Особливості інфляції в Україні

Перша особливість. Найбільш загальною, специфічною рисою цього періоду в Україні є те, що він був перехідним, коли ринкові методи й елементи тісно перепліталися з командно-адміністративними не тільки в економічному житті, а й у свідомості творців економічної політики. Більш конкретно специфіку цього періоду можна звести до такого:

- Україна дістала в спадок від СРСР високозатратну, неефективну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмірно високою питомою вагою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що провокувало зростання бюджетного дефіциту;

- разом з такою – інфляційно орієнтованою - економікою Україна дістала в спадок і великий " інфляційний навіс" у вигляді 117, 0 млрд. крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів, і готовою " згвинтити" ціни при першій спробі їх лібералізації;

- Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом " спроб і помилок", за якого " спроби" зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною " на плаву" старого виробничого потенціалу, а " помилки" - до неймовірного роздування бюджетних витрат на ці цілі. Чим довше утримувалась така ситуація в економіці, тим могутнішим генератором інфляції вона ставала.

Друга особливість - чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20, 4 разу. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньйоражу та його роль у поліпшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що економічні суб'єкти, передусім населення, повірили творцям нової монетарної політики, " пригнітили" свої інфляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.

Третя особливість - форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували попит, тим далі зростав рівень цін. Про це красномовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП в період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. - 8, 7%, у 1992 р. - 9, 9%, у 1993 р. - 14, 2%, у 1994 р. - 23, 0%.

Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найвищої інфляції в 1993 р.

І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був " переламаний" завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12, 2% у 1995 р. до 3% у 1997 р. і 0, 4% у 1999 р.

Четверта особливість полягала в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10, 1% в 1997р., 20% в 1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10, 0% у 1996 p.; -3, 0% у 1997 p.). Причина - структура української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990-1991 pp., тобто не адекватною ринковим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах нової монетарної політики.

П'ята особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягала в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію протягом тривалого періоду часу не вдавалося. Але із часом (починаючи з 2000 року) дефіцит бюджету почав зменшуватися. Скоротилися і доходи, що спричинилося до зменшення державного споживання. А застосування жорсткішої монетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.

Шоста особливість полягає в тому, що, незважаючи на досягнуті стабільні показники економічного і соціального розвитку (а отже – і відносне подолання інфляції), та завдяки значній переорієнтації української економіки в напрямку її соціальної спрямованості та споживання, з 2005 року інфляція знову починає нарощуватися.