Ратний подвиг батьків

Ратний подвиг дідів і прадідів у Великій ВІтчизняній війні ніколи не може бути забутим. Його не можуть замінити ані десятиріччя, ані суспільні зміни.Ми завжди будемо пам’ятати подвиг наших ветеранів і сьогоднішніх воїнів, що захищатимуть землю вільної країни.

Життя швидкоплинне, і з кожним роком Велика Вітчизняна війна все далі йде в історію. І з кожним роком ми, нажаль, втрачаємо наших дорогих ветеранів – живих свідків тих подій, хто воював, йшов на смерть за свою країну. Не шкодуючи сил і здоров’я, наші батьки і матері заново відбудовували будинки і вулиці, піднімали заводи і фабрики. Завдяки ним за лічені роки Україна повстала з руїн і попелу, повернула своє неповторне обличчя.
Великий подвиг захисників і визволителів нашої держави назавжди збережеться в пам’яті українського народу. Кожен з нас береже в душі щиру гордість за батьків і дідів, які захищали країну, глибоку вдячність тим, хто вистояв і переміг у священній війні, хто віддав своє життя в ім’я миру і спокою, не доживши до сьогоднішніх днів. Ми схиляємось перед доблесними фронтовиками і працівниками тилу за величезний внесок у Велику Перемогу, за післявоєнний героїзм у відновленні народного господарства, за науку життя, яку вони передають молоді.
Про ветеранів, тих, хто захистив наше майбутнє, наше життя від фашистської навали, ми повинні згадувати не лише у святкові травневі дні. Ці люди гідні того, аби про них і їх ратний подвиг пам’ятали щодня, не залишали наодинці з проблемами

Отримавши завдання, я приїхала додому, і почала розпитувати в тата про родичів, які були на війні. Він розказав про мого прадіда Безуха Якова Тимофійовича. Який пройшов всю війну і на щастя залишився живим, і помер в мирні роки. В роки війни він був командиром відділення міномета. В обслугу міномета входило 3 чоловіки. Під час війни техніки не вистачало і міномет розбирався на частини і переносився вручну. Для прадіда війна закінчилася в Східній Пруссії коли він був тяжко поранений. І зазнав контузії. На все життя в нього залишилися в тілі осколки від снаряда, а також не чув на одне вухо до кінця життя.

За спогадами прадіда бої в Східній Пруссії були дуже важкими, і містечка переходили з рук в руки по декілька раз. Було дуже багато поранених і вбитих з обох сторін. Наступи були настільки великі, що вони відбивали з великою швидкістю і від цього сильно нагрівався міномет. Також мій прадід згадує бомбардування, від якої трясеться земля, знищення шкіл, лікарень, заводів. Після побаченого докорінно змінювалося уявлення про все, що навколо.

За всі його заслуги в ході війни він получив медалі за перемогу над Німеччиною, за взяття Кенігсберга, за бойові заслуги, за відвагу, також було ще багато різних медалей, які були поховані разом з ним.

А також орден Великої Вітчизняної Війни 2 ступеня.

Також мій тато в процесі розмови згадав про свого другого діда, мого прадіда, який також був на війні. Це був Козачук Іван Івович, він був простим солдатом, який підвозив бойові снаряди кіньми до пушок. Його було демобілізовано, оскільки він був поранений. В Польщі йому вистрілили в плече, йому відірвало пів литки і попала куля в живіт. Його подвиги також були нагородженими медалями, їх було приблизно 15, але яких мій тато не пам’ятає.