваю близькість, коли...

Після закінчення вправи ведучий починає обговорення і за допо­могою навідних запитань підводить батьків до наведених нижче ви­сновків.

" Я-повідомлення" — це основа спілкування між близькими людь­ми. Вводячи їх у своє мовлення, легше зрозуміти джерело власних почуттів. Коли людина говорить: " Я злюся", а не " Ти мене розсердив", то це означає: " Я можу сам відповідати за свою злість. І не вважаю, що у тебе є кнопка, на яку ти натискаєш, щоб я розсердилась".

Ось приклад, де " Я-повідомлення" працює в полі розв'язання проблеми надмірного споживання алкоголю. Порівняйте два висловлювання: " Я п'ю дуже багато" і " Ти доводиш мене до запою! " Доки людина вважає, що хтось " доводить її", вона сама не може управ-

ляти своєю поведінкою. Коли ж вона зізнається собі: " Я п'ю дуже багато", — то робить перший крок до розв'язання проблеми.

Часто люди переходять до " Ти-повідомлень", коли зазнали при крощів. " Ти мене розсердив" — це спосіб звинуватити партнера у тому, що розгнівався.

Іноді " Я-повідомлення" підміняють запитанням на зразок: " Де їй вештався так пізно вчора увечері? " замість " Я так турбувалася, коїш тебе пізно не було вдома". Запитання такого типу часто перетворюють обговорення проблеми на скандал.

Ще один хибний спосіб ведення діалогу — говорити " Ми". Прислу хайтесь: " Ми мали намір піти в гості сьогодні увечері! ", — місти, відтінок примушення, отже, це спосіб маніпулювання. Коли викорис товується " ми", часто один партнер вирішує за іншого. Якщо ж сказа ти: " Я хотів би піти сьогодні в гості з тобою. Я сподіваюся, тобі гам сподобається", — то в такому висловлюванні примушення немає.

" Ти-повідомлення" викликає почуття провини у партнера і даі можливість тому, хто звинувачує, зняти з себе відповідальність за сигу ацію конфлікту. Використовуючи " Я-повідомлення", ризикуєш мочу ти: " Це твоя проблема! " або " А до чого тут я? " Звичайно, це прикро, але такий діалог висвітлює сутність стосунків та унеможливлкн маніпулювання партнером.

Вправа 4. Хибні методи виховання

Інструкція. Дисципліна і виховання потрібні дитині. Щоб визначити, як краще знайти підхід до сина чи доньки, батьки мають знати, які бувають реакції дії тини у відповідь на різні виховні методи.

Учасники поділяються на три групи, кожна з яких у ході групово! дискусії визначає виховний ефект запропонованого їй методу пихо вання — " Покарання", " Вседозволеність", " Винагорода".

По закінченні групової дискусії ведучий розпочинає обговорення, спрямовуючи його до висновків щодо впливу зазначених виховних заходів на особистісний розвиток і поведінку:

Покарання:

• брехливість;

• несміливість, лякливість.

• низька самооцінка;

ДОДАТКИ

Додаткові матеріали для створення корекцшних програм

• озлобленість; намагання зігнати злість на своїх молодших братах
і сестрах, більш слабких дітях, тваринах тощо;

• метушливість, нездатність зосередитись. Вседозволеність:

• звичка порушувати норми та правила поведінки;

• відсутність самодисципліни та цілеспрямованості;

• дефіцит поваги до людей;

• невміння визначити шляхи самореалізації;

• завищений рівень домагань. Винагорода:

• очікування на подарунок чи щось приємне за будь-яке зусилля, незалежно від результату;

• сподівання на повсякчасну похвалу та вдячність;

• байдужість до тих, хто не заохочує;

• прагнення догоджати більш впливовим особам;

• ставлення до життя за принципом " А що я з цього буду мати? ".

Вправа 5. Методи виховання. Метод наслідків Учасникам заняття пропонується визначити, які виховні методи задіяні у наведених ситуаціях.

Ситуація 1

Мати давно нарікала на те, що її дванадцятирічна донька Оксана час­то забуває речі, потрібні їй у школі. І така поведінка вже стала звичкою. Одного разу мати почула такий вислів: " У дитини, яка завжди шось забу­ває, є батьки, які завжди все пам'ятають", — і зрозуміла, що саме в цьому може полягати причина безвідповідальності доньки. І коли Оксана забула вдома спідницю, яку закінчила шити після уроку з праці, мати, помітивши це, не піддалася бажанню нагадати доньці про її забудькуватість. Замість цього вона вирішила не втручатися у хід подій, розраховуючи на те, що це врешті-решт позитивно вплине на подальшу поведінку Оксани.

У цей же день Оксана зі школи зателефонувала матері на роботу з про­ханням принести їй спідницю до школи. А мама сказала їй спокійним тоном: " Ні, Оксано, я не піду для цього з роботи", — і змінила тему розмови.

З того часу дівчинка пам'ятала про необхідні їй речі. Втім, мама могла б звести нанівець позитивні функції цього методу, якби додала до сказано­го таку фразу: " Ось бачиш, що відбувається, коли ти забуваєш про свої речі! " Тоді б Оксана зосередила свою увагу на критичному зауваженні

матері, а не на власній відповідальності за те, щоб пам'ятати про свої спра­ви.

Ситуація 2

Мати постійно просила своїх двох дітей розкручувати їхні брудні шкарпетки перед тим, як кидати в корзинку для білизни, але безрезультат­но. І вона вирішила діяти. Шкарпетки, які були скрученими, просто не брала до прання. Пройшло два тижні, всі скручені шкарпетки так і лежа­ли в корзині, але мати нічого не казала. Через кілька днів вона помітила, що хтось розкрутив усі брудні шкарпетки, що лежали в корзині.

З того часу обидва сини стали старанно розкручувати свої шкарпетки, і для цього не потрібно було ніяких настанов. Атмосфера гарних стосунків у сім'ї не була порушена. Діти не відчули, що їх поведінкою " розпоряджа­ються", і, як наслідок цього, охоче пішли назустріч своїй мамі.

Коментар ведучого до обговорення ситуацій.

До ситуації 1

Розглянемо перший із різновидів " методу наслідків" — природні наслідки.

Поставте собі запитання: " Що може відбутися в цій ситуації, коли я не буду втручатися? " І якщо ваше втручання не є життєво значущим, дайте своїй дитині можливість випробувати на собі природні наслідки її власних дій. Використовуючи метод природних наслідків, ви також звільняєте себе від можливих суперечок з дитиною, тому що вам не до­ведеться сварити її та підказувати, що треба зробити.

До ситуації 2

Що робити, коли у вас немає часу чекати на природні наслідки? У таких випадках пропонуємо вжити послідовні методи впливу, що допомагають усунути конфлікт, який назріває. Якщо і після цього погана поведінка дитини не змінюється, застосуйте інший різновид " методу наслідків" — логічні наслідки.

Логічні наслідки — це виховний метод впливу, який чітко пов'язує ваші санкції з наслідками або результатом дій. Дитина має усвідомлю­вати логіку виховного заходу для того, щоб його вплив був ефектив­ним. Наприклад, якщо ваша дитина розбила вікно і ви на тиждень за­бороняєте їй дивитись телепередачі, то такий дисциплінарний захід ніяк не стосується поведінки дитини. Що спільного у телевізора з роз­битим вікном? Імовірно, дитина сприйме це як покарання, але все од­но образиться і навіть може чинити відкритий опір. І навпаки,

ДОДАТКИ

логічним результатом вчинку дитини було б залучення її до якоїсь до­даткової роботи, що допомогло б батькам розрахуватися за розбите вікно. Застосовуючи такий спосіб виховного впливу, ви не караєте ди­тину, а даєте їй можливість виправити власні помилки.

Для того щоб метод логічних наслідків мав виховний ефект, він має базуватися на чотирьох основних принципах:

1. Завжди і в усьому проявляйте до своєї дитини повагу, дозволяй­
те їй якомога повніше брати участь у визначенні логічних наслідків.
Слід ретельно уникати усього, що викликає у дитини почуття провини
чи сорому, інакше вона може розцінити логічний наслідок як пока­
рання.

2. Наслідки мають бути розумними за своєю суттю. Будь-які непомірні чи надто суворі санкції ваша дитина сприйме як покарання, а не як спосіб виправлення своєї помилки.

3. Наслідки мають логічно співвідноситись із помилкою дитини. Якщо вона тримає свої речі у безладі, то сама має знайти час прибра­ти і навести порядок. Якщо вона завдала комусь прикрості, то нехай намагається компенсувати моральні збитки, вибачитись. Якщо вона пошкодила якусь річ, то має відновити її чи відшкодувати збитки в інший спосіб.

4. Логічні наслідки мають привчати вашу дитину брати на себе всю відповідальність за власні вчинки.

Слід особливо зазначити: метод логічних наслідків може викорис­товуватися в будь-яких, навіть кумедних чи жартівливих формах, зберігаючи при цьому свої цінні виховні властивості.

Логічний наслідок завжди виникає там, де ви вдаєтеся до дії, яка логічно співвідноситься з попередньою поведінкою дитини. Навіть у найпростіших ситуаціях, наприклад: дитина розіллє молоко, ви даєте їй ганчірку, але не прибираєте за нею, а чекаєте, поки вона зробить це сама.

На завершення цих вправ ведучий пропонує занотувати загальний висновок-коментар щодо суті різновидів виховного методу наслідків.

Природні наслідки:

• природний хід подій;

• дорослий не втручається, ні про що не домовляється і не нав'я­зує своїх послуг.

Додаткові матеріали для створення корекційних програм

Логічні наслідки:

• логічно співвідносяться з попередньою поведінкою;

• дорослий сам організовує їх застосування.

Можливі два варіанти логічних наслідків: або дитина сама бере участь в обговоренні, осмисленні та узгодженні санкцій, або дорослий заздалегідь нічого не обговорює з дитиною.

" Метод наслідків" забезпечує такий виховний результат, коли дитина:

не чекає, поки інші виконають її роботу;

уважна до інших, поважає їх;

внутрішньо зібрана та цілеспрямована, відповідальна;

доброзичлива, спокійна, врівноважена;

впевнена у собі, здатна обстояти свої права;

приймає рішення самостійно та пізнає життя на власному досвіді.

506

Відповіді на запитання до задач

ВІДІМЇКЇДЇ

на запитання до задач