Регулювання міжнародної підприємницької діяльності

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету: 1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовніш­ньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності; 2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе на­ближення до ринкових структур розвинутих країн; 3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; 4) надання од­накових можливостей для ефективного господарювання всім суб'­єктам підприємницької діяльності.

Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької ді­яльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.

Верховна Рада України ухвалює закони стосовно зовнішньоеконо­мічної діяльності суб'єктів господарювання, затверджує законодав­чо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовніш­ньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України.

Кабінет Міністрів України:

· координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міні­стерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних пред­ставництв України за кордоном;

· проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяль­ності, забезпечує їхнє виконання;

· організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, скла­дання платіжного балансу та раціональне використання державно­го валютного фонду України.

Національний банк України має повноваження: 1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприєм­ницькій діяльності золотовалютного резерву України; 2) репрезен­тувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших Держав та укладати відповідні міжбанківські угоди; 3) провадити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресур­сами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство економіки України виконує функції щодо: про­ведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяль­ності суб'єктів спільного підприємництва.

Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнарод­них організацій фінансово-економічного спрямування, що здійсню­ють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать:

• Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фінансо­вих операцій);

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МБРР (спе­ціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є на­дання позик і кредитів країнам-членам ООН);

• Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іно­земній валюті);

• Міжнародна фінансова корпорація — МФК (філія Міжнарод­ного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки);

• Рада ООН з промислового розвитку — ЮНІДО (сприяння все­бічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН);

• Європейський банк реконструкції та розвитку — ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи).

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійсню­ється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціо­нальному.

Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові: 1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні май­нові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо); 2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масшта­би діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професій­на підготовка кадрів); 3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в бан­ку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво); 4) інвестиційні пільги та обмеження (суб­сидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове по­вернення, застосування прискореної амортизації); 5) гарантії до­тримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне пра­вове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного цик­лу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).

Зазвичай на міжнародному рівні регулюються: 1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважа­ються національними суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди); 2) умови імпорту й заохочення іноземного капі­талу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, сто­совно стимулювання іноземних інвестицій); 3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо без­перешкодного переказування коштів у встановлені терміни); 4) роз­в'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром урегу­лювання інвестиційних суперечок); 5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотри­мувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивно­го іміджу зарубіжного партнера).

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень ре­гулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація еко­номічної політики країн-учасниць.