Та внесок М. Фрідмана у його формування

Сучасний монетаризм як один з напрямів економічної думки виник у 60-х роках XX ст. у зв'язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економічній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами. Кейнсіанство сформувалося на межі 20-30-х років, коли потрібно було подолати глибокий спад виробництва та безробіття. А для цього були придатними будь-які способи " накачування" державою ефективного попиту як через фіскально-бюджетну, так і монетарну політику, незважаючи на можливі інфляційні наслідки.

Сучасний монетаризм сформувався в 60-70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потрібні були нові підходи.

Разом з тим сучасний монетаризм не є принципово новою теорією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності. Тому між сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і саме кейнсіанство принципово не відкидало кількісної теорії. Якраз остання була методологічним підґрунтям формування обох цих напрямів, що, безперечно, сприятиме їх взаємному зближенню.

Вважається, що формування сучасного монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників " чиказької школи" на чолі з
М. Фрідманом: " Дослідження в галузі кількісної теорії" (за редакцією М. Фрідмана, 1956) та " Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960" (автори М. Фрідман та А. Шварц, 1963).

НАЙБІЛЬШ ВАГОМИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ СУЧАСНОГО МОНЕТАРИЗМУ Є ТАКІ ПОЛОЖЕННЯ:

1. Усупереч базовому положенню кейнсіанської теорії, що ринкова економіка внутрішньо не збалансована, монетаристи дотримуються прямо протилежного погляду - вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не стануть на заваді. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил.

Зокрема, в названій вище праці " Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960" М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929- 1933 pp., що розпочалася в США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

2. Грошова сфера є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки, що означало відродження " класичної дихотомії" [1], яка розглядає грошовий механізм як екзогенний [2] щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

3. Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної економіки виходить з грошової сфери, то остання повинна бути центральним об'єктом державного регулювання, з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

Отже, монетаристи не виключали зовсім державного регулювання, тільки змістили його спрямованість із сектора реальної економіки на грошовий сектор, а всередині останнього на перше місце поставили методи монетарної політики як найбільш адекватні саморегулюванню господарської системи.

Зосередивши свою основну увагу на аналізі ролі грошей, М. Фрідман та А. Шварц провели аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років. При цьому вони незаперечно довели, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою їх нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який є визначальним фактором та безпосередньо (а не через процент та інвестиції) впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво.

На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ та згладжування коливань ділового циклу, який у своєму розвитку проходить чотири фази:

Фаза стискання – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стикання, яке триває понад шість місяців, називають спадом.

Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Фаза розширення – фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується стосовно дна циклу.

Пік (вища точка) – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня.