Антиукраїнська політика Петра І

Після Решитилівських статей цар активно здійснював політику, спрямовану проти Української держави та українського народу:

1. Обмежував гетьманську владу, у 1709 р. призначив при гетьмані свого резидента (представника), який здійснював контроль за вищим українським керівництвом, втручався в призначення на старшинські посади. У 1715 р. в Україні вибори старшини були скасовані.

2. Резиденцію гетьмана перенесли з Батурина в Глухів, ближче до кордону з Росією.

3. Головнокомандуючим українськими військами поставлений російський офіцер.

4. На посади керівників територіями полків призначені іноземці і росіяни.

5. Вперше представники російської знаті (О.Меншиков) одержали в Україні великі землеволодіння.

6. Видано укази, що підривали господарство Гетьманщини, за рахунок якого Петро І хотів посилити економіку Росії:

а) 1709 - 1722 рр. Україна має утримувати десять російських полків, розміщених на її території;

б) десятки тисяч українців посилали на північ працювати на будівництві
Ладозького каналу і нової столиці Санкт-Петербург, де в дуже тяжких умовах ба­гато хто загинув;

в) 1719 р. - українцям заборонили експортувати (вивозити на продаж) зерно прямо на Захід. Треба було довозити вантаж до портів Риги та Архангельська, де воно продавалося за встановленими урядом цінами;

г) російські купці мали пільги на продаж своїх товарів у Гетьманщині, а українці мали платити велике мито за свої товари, які везли на північ;

д) з метою кращого збуту в Україні продукції російських мануфактур цар заборонив ввозити в Гетьманщину з Західної Європи голки, тканини, панчохи та інші товари.

7. Петро І добре розумів, що утримувати народ у покорі легше, якщо контро­лювати освіту і друкарство.

1721 р. - Указ про заборону друкувати українські книги, щоб «українські книги не суперечили великоросійським виданням».

8. Але найвідчутніший удар по Українській державі був нанесений у 1722 ро­ці - створенням Малоросійської колегії - органа влади Росії з управління справами Гетьманщини.

Президент колегії - С.Вельямінов.

Члени колегії - шість штаб-офіцерів російських військ, які стояли в Украї­ні, прокурор.

- Усі члени колегії постійно перебували в Україні, спочатку поділяли владу з гетьманом.

- Малоросійська колегія мала право розглядати скарги на всі органи управ­ляння і суду в Україні, контролювати фінанси і діловодство.

- Незабаром колегія фактично прибрала до рук повноваження гетьмана, під­порядкувала собі Генеральну військову канцелярію і стала вищим органом влади в Гетьманщині.

- Перша Малоросійська колегія, проіснувала до 1727 р. її ліквідація пов'яза­на з деяким пом’якшенням царського режиму після смерті Петра І у 1725 р.

Гетьман І.Скоропадський не зміг змиритися зі створенням Малоросійської колегії. Він відправився в Санкт-Петербург просити Петра І переглянути справу, але одержав відмову. Повернувся в Глухів, тяжко переживаючи відмову царя.

У 1722 р. на 76-му році життя гетьман помер.

Гетьманство Павла Полуботка (1722 - 1724 рр.)

Наказним гетьманом після смерті І.Скоропадського став чернігівський полковник Павло Полуботок.

Малоросійська колегія із самого початку своєї діяльності спілкувалася з наказним гетьманом, як з підлеглим. Почалося протиборство гетьмана з колегією. Гетьману вдалося домогтися, щоб Малоросійська колегія знайомила його зі своїми планами і погоджувала свої дії з ним; береться сам розв'язувати скарги на суди, вводить колективний суд, забороняє хабарі, призначає інспекторів з нагляду за виконанням його рішень, вимагає від старшини зменшити тиск на підданих, щоб було менше скарг.

Діяльність Полуботка розгнівала Петра І. Одного разу Полуботок приїхав до Петербургу з серйозними документами, в яких йшлося про утиски українського народу з боку російських вельмож. І це остаточно розлютило Петра І. Він наказав заарештувати всю козацьку делегацію на чолі з гетьманом і кинути до в'язниці. Почалося слідство з тяжкими катуваннями, в яких брав участь і сам цар. Через кілька місяців гетьман Павло Полуботок помер від катувань у Петропавловській фортеці. Обрання нового гетьмана у 1724 р. Петро І заборонив. Після смерті гетьмана в багатьох селянських будинках поруч з іконами висіли портрети гетьмана Павла Полуботка з такими його словами: «Виступаючи за вітчизну, я не боюся ні кайданів, ні в'язниці, і для мене краще найгіршою смертю вмерти, ніж дивитися на жахливу загибель моїх земляків».

Підсумок діяльності гетьмана. Полуботок об'єднав навколо себе старшинську опозицію, тобто старшину, яка чинила опір наступу царської влади на Українську державу.

Гетьманство Данила Апостола (1727 - 1734 рр.)

Після смерті Петра і (1725 р.) політична ситуація в Російській імперії змінилася. На зміну сильній і стабільній владі прийшла епоха двірцевих переворотів. Після цариці Катерини І трон зайняв малолітній Петро II; влада фактично належала О.Меншикову, який конфліктував з Малоросійською колегією. У 1727 р. була ліквідована Малоросійська колегія. Відбулися вибори гетьмана. Такими кроками царський уряд прагнув дістати допомогу українців у новій російсько-турецькій війні, що насувалася. Російський уряд вирішив зробити гетьманом 73-літнього миргородського полковника Данила Апостола.

Діяльність Д .Апостола визначали «Рішучі пункти» (1728 р.) — царська відповідь на прохання гетьмана по керуванню Гетьманщиною:

• обрання гетьмана за згодою царя;

• перетворення Генерального суду в колегіальну установу з шести осіб (трьох українців і трьох росіян);

• призначення генеральної старшини і полковників царським указом;

• підпорядкування гетьмана у військових справах генерал-фельдмаршалу Голіцину;

• позбавлення гетьмана права вести приватне закордонне листування.

За час гетьманства Апостол прагнув упорядкувати земельні відносини.

З цією метою провів ревізію маєтків - «Генеральне слідство про володіння»; почав роботу над удосконаленням законодавства Гетьманщини; У серпні 1733 р. отриманий офіційний дозвіл царя на заснування Нової Січі (будівництво було розпочате в березні 1734 р. після смерті Апостола); Помер Данила Апостол у січні 1734 р. від паралічу.

Підсумок діяльності гетьмана. Поновлення в 1724 р. гетьманської форми правління на якийсь час послабило наступ царату на Українську державу. Одночасно автономія Гетьманщини була відновлена не в повному обсязі. Російська влада зв'язувала руки гетьману. Д.Апостолу в політичній, фінансовій, судовій та іншій сферах державного життя. «Старий Апостол уособлює новий тип гетьмана. У його послужному списку немає грандіозних перемог і походів....Апостол-гетьман орудував не шаблею, а пером. Напевно, із всіх українських гетьманів він написав більше за всіх листів царському двору, у яких просив, вимагав, наполягав, сперечався. І часто одержував невеликі, але принципово важливі перемоги.» (М.Слабошпицький. З голосу нашої Кліо. - К.: Довіра, - 1993, стор.187

«Правління гетьманського уряду» (1734 — 1750 рр.)

- 1734 р. - після смерті Д.Апостола уряд імператриці Анни Іоанівни (1730 - 1740 рр.) не дав дозволу на обрання нового гетьмана.

- Для управління Гетьманщиною був створений спеціальний орган - «Правління гетьманського уряду» (або Міністерське правління). Складався з трьох російських і трьох українських чиновників. У своїй діяльності цей орган керувався «Рішучими пунктами» 1728 р.

Основні завдання Правління

• Прагнути до зближення старшини з російськими офіцерами.

• Сприяти шлюбам між українцями та росіянами і у той самий час перешкоджати шлюбам жителів Гетьманщини з білорусами, поляками та українцями Правобережної України.

- Правління провело ревізію всього населення з метою встановлення податків і повинностей, склало звід чинних в Україні законів.

Підсумок:

• Колонізаторська політика Російської імперії в Україні передбачала три цілі:

1) цілком підкорити собі українську верхівку і простих людей;

2) підкорити українське управління, економіку і культуру;

3) максимально скористатися людськими і господарськими багатствами України

• Досягнення цих цілей могло призвести до остаточної загибелі Української

держави. Але незважаючи на великі труднощі, вона продовжувала існувати, зберігаючи мінімальну автономію в складі Російської імперії.

• Слід зазначити, що Україна не була винятком у планах Росії. Царський уряд проводив на Гетьманщині таку саму політику, як і в інших, сусідніх з імперією землях.