Активна і пасивна лексика сучасної української мови

Лексика сучасної української мови з погляду її вживання у мовленнєвій діяльності переділяється на активну і пасивну.

Активна лексика - основна з погляду вживаності частина лексики, що вільно і постійно функціонує в різних сферах суспільного життя. До неї насамперед належать загальновживані слова, а також окремі терміни, професіоналізми, неологізми, наявні у повсякденному спілкуванні.

Пасивна лексика - це частина лексики, що мало або зовсім не вживається у повсякденному спілкуванні, але зрозуміла носіям певної мови.

До пасивної лексики належать історизми, архаїзми, неологізми, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Історизми - це слова, що вийшли з активного вжитку разом з позначуваними ними реаліями. Вони не мають у сучасній українській мові синонімічних замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу - плахта, каптан, окупай, очіпок; знарядь праці - рало, ціп, серп; старовинної зброї-лук, спис, щит; грошей - золотий); соціально-політичної сфери (раб, плебей, боярин, соцький, волость, панщина), професій (ремісник, купець, кожум яка, зброяр, човняр, водонос), звичаїв і обрядів (досвітки, колодій), назви колишніх міст, поселень (Царгород, Тмуторокань, Кідекша).

Архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, що зберігаються і нині. Наприклад: піїт - поет, студій - студент, зелей-ник-лікар, глагол - слово, благоденствіє - достаток, злато-золото, зримий - видимий, рече - каже. Отже, поряд з архаїзмом завжди є синонім - звичайне сучасне слово. Архаїзми використовуються в сучасній мові тільки з певними стилістичними настановами - для створення історичного мовного колориту.

До експресивно забарвленої лексики належать діалектизми, ар-готизми, вульгаризми.

Діалектизми - це слова, що вживаються у мовленні не всіх людей - носіїв певної мови, а лише їх частини, яка проживає в одній з місцевостей території, де поширена ця мова: хтіти, меї, свеї, легінь (парубок), перун (грім), тайстра (торба), бане, просе.

Жаргонізми - один з різновидів соціальних діалектів, слова і вирази, властиві мовленню певної групи людей, об'єднаних спільністю інтересів, родом занять: коза (зразок), хата (квартира), хвіст (академ-заборгованість), дирик (директор).

Близькими до жаргонізмів є арготизм и - нелітературні слова і сполучення слів, які вживаються у мовленні декласових та антисоціальних елементів (злодію, рекетирів, бомжів, шулерів тощо). Ці слова стоять поза межами літературного вжитку: кишки (речі), карточка (обличчя).

За певних обставин спілкування уживаються вульгаризми - грубі або лайливі слова, не прийняті в літературній мові: рило, морда, пика замість обличчя, здохнути замість померти.

Жаргонізми, арготизми, вульгаризми належать до вузьковживаної лексики і в багатьох випадках нечітко розрізняються між собою. Кожен мовець ретельно добирає слова, що відповідають літературній нормі.

Розмовно-просторічні і ОБЛАСНА лексики в словнику І В СУЧАСНОМУ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ув'язнені в сучасних словниках російської літературної мови пласти розмовних, просторічних та обласних слів складаються з різноманітних лексичних груп, які відрізняються один від одного не тільки інтенсивністю, але і якістю своєї стилістичного забарвлення. Межі цих груп не співпадають з традиційною класифікацією " розмовне - просторічне - обласне".

При виявленні лексичних розрядів були прийняті за уваги різні ознаки: не тільки функціонально-мовленнєвої (межі мовного вжитку), але і словотворчий, семантичний і емоційно-оцінний, нормативний і генетичний. Єдиний принцип класифікації був неможливий через велику різнорідності даних лексичних рядів.

I. Для кількох лексичних груп, співставні зі словниковими характеристиками розмовне і просторічні, головним і об'єднуючим ознакою є функціональний - очевидний зв'язок із сучасною розмовною мовою і зумовлена ​ ​ цим зв'язком забарвлення невимушеності і фамільярності.

Не претендуючи на вичерпність класифікації та на охоплення явищ перехідного і прикордонного характеру, тут можна окреслити такі, найбільш виразні і типові групи:

1. Лексичні елліптізми - іменники та дієслова, утворені на базі словосполучень і включили у своє значення зміст усього поєднання (залікова книжка замість поєднання залікова книжка, бюлетень замість перебувати на бюлетені). Відомо, що це досить продуктивний і характерний для сучасної розмовної мови словотвірний тип: безбілетник, байдикувати, валеріанки, вечірка, газована вода, гальорка, горловік, лікарка, карболкою, рицина, малолітражка, малярнічать, манірничала, насмешнічать, вівсянка, підземка, щось приховують, температурити, хлорка, чаювати, електричка і т. п.

2. Слова, утворені за допомогою суфіксів, які мають забарвлення разговорности (тобто діють як активна структурна модель в розмовній мові і проникаючих в інші стилі в складі окремих лексем - " суфікси стилістичної модифікації") [1]: заглиблення, помідоріна, молодчина, брошка, самогонка, печінка, злодюга, п'яничка, миляга, бідолаха, Грязнуха, распустеха, пройдисвіт, Мерзляк, дотепник, уявляла, мазило і т. п.

Велику групу в ряду забарвлених утворюють суфікси суб'єктивної оцінки, а в складі розмовно-просторічної лексики - іменники та прикметники з відповідними суфіксами: гвоздок, годинку, голубчику, капіталець, спинка, ялинка, водиця, оборудки, дядечко, песик, тоненький, мокрехонькій, холоднущій, здоровенний і т. п.

3. Слова, утворені способом усічення. " Специфічним способом словотворення розмовної мови представляються різні типи усічені" [2]: перманент (перманентна завивка), кварц (кварцова лампа), інтим, факультатив, гуманітарна, демисезон, інтелектуал, сноб, прима (за семантичною структурою багато з них є елліптізмамі).

4. Переносні значення загальновживаних (переважно нейтральних) слів. Метафора використовується як засіб вираження певного ставлення до того явища, на яке переноситься ім'я іншого явища. Найчастіше перенесення спрямований на дискредитацію, " зниження" або несерйозне, жартівливе осмислення позначуваного явища. Такі переносні значення слів баба, базар, влипнути, вивудити, глухар, гелготати, диявол, смажити (про інтенсивний дії), заліпити, корова, хлебтати, мумія, наплювати, огірочок, відколоти, петрушка, присмоктатися, іржати, змитися, ганчірка і т. д.

Перераховані ряди складають основну масу розмовно-просторічних слів.

Су́ ржик (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови[1]. Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»[2]

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення — на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2, 5% (Західний регіон) до 21, 7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12%.[3] Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Слід також звернути увагу, про існування з давніх-давен діалектів, які були проміжними між діалектами староруської мови, які склали основу сучасної літературної української і діалектами, які склали основу сучасної літературної російської мов.