Корпорація як вид організаційно-правової форми об’єднань підприємств

Усі організаційні форми інтеграції компаній можна умовно розділити на “жорсткі” і “м'які”. До жорсткого можна віднести концерн, трест, а до м'яких – насамперед асоціацію, консорціум, стратегічний альянс. “М'які” форми особливо популярні для міжнародних об'єднань, вони дозволяють вести спільну діяльність при збереженні засновниками юридичної та господарської самостійності.

Жорсткі форми:

1. Трест – об'єднання підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва й виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто зливаються в єдиний виробничий комплекс, що об'єднує збут, фінанси, управління, а натомість на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й присвоювати відповідну частину прибутку.

Особливості трестів:

– це найбільш жорстка зі всіх форм інтеграції компаній;

– об'єднуються всі сторони господарської діяльності підприємств, а не яка-небудь одна сторона;

– трести в основному спеціалізуються на одному або декількох аналогічних видах продукції;

– компанії, що об’єднуються, втрачають свою юридичну, господарську, виробничу й комерційну самостійність;

– усі підприємства, що об’єднуються в трест, підпорядковуються одній

2. Концерн – це форма об'єднання (як правило, багатогалузевого) самостійних підприємств, зв'язаних за допомогою системи участі в капіталі, фінансових зв'язків, договорів про спільність інтересів, патентно-ліцензійних угод, тісного виробничого співробітництва.

Основні особливості концернів:

– це досить жорстка форма інтеграції компаній;

– концерн є об'єднанням виробничого характеру;

– компанії, які входять до концерну, номінально залишаються самостійними юридичними особами у формі акціонерних або інших господарських товариств, а фактично підпорядковані єдиному господарському керівнику;

– централізоване фінансово-економічне управління, проведення науково-технічної політики, ціноутворення, використання виробничих потужностей, кадрова політика;

– головна компанія концерну, як правило, організується у вигляді холдингової компанії або на основі взаємодії переважаючого й залежних (асоційованих) товариств;

– як головна виступає виробнича компанія, що є власником контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств.

Залежно від характеру інтеграційних зв'язків між компаніями розрізняють такі види концернів: вертикальний концерн і горизонтальний концерн.

З погляду системи участі в капіталі можна виділити два види концернів: концерн підпорядкування і концерн координації.

3. Конгломерат – організаційна форма інтеграції компаній, що об'єднує під єдиним фінансовим контролем цілу мережу різнорідних підприємств, що виникає в результаті злиття різних фірм поза залежністю від їх горизонтальної й вертикальної інтеграції, без будь-якої виробничої спільності.

До особливостей конгломератів можна віднести:

– інтеграція в рамках даної організаційної форми підприємств різних галузей без наявності виробничої спільності;

– поєднувані компанії, як правило, зберігають юридичну й виробничо-господарську самостійність, але опиняються повністю фінансово залежними від головної компанії;

– значна децентралізація управління;

– основні важелі управління конгломератами: фінансово-економічні методи, непряме регулювання діяльності підрозділів з боку головної холдингової компанії конгломерату;

– у структурі конгломерату формується фінансове ядро, куди, крім холдингу, входять фінансові та інвестиційні компанії.

У наш час відмічається падіння прибутковості конгломератів. Основні проблеми, що виникають при функціонуванні конгломератів:

– надлишкова диверсифікованість;

– субоптимізація, тобто прагнення зміцнювати внутрішньогрупові коопераційні зв'язки, незважаючи на слабку технологічну спільність між компаніями, що входять до конгломерату;

– мотивація управлінського персоналу компаній, що входять до конгломерату, у порядку їхнього поглинання;

– значні кошти, необхідні для придбання компанії – мішені поглинання.

Життєдіяльність конгломерату багато в чому залежить від рівня кваліфікації вищого управлінського персоналу.

4. Картель – об'єднання, як правило, фірм однієї галузі, які вступають між собою в угоду, що стосується різних сторін комерційної діяльності компанії – угоду про ціни, про ринки збуту, обсяги виробництва й збуту, асортимент, обмін патентами, умови найму робочої сили й т.д.

Для картелю характерна наявність таких ознак:

– договірний характер об'єднання;

– це форма змови групи виробників з метою повного або часткового знищення конкуренції між ними й одержання монопольного прибутку;

– збереження права власності на свої підприємства, господарська, фінансова і юридична самостійність;

– як правило, об'єднання ряду компаній однієї галузі;

– спільна діяльність з реалізації продукції, що може поширюватися деякою мірою й на її виробництво;

– наявність системи примусу, що включає виявлення порушень і санкції до порушників.

Відповідно до антимонопольного законодавства в більшості країн картельні угоди заборонені, крім окремих галузей (сільське господарство), і встановлений дозвільний порядок їхньої діяльності за наявності особливих умов.

У світовій практиці виділяються такі види картелів: грошовий, квотний, територіальний, з акупівельний, калькуляційний, контингентований, кризовий, патентний, виробничий, регіональний, ціновий.

5. Пул – форма об'єднання компаній, яка відрізняється тим, що прибуток усіх учасників пулу надходить у спільний фонд і потім розподіляється між ними відповідно до заздалегідь установленої пропорції.

Особливості пулів:

– це одна з форм різновиду картелів;

– об'єднання компаній у вигляді пулів має зазвичай досить тимчасовий характер;

– у рамках пулу встановлюються правила розподілу спільних видатків і прибутків.

Види пулів: біржовий пул, “ конкретний ” пул, патентний пул, торговий пул, страховий та ряд інших.

6. Синдикат – об'єднання однорідних промислових підприємств, створене з метою збуту продукції через спільну збутову контору, організовану у формі особливого торгового товариства або товариства (акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й т.п.), з якою кожний з учасників синдикату укладає однаковий за своїми умовами договір на збут своєї продукції.

Особливостями синдикату є:

– збереження учасниками синдикату юридичної, виробничої, але обмеження комерційної самостійності;

– це різновид картельної угоди;

– централізація збуту продукції, організація збуту продукції його учасників через єдиний збутовий орган;

– збереження учасниками синдикату і власної збутової мережі, що тісно пов'язана із синдикатною збутовою конторою або товариством;

– здійснення найчастіше через синдикатну збутову контору або збутове товариство також і закупівель сировини для учасників синдикату.

7. Промислово-фінансова група – це сукупність юридичних осіб, які повністю або частково об'єднали свої активи на основі договору про створення цієї структури з метою техніко-економічної інтеграції для реалізації інвестиційно-інноваційних та інших програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку збуту, створення нових робочих місць та підвищення ефективності виробництва.

Термін ПФГ розглядається в широкому й вузькому розумінні. У широкому значенні – це будь-які форми відносно стійкого співробітництва й взаємопроникнення промислового й фінансового капіталу. У вузькому значенні – це форма інтеграції промислових і фінансових структур, які задовольняють критерії, зафіксовані у відповідних законодавчих актах.

Існують обмеження на участь у ПФГ:

– забороняється участь більше ніж в одній ПФГ;

– дочірні підприємства можуть входити до складу ПФГ тільки разом зі своїм основним підприємством;

– державні й місцеві унітарні підприємства малого бізнесу можуть увійти до складу ПФГ на умовах, визначених власником майна;

– учасниками ПФГ не можуть бути громадські та релігійні організації.

Виділяють три основні типи ПФГ.

До першого типу належать ПФГ, учасники яких створили акціонерну компанію шляхом об'єднання своїх капіталів. Серцевиною таких ПФГ є центральна компанія (юридична особа, яка виступає основним товариством щодо всіх інших учасників).

Функції ПФГ:

– від імені учасників ПФГ вступає у відносини з державою та іншими особами;

– проводить роботу із цінними паперами;

– складає звітність і консолідований баланс ПФГ;

– здійснює фінансовий менеджмент;

– розробляє бізнес-плани;

– проводить аналіз фінансово-господарської діяльності.

Рисунок – Вид першого типу ПФГ

Другий тип ПФГ – це групи, де центральне місце посідає холдингова компанія. Сконцентрувавши контрольний пакет акцій, холдингова компанія перетворюється на управлінський центр усієї групи.

Рисунок – Вид другого типу ПФГ

До третього типу ПФГ належать групи, у яких центром власності є кредитно-фінансова установа. Як правило, це комерційний банк. Зустрічається, хоча й досить рідко, варіант, коли центром групи стає інвестиційна компанія.

Рисунок – Вид третього типу ПФГ

Холдинг - акціонерна компанія, яка володіє контрольним пакетом акцій однієї або декількох корпорацій, керує їх діяльністю та визначає загальну стратегію розвитку.

Союз - об’єднання яке здійснюється за галузевою, територіальною або іншою ознакою з метою забезпечення загальних інтересів учасників у державних, міжнародних та інших організаціях.

Франчайза - об’єднання, в основі якого лежить зобов’язання корпорації у забезпеченні товарами, рекламними послугами, технологіями, послугами у площині менеджменту, маркетингу із урахуванням місцевих умов або особливостей ведення бізнесу організацій, які працюють під єдиною товарною маркою.

Мякі форми:

1.Асоціація – добровільне об'єднання юридичних або фізичних осіб для досягнення спільної господарської, наукової, культурної або іншої, як правило, некомерційної мети.

Особливості асоціацій такі:

– це “найм’якіша” форма інтеграції компаній;

– асоціація створюється з метою кооперації діяльності рекомендаційного характеру;

– можлива централізація певних функцій;

– члени асоціації (союзу) зберігають свою господарську самостійність і права юридичної особи;

– асоціація не відповідає за зобов'язання своїх членів;

– члени асоціації несуть субсидіарну відповідальність за її зобов'язання в розмірі і порядку, передбаченими засновницькими документами асоціації;

– члени асоціації мають право безплатно користуватися її послугами.

Одним із різновидів асоціацій є торгова асоціація – структура, яка створюється компаніями, що входять до галузі, для обміну інформацією і лобіювання спільних інтересів в уряді і законодавчих органах.

Основна мета членів асоціації – підвищення ефективності роботи на основі колективного підприємництва.

2.Стратегічний альянс – угода про кооперацію двох або більше незалежних фірм для досягнення певної комерційної мети, для отримання синергії об'єднаних і взаємодоповнюючих стратегічних ресурсів компаній.

Стратегічні союзи є найперспективнішою формою інтеграції компаній. Прогнозується, що в XXI столітті вони перетворяться на найважливіше знаряддя конкурентної боротьби. Укладення альянсів є одним із найшвидших і найдешевших шляхів реалізації глобальної стратегії.

Особливості стратегічних альянсів такі:

– це угоди про співпрацю між фірмами, що відрізняються від звичних торгових операції, але що не доводять справу до злиття компаній;

– це господарське об'єднання, що базується на укладенні середньострокових або довгострокових угод;

– до стратегічного альянсу можуть вступати не тільки постачальники і клієнти, але і конкуренти;

– здійснюється спільна координація стратегічного планування та управління учасниками діяльності;

– стратегічні альянси створюються на основі горизонтальної міжфірмової кооперації, а також між компаніями, що функціонують у суміжних сферах діяльності і володіють взаємодоповнюючими технологіями і досвідом;

– альянс не є самостійною юридичною особою;

– компанії можуть бути учасниками багатьох стратегічних альянсів;

– стратегічні альянси достатньо рухливі, вільні для партнерів, більш орієнтовані в майбутнє, зменшують неясність і невизначеність у відносинах партнерів, збільшують стабільність у забезпеченні ресурсами і розподілі продукції і послуг;

– альянси створюються на певний термін;

– альянси здійснюють вплив на конкуренцію;

– це найменш обмежувані в законодавчому порядку способи проникнення на ринок.

Виділяють чотири різновиди стратегічних альянсів:

1) альянси з акціонерною участю в підприємствах;

2) стратегічні альянси зі створенням нових компаній;

3) консорціуми для реалізації інвестиційних проектів;

4) альянси зі слабкою кооперацією.

З точки зору сфери діяльності стратегічні альянси умовно можна розподілити на три види:

1) альянси з реалізації проектів НДКР;

2) альянси з організації спільного виробництва;

3) альянси спільного освоєння нових ринків.

3.Консорціум – тимчасовий союз господарчо незалежних фірм, метою якого можуть бути різні види їх скоординованої підприємницької діяльності, частіше для спільної боротьби за одержання замовлень та їх спільного виконання.

Припиняє існування при досягненні мети.

Особливості консорціумів:

– організація консорціуму оформляється угодою;

– консорціум може створюватися з утворенням і без утворення юридичної особи;

– у рамках консорціуму учасниками не формуються ніякі організаційні структури, за винятком невеликого апарату;

– компанії, що входять до консорціуму, повністю зберігають свою економічну і юридичну самостійність, за винятком тієї частини діяльності, що пов'язана з досягненням цілей консорціуму;

– консорціуми є безприбутковими організаціями;

– метою створення консорціумів є об'єднання зусиль для реалізації конкретного проекту;

– компанії можуть одночасно входити до складу декількох консорціумів.

Консорціуми можуть бути закритими й відкритими. У закритому консорціумі компанія-замовник укладає контракт із кожним учасником окремо. При утворенні відкритого консорціуму всі його учасники підпорядковуються в частині, що стосується цілей консорціуму, спільному лідеру й несуть солідарну відповідальність щодо зобов'язань консорціуму в межах своїх часток участі.

У світовій практиці найбільш часто зустрічаються консорціуми, більшість із яких можна віднести до консорціумів фінансового типу (банківський, консорціум-гарант, гарантійний, передплатний, фінансовий, експортний, тимчасовий, постійний).

Основними цілями об’єднання підприємств у корпоративні об’єднання виступають:

- збільшення частки ринку;

- підвищення якості товарів, що пропонуються ринку;

- зниження витрат порівняно із конкурентами;

- розширення асортименту продукції;

- підсилення репутації на ринку;

- зростання доходів;

- покращення дивідендної політики;

- підвищення конкурентного статусу;

- зростання доходів на капітал, що інвестується;

- підвищення кредитного та облігаційного рейтингів;

- зростання грошових потоків;

- прискорення операційного та фінансового циклів;

- оптимізація джерел фінансування діяльності.