Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин) Закон, як відомо, виключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспільної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення або ушкодження майна, що не має цінності). підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно - склад готування до злочину або склад замаху на злочин. Кваліфікація незакінченого злочину. Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю - за інший закінчений злочин

43. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Добровільною відмовою є остаточне при­пинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення осо­бою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлен­ня можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на зло­чин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочин­ну діяльність.

Важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (по­долати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити.

Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кін­ця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каят­тя, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мотиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.

Під дійовим каят­тям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчине­ного злочину і про прагнення загладити його наслідки. Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведін­ка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — осуд вин­ним своїх дій.