Товарна теорія грошей

Під товарною теорією грошей розуміють ряд пов'язаних між собою теоретичних положень, у яких окремі проблеми сутності грошей пояснюються на підставі ототожнення грошей з товаром.

Представники цієї теорії:

- абсолютизували товарну природу гро­шей;

- ототожнювали грошовий обіг з товарним;

- перебільшували роль золота і срібла як форми грошей;

- недооцінювали суспільну природу грошей та можливість існування їх у нетоварних формах.

Аналізуючи з цих позицій окремі питання теорії грошей, її при­бічники доходили висновків, які згодом вступати в суперечність із реальною дійсністю. Так було з висновками меркантилістів про те, що гроші - це золото і срібло, запас яких визначає багатство краї­ни.

Так сталося і з твердженням інших прибічників металістичної концепції, нібито гроші за природою своєю - це золото і срібло, і що ніякі інші грошові форми принципово неможливі.

Абсолютизувала товарну природу грошей також переважна більшість представників класичної школи в економіці, які запе­речували можливість існування справжніх грошей, що не спира­ються на золото і срібло як свою основу.

Найбільш послідовно й аргументовано захищав цю ідею К. Маркс. Сприйнявши ідею класиків політичної економії про товарну природу грошей, він послідовно доводив внутрішню єд­ність товару і грошей виходячи з категорії мінової вартості. Мі­нову вартість відкрив Д. Рікардо, але він не пов'язував її з двоїс­тим характером праці і товару. Це зробив К. Маркс, що дало йому можливість внутрішньо пов'язати гроші з товаром.

Мінова вартість, за Марксом, - це форма прояву вартості то­вару, яка може виражатися лише через обмін даного товару на інший товар. І якщо багато товарів набувають мінової вартості в якомусь одному товарі, то вартість останнього визнається суспі­льством безпосередньо, він стає прямим носієм мінової вартості, тобто грошима. «Особливий товар, що виступає... адекватним буттям мінової вартості всіх товарів, або мінова вартість товарів як особливий, виділений товар, є гроші», - підсумовував К. Маркс своє дослідження появи грошей з протиріч товару та форм власності. Оскільки ж таким виділеним товаром виявилося золо­то, то ототожнення грошей із золотом видавалося цілковито пра­вомірним, а золотий стандарт - єдино можливою формою орга­нізації грошового устрою.

Такий підхід до аналізу сутності грошей надавав грошам об'єктивного характеру та реально­го змісту, завдяки чому вони ставали повноцінними інструмен­тами економічного обороту, що забезпечували еквівалентність обміну. Подібні властивості грошей були настільки загальнови­знаними в економічній теорії, у тому числі немарксистській, що будь-які спроби «сконструювати» інші, не пов'язані з золотом гроші, оголошувалися шарлатанством.

Серед прибічників золота як монетарної бази були і такі всесвітньовідомі економісти, як Вальрас, Джевонс, Віксель, Вагнер, Маршалл, Фішер, а в Росії - Кауфман, Міклашевський та ін.

Найбільш відчутні негативні наслідки мала абсолютизація то­варної природи грошей для розв'язання проблеми їх вартості. Представники цієї теорії пояснювали вартість грошей трудовою вартістю грошового матеріалу та затратами на їх виготовлення. Доки гроші були повноцінними, тобто їх номінальна цінність була адекватною реальній трудовій вартості, таке трактування вар­тості грошей мало певні логічні підстави. Проте й вони не мали абсолютного значення. Адже на практиці номінальна цінність зо­лотих грошей могла відхилятися від реальної вартості. Номінал золотих монет залишався незмінним протягом тривалого періоду їх використання в обігу, незважаючи на те, що вони втрачали значну частину своєї ваги, а отже трудової вартості, внаслідок стирання. Тому переважну частину свого функціонального буття такі гроші використовувалися не в їх реальній трудовій вартості, а в номінальній цінності, самостійне існування якої неможливо пояснити з позицій трудової теорії вартості.

Першим, хто найповніше розвинув основні ідеї товарної теорії вартості грошей, вважається відомий англійський економіст То­мас Тук. У своїй основній праці «Історія цін і стан обігу...» він доводив неможливість впливу кількості грошей на ціни, а отже і на вартість грошей, критикував за визнання такого впливу пред­ставників кількісної теорії, обґрунтував на широкому статистич­ному матеріалі залежність товарних цін від рівня виробничих за­трат, а не від кількості грошей.

Для розуміння позиції Тука щодо вартості грошей та чинни­ків, які її визначають, велике значення має його знаменита фраза, що «не товарні ціни залежать від кількості грошей, а навпаки, кі­лькість грошей в обігу залежить від рівня товарних цін». З цієї фрази випливає, що гроші, за Туком, вступають в оборот з влас­ною (трудовою) вартістю і тому кількість їх не може бути дові­льною, а обмежується рівнем цін товарів, які перебувають в обо­роті: чим вищим є рівень цін при заданій вартості грошей, тим більшою буде кількість грошей, і навпаки.

Зазначена фраза Т. Тука набула широкого визнання серед то­гочасних провідних дослідників грошей країн Заходу. Навіть К. Маркс скористався нею у своїй критиці кількісної теорії гро­шей. Це свідчить про значне поширення товарної теорії вартості грошей у XIX ст. Цьому сприяло панування у світовій практиці золотомонетного стандарту як найбільш надійного і зрозумілого грошового устрою.

За такого підходу проблема визначення чинників, що вплива­ють на цінність грошей, як і сама ця цінність, втрачає самостійне значення в процесі ціноутворення, а отже і в наукових дослі­дженнях. Той самий Т. Тук у своїй багатотомній «Історії цін...» на підставі глибокого аналізу величезної кількості фактів з гос­подарського життя дав ґрунтовний аналіз цінових зрушень у ба­гатьох країнах світу. Але в жодному випадку не було посилань на зміну цінності грошей як причину зрушень у товарних цінах. На­віть у випадку зростання цін у 3 - 4 рази в австралійській провін­ції Вікторія на початку 50-х років XIX ст. після відкриття там ба­гатих розсипів золота Т. Тук і не згадав про грошові чинники цього явища, якими могли бути різке збільшення видобутку зо­лота як грошового металу та зниження його вартості внаслідок зростання продуктивності праці. Він обмежився лише посилан­нями на зростання доходів робітників і підприємців, які й спри­чинили нібито зростання цін. Важко уявити, що Т. Тук не розу­мів, що збільшення цих доходів стаю можливим завдяки збільшенню кількості грошей у цій провінції (а потім у всій Авс­тралії та за її межами), що й було першопричиною зростання цін навіть за золотомонетного стандарту. Але визнання цієї першо­причини не вписувалось у його формулу залежності кількості грошей від рівня цін і він просто обійшов її мовчанням.

У цьому проявився основний недолік товарної теорії грошей. Навіть в умовах повноцінних грошей вона не могла пояснити ба­гатьох явищ у сфері ціноутворення, яка обслуговується грошовою функцією міри цінності. Цей недолік ще гостріше став проявляти­ся з прискоренням формування світового ринку, формуванням фі­нансового капіталу, посиленням державного впливу на економіку та грошову сферу, витісненням золота зі сфери обігу його замін­никами (грошовими знаками) та ін. Досить сказати, що за 60 ро­ків (1854-1914) економіка США пережила 15 глибоких спадів і піднесень, тобто в середньому один цикл за чотири роки. 1 кожен раз економіку чекали аналогічні зниження та підвищення рівня товарних цін. Такі коливання цін не могли бути спричинені ні змінами витрат виробництва товарів, ні змінами вартості золота як грошового товару, на яких базується товарна теорія грошей.

Адже завдяки науково-технічному прогресу продуктивність праці має стабільно зростати, а витрати виробництва - знижува­тися. Не було об'єктивних причин, пов'язаних зі змінами у сфері виробництва, і для частого коливання вартості золота як грошо­вого товару. Скоріше можна говорити про стабільне подорож­чання золота під впливом погіршення умов золотовидобування та зростання попиту на золото як з боку промисловості, так і з боку суб'єктів грошового обігу. Тому з позицій товарної теорії грошей слід було чекати скоріше за все систематичного зниження цін, а вони постійно зростали, та ще й різко коливалися. Подолати цю суперечність можна було лише за межами товарної теорії гро­шей, зокрема відмовившись від трактування вартості грошей на базі трудової теорії.

Першим за розв'язання цього завдання взявся на початку XX ст. видатний український та російський учений зі світовим ім'ям М. І. Туган-Барановський.

Найбільшим вкладом Тугана-Барановського у світову монетар­ну теорію було наукове обґрунтування можливості існування як справжніх грошей неповноцінних паперових знаків та неминучості відмирання золотого монометалізму і переходу до зовсім нового грошового устрою - системи регульованих паперових грошей. Але принципово інша (нетоварна) форма грошей вимагала для се­бе і принципово іншого механізму формування своєї цінності, ніж той, який був загальновизнаним для вартості товарних грошей. У пошуках такого механізму Туган-Барановський ґрунтовно про­аналізував товарну теорію вартості грошей, насамперед у тракту­ванні Т. Тука, розкрив її слабкі місця і довів неспроможність її да­ти відповідь на нові виклики з боку тогочасної економіки.

Передусім Туган-Барановський чітко розмежував природу гро­шей і звичайних товарів. Хоч він визнавав, що гроші за своїм похо­дженням вийшли з товарного світу, але вони «за своєю внутрішньою природою ніяк не є товаром. Товар може стати грошима; але, функ­ціонуючи в ролі грошей, він не функціонує в ролі товару - а якщо функціонує в ролі товару, то не функціонує в ролі грошей». Це положення дало йому можливість «вибити» опору з-під товарної теорії грошей взагалі і дійти висновку, що цінність товару і цін­ність грошей формуються по-різному: «цінність грошей управля­ється зовсім іншими чинниками, ніж цінність товарів, чому теорія цінності грошей не може бути одержана дедукцією із загальної те­орії цінності товарів». А якраз методом такої дедукції Т. Тук ви­водив цінність грошей з цінності товарів.

Другим доведеним Туганом-Барановським теоретичним по­ложенням, яке мало важливе значення для дослідження цінності грошей, було чітке розмежування понять трудової вартості та цінності. Якщо трудова вартість формується під впливом вироб­ничих (трудових) витрат, то цінність - під впливом чинників граничної корисності (корисність однієї додаткової одиниці будь-чого). Товари - продукти виробничої діяльнос­ті - одночасно мають і вартість, і цінність. Блага, що не є таки­ми продуктами, можуть мати тільки цінність.

Щодо грошей, то повноцінні (товарні) гроші мають і вартість, і цінність, а паперові гроші можуть мати лише цінність.

Проте й цінність грошей, за Туганом-Барановським, не можна дедуктивно виводити з цінності звичайних товарів. Закон граничної корисності не впливає на гроші, тому що останні мають зо­всім іншу корисність для людей, ніж звичайні товари. їх корис­ність полягає в здатності купувати певні блага (цінності), тому «...не цінність грошей є функцією їх корисності, а їх корисність є функцією їх цінності, яка завдяки цьому має бути пояснена якось інакше».

Цінність грошей Туган-Барановський справедливо пов'язував із загальним рівнем товарних цін, а не з індивідуальними цінами окремих товарів, ототожнював її з купівельною силою грошей. Разом з тим загальний рівень цін він не вважав механічним ре­зультатом складання індивідуальних цін окремих товарів, як це робив Т. Тук, а цілком самостійним явищем, що управляється іншими чинниками, ніж ціни окремих товарів.

Якщо індивідуальна цінність окремого товару формується під впливом двох чинників - виробничих витрат і граничної корис­ності, то загальний рівень цін - переважно під впливом загаль­них змін у відтворювальному процесі, або кон'юнктурних коли­вань. Завдяки цьому товарні цінності перебувають під активним впливом учасників ринку (продавців і покупців) і сприймаються як результат їх свідомих дій. Цінність же грошей сприймається учасниками ринку пасивно. Для них, у тому числі для держави, цінність грошей є явищем об'єктивно даним, незалежним від їх­ніх індивідуальних потреб, визначеним зовнішніми чинниками, що діють у сфері ринку. Тому цінність грошей формується не за законом граничної корисності, а за законом іншої теорії, яку Туган-Барановський назвав «кон'юнктурною».

Висновки Тугана-Барановського, по суті, заклали теоретичну ба­зу для формування такого могутнього механізму державного ре­гулювання економіки, як системи центральних банків з їх моне­тарною політикою, забезпечення їх економічної та правової незалежності. Без таких інституційних систем цінність паперових грошей перетворилась би у фікцію.

Попри те, що за життя Тугана-Барановського серед прихиль­ників концепції золотих грошей, а отже - противників ідеї папе­рових грошей, були найвідоміші науковці світу, його концепція перебудови грошового устрою на принципово інших засадах не була відкинута, а послужила базою формування сучасної монетар­ної теорії зусиллями провідних теоретиків Заходу - Кейнса, Фрідмана, Самуельсона та інших.