Борцям за волю України

За Україну, за віру й волю

Вас катували, гнали в неволю.

Але тортурами дух не зламали –

Ви за Вкраїну життя віддá ли

Тепер ми знаєм, як вас карали.

Та невідомо, де поховали,

Бо ваше тіло пси розривали,

Але останки десь закопали.

За Україну, за віру й волю

Вас катували, гнали в неволю,

Та „Ще не вмерла…“ линуло знову,

Ви уставали та йшли до бою.

Ми неодмінно вас віднайдé мо

І поіменно всіх назовемо.

Могили зробим для вас широкі,

На них поставим хрести високі.

За Україну, за віру й волю

Вас катували, гнали в неволю.

Та Україну не можна вбити

І український нарід скорити!

Ми ваші муки, ми ваші рани

В серця ввібрали, запам’ятали.

Могили ваші скропим сльозами,

Встелим барвінком, вкриєм квітками.

За Україну, за віру й волю

Вас катували, гнали в неволю.

Але не вмерла і не пропала

Вкраїна, мова, віра і слава.

ШЕВЧЕНКОВІ

О Тарасе, батьку рідний,

Твій край знедолений і бідний

Кайдани нині розриває

І з плечей своїх скидає

Осоружний рабський гніт,

Що понад триста довгих літ

Мов велетенський спрут-удав

В своїх обіймах нас тримав.

Глянь, Тарасе, на Вкраїну

Й християнську ту родину,

Яка пута розірвала

І з колін на ноги встала.

Хоч сили наші ще слабкі,

Бо втрати маєм немалі

В боях за волю з ляхом-катом

Й лихим московським супостатом.

За синьо-жовті наші стяги

В часи нелегкої звитяги

Лягло немало козаків

І славних січових стрільців

І Литвини, і Тихі й Стуси,

Юнки і юнаки безвусі –

Найкращі дочки і сини

За волю нашу полягли.

І хоч ми ще не зовсім вільні,

Але зусилля дружні, спільні

Всього українського народу

За незалежність, за свободу,

За матір Україну славну

І святу віру православну

Не згинули і не пропали,

Хоч у ГУЛАГах ми конали.

То встань, Тарасе, подивися,

Що мрії вже твої збулися

І твої думи, батьку, нині

Допомагають Україні

І українському народу

Навіки зберегти свободу!

МИ – ЖИВІ!

Коли в Союз нас „об’єднали“,

Коли церкви нам зруйнували,

Коли нам мову відібрали –

Гадали, що нас поховали.

Та ми не вмерли. Ми – живі

І хай це знають москалі.

Не буде ненька Україна

Стояти більше на колінах.

Ми сльози витремо її,

Й здобудем волю в боротьбі!

То хай же знають москалі,

Що ми не вмерли. Ми – живі.

Бо народила Україна

Нам В’ячеслава Чорновола

І ще Лук’яненка Левка,

Ларису Скорик і Драча…

То ж ми не вмерли. Ми – живі

І хай це чують у Кремлі.

Ми гордимося ними нині

Пліч-о-пліч разом ідемо,

Щоб волю дати Україні

І ми, цю волю, їй дамо!

То хай же знають москалі,

Що ми не вмерли. Ми – живі.

І зацвіте ще Україна,

Немов червона та калина.

І синьо-жовтії знамена

Огорнуть ніжно їй рамена…

То хай же знають москалі,

Що ми не вмерли. Ми – живі.