Правове регулювання підготовки кадрів: загальні положення

Згідно з Конституцією України професійно-технічне навчан­ня, підготовка та перепідготовка кадрів є складовими елемента­ми державних гарантій права людини на працю (ст. 43). На­явність різних форм навчання, зокрема заочної і вечірньої, дає змогу значній кількості громадян поєднувати свою трудову діяльність з навчанням у різних закладах освіти, і в такий спосіб реалізовувати своє конституційне право не лише на працю, а й на освіту (ст. 53 Конституції України).

Працівники, котрі поєднують працю з навчанням, одночасно виступають суб'єктами двох видів правовідносин: трудових пра­вовідносин з роботодавцем та відносин із закладом освіти щодо надання освітніх послуг. Трудові відносини цієї категорії пра­цівників мають усі ознаки, притаманні будь-яким трудовим правовідносинам. Але разом з тим вони мають певні особливості, які зумовлюються поєднанням праці з навчанням і знаходять свій прояв у спеціальних правах й обов'язках суб'єктів трудо­вих правовідносин. Так, для осіб, котрі поєднують працю з на­вчанням, передбачено систему особливих пільг, гарантій, обсяг і види яких залежать від типу закладу освіти, від форми навчан­ня, а також від того, в якому класі та на якому курсі навчається

працівник. Крім закладів освіти, навчання громадян здійснюється і на підприємствах. Відносини щодо професійного навчання на виробництві регулюються трудовим правом. Закони та інші нормативно-правові акти про працю вирішують завдання спри­яння працюючим громадянам у здобутті освіти шляхом створен­ня на підприємствах, в установах і організаціях відповідних умов для навчання без відриву від роботи.

У нормативно-правових актах містяться норми, які, з одного боку, встановлюють різного роду пільги для працівників, котрі поєднують працю з навчанням, з іншого — регламентують пра­ва та обов'язки роботодавця і працівника з приводу організації професійного навчання та його юридичних наслідків. Такі пра­вові норми утворюють самостійний інститут трудового права, норми якого регулюють відносини з приводу поєднання роботи і навчання та підвищення кваліфікації працівниками безпосе­редньо на виробництві, а також у закладах освіти різних форм власності. Основним у цих відносинах є те, що головним суб'єк­том їх є найманий працівник (а не будь-який громадянин), який має свого роду " подвійний статус": або поєднує роботу з навчан­ням, з підвищенням кваліфікації, або укладає учнівський договір з роботодавцем про попереднє навчання з подальшим працевлаш­туванням згідно з набутою професією, спеціальністю та кваліфі­кацією.

Пільги працівникам, котрі поєднують роботу з навчанням, виражаються в наданні їм більше вільного від роботи часу для успішного навчання та підвищення кваліфікації і передбачені главою XIV КЗпП України (статті 201—220) " Пільги для праців­ників, що поєднують роботу з навчанням". Такі пільги поділя­ють на групи за видами правовідносин: а) щодо надання відпу­сток; б) щодо робочого часу та відпочинку протягом робочого дня, тижня; в) щодо оплати вартості проїзду для складання екзаме­наційної сесії; г) щодо режиму роботи і побутового обслугову­вання.

Право на пільги при поєднанні праці з навчанням виникає у працівника, якщо є адміністративний акт про його зарахування до закладу освіти. Надалі це право виникає за умови успішного навчання. Вважається, що успішно навчаються працівники, які склали всі заліки та іспити, передбачені навчальним планом, а також виконали лабораторні, письмові та інші роботи за дисцип-

лінами навчального плану певного семестру або склали кваліфі­каційний іспит з виробничого навчання. Праву на пільги корес­пондується обов'язок працівника успішно навчатися, цілеспря­мовано використовувати вільний час, а власник підприємства чи уповноважений ним орган зобов'язаний надати пільги, передба­чені законодавством.

Відповідно до ст. 202 КЗпП законодавець зобов'язує власни­ка або уповноважений ним орган створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням для осіб, котрі проходять вироб­ниче навчання або навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва. Це положення може слугувати базою для конкрет­них правил нормативного характеру й зобов'язань виконання умов, які передбачаються у колективному договорі. З переходом України до ринкової економіки і появою підприємств різних форм власності та видів господарської діяльності ця норма віді­грає велику роль і виступає гарантом пільг для цієї категорії працівників. На жаль, не можна не помітити і того факту, що багато приватних підприємств намагаються зменшити обсяг пільг такого роду, а іноді — взагалі їх не надавати. Будемо спо­діватися, що це тимчасове явище, властиве економічній кризі, ос­кільки власник підприємства повинен бути зацікавлений у ви­сокій кваліфікації своїх працівників. Більше того, одним із за­собів забезпечення зростання кваліфікації працівників є органі­зація відповідного навчання на виробництві.

В умовах зростання кількості незайнятого населення одним із заходів подолання безробіття є організація професійного на­вчання. До основних закладів, що здійснюють професійне навчан­ня, відносять навчальні підрозділи підприємств. Тому питання організації професійного навчання на підприємствах набуло зна­чення ще й з погляду забезпечення зайнятості населення.

Міжнародними нормами (Конвенцією МОП № 142, яку рати­фіковано Указом Президії Верховної Ради Україна від 7 берез­ня 1979 р. № 4414-9, та рекомендаціями МОП № 87, 117 і 150) на держави покладаються прийняття і розвиток політики та програм професійної орієнтації і професійної підготовки праців­ників в усіх сферах життя. Політика та програми професійної підготовки стимулюють і дають можливість всім особам розви­ватися й застосовувати свої здібності до праці. Висока кваліфі­кація працівників стає також основою їх соціальної захищеності

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації 525

на ринку праці. Такі працівники є найбільш конкурентоспро­можними.

Останнім часом в Україні різко загострилася проблема підго­товки робочих кадрів, тому широко підтримується позиція щодо перегляду підходів до організації професійної підготовки і пе­репідготовки. Серед заходів з " реставрації" професійної підго­товки на виробництві, що пропонуються фахівцями, потрібно виділити такі:

— впровадження для підприємств нормативів фінансових ви­
трат на підготовку кадрів;

— скасування оподаткування коштів, спрямованих на фінан­
сування всіх навчальних заходів:

— поширення заходів щодо організації навчання, стажуван­
ня, підвищення кваліфікації працівників за кордоном, тим більше,
що постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р.
№ 287 затверджено Положення про умови матеріального забез­
печення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування,
для підвищення кваліфікації (зі змінами і доповненнями, внесе­
ними постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня
1998 р. № 1079 // Праця і зарплата. — 1998. — № 14) тощо.

Відносини щодо створення особливих умов праці працівникам, які поєднують навчання з роботою, регулюються КЗпП України (гл. XIV); щодо різних видів професійного навчання безпосеред­ньо на виробництві — Положенням про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2001 р. (Праця і зарплата. — 2001. — № 16), Положенням про оплату праці за час виробничого навчан­ня, перекваліфікації або навчання інших професій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р.; щодо проходження учнями виробничого навчання — Порядком надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчан­ня та виробничої практики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 р. №992.

На виконання Указу Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 " Про Основні напрями розвитку трудового потенціа­лу в Україні на період до 2010 року" та Заходів щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на

виробництві, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 січня 2001 р. № 13-р, наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2001 р. № 127/151 затверджено Положен­ня про професійне навчання кадрів на виробництві. Цим актом значно упорядковано правове регулювання відносин у сфері виробничого навчання.

Професійне навчання працівників підприємства повинне мати безперервний характер і проводитись протягом їхньої трудової діяльності з метою поступового розширення та поглиблення їхніх знань, умінь та навичок відповідно до вимог виробництва.

На підприємства покладено обов'язок щодо визначення потре­би в підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів у професійно-кваліфікаційному розрізі; створення навчально-виробничої бази для професійного навчання кадрів на вироб­ництві; організацію навчального процесу; здійснення підбору педагогічних працівників та забезпечення підвищення їхнього професійно-кваліфікаційного рівня; розроблення відповідно до вимог виробництва робочих навчальних планів з професій та робочих навчальних програм з навчальних предметів на основі типових навчальних планів і типових навчальних програм та забезпечення їх виконання в повному обсязі та на належному рівні. У навчальний процес мають упроваджуватися сучасні технології навчання, у тому числі модульна, відкрите професій­не навчання. Протягом виробничого навчання мають забезпечу­ватися вимоги з охорони праці.

Передбачено такі види професійного навчання кадрів на вироб­ництві: первинна професійна підготовка робітників; перепідго­товка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищен­ня кваліфікації керівних працівників та фахівців.

16.2. Організаційно-правові питання професійного навчання робітників

Первинна професійна підготовка робітників — це професій­но-технічне навчання осіб, які раніше не мали робітничої про­фесії, що забезпечує рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється з числа осіб, зарахованих на роботу на підприєм­ства учнями.

Положенням передбачено, що підготовка робітників із числа жінок або неповнолітніх громадян здійснюється лише за профе­сіями, а також для робіт, на яких дозволяється використання їх праці. При цьому робиться посилання на Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 25 та Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечни­ми умовами праці, на яких забороняється застосування праці не­повнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоро­в'я України від 31 березня 1994 р. № 46.

.Нормативний термін підготовки кадрів за робітничими про­фесіями визначається навчальними планами та навчальними програмами і не повинен перевищувати одного року.

Професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється шляхом курсового чи індивідуального навчання. При курсовому навчанні безпосередньо на підприємстві теоретичний курс учні (слу­хачі) вивчають у навчальних групах загальною чисельністю від 5 до ЗО осіб, а виробниче навчання здійснюється у два етапи: на пер­шому етапі навчання проводиться в навчальній групі чисельністю 5—15 осіб під керівництвом викладача теоретичного навчання з числа фахівців підприємства (інструктора) або майстра виробни­чого навчання, якщо навчання здійснюється на створеній для цьо­го навчально-виробничій базі; на другому етапі — на робочих місцях підприємства, атестованих за умовами праці, індивідуально під керівництвом не звільненого від основної роботи кваліфікованого робітника — інструктора виробничого навчання.

При індивідуальному навчанні робітник вивчає теоретичний курс самостійно та шляхом консультацій у викладачів теоретич­ного навчання. Виробниче навчання проводиться індивідуаль­но на робочому місці під керівництвом інструктора виробничо­го навчання. Кожний робітник при індивідуальному навчанні на весь період виробничого навчання, а при курсовому — на друго­му етапі виробничого навчання забезпечується робочим місцем, оснащеним необхідним обладнанням, інструментами, сировиною та матеріалами.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здій­снюється за робочими навчальними планами та програмами, що розробляються і затверджуються підприємствами на основі типо­вих навчальних планів та типових навчальних програм, і завер­шується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація " кваліфі­кований робітник" з набутої професії відповідного розряду (кате­горії) та видається свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфі­кації, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Організація навчально-виробничого процесу, тривалість на­вчального тижня та навчального дня встановлюються відповід­но до Закону України " Про професійно-технічну освіту", Кодек­су законів про працю та Положення про організацію навчаль­но-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних зак­ладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 18 травня 1998 р. № 181 (Праця і зарплата. — 1999. — № 15).

Підготовка робітників, робота яких пов'язана з обслуговуван­ням об'єктів підвищеної небезпеки, здійснюється лише у формі курсового навчання. Особи, які закінчили навчання за цими професіями, проходять до початку самостійної роботи попереднє спеціальне навчання та перевірку знань з питань охорони праці відповідно до Типового положення про навчання з питань охо­рони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 17 лютого 1999 р. № 27.

Перепідготовка робітників — це професійно-технічне навчан­ня, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку.

Перепідготовка здійснюється: для навчання робітників, що вивільнюються у зв'язку з перепрофілюванням, реорганізацією підприємства тощо; для розширення їхнього професійного профі­лю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці; у разі потреби змінити професію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професії робітника, або втраті здатності виконувати роботу за попередньою професією.

Перепідготовка, як і первинна професійна підготовка, здійсню­ється шляхом курсового та індивідуального навчання і завершу­ється кваліфікаційною атестацією. Особи з вищою освітою, які з певних причин оволодівають робітничими професіями, прохо­дять навчання на загальних підставах.

Підвищення кваліфікації робітників — це професійно-техніч­не навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблю­вати раніше здобуті знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.

Підвищення кваліфікації робітників здійснюється за такими формами: виробничо-технічні курси; курси цільового призначен­ня; інші форми підвищення кваліфікації робітників, що визна­чаються підприємствами. Заняття на курсах проводяться в гру­пах чисельністю від 5 до ЗО осіб або індивідуально. Успішне закінчення курсів є необхідною умовою для присвоєння робіт­никам вищого кваліфікаційного розряду (класу, категорії) та професійного зростання.

Комплектування навчальних груп на виробничо-технічних курсах здійснюється переважно робітниками однієї професії одцого або близьких рівнів кваліфікації, які мають стаж роботи за професією на цьому підприємстві не менше одного року. Три­валість навчання на виробничо-технічних курсах визначається навчальними планами та програмами і не повинна перевищува­ти одного року.

Курси цільового призначення проводяться для вивчення робіт­никами нового обладнання, виробів, товарів, матеріалів, послуг, сучасних технологічних процесів, засобів механізації й автома­тизації, що використовуються на виробництві, правил і вимог їх безпечної експлуатації, технічної документації, ефективних ме­тодів організації праці, питань економіки, законодавчих та нор­мативно-правових актів тощо. Заняття проводяться в групах чисельністю від 5 до ЗО осіб або індивідуально. Тривалість на­вчання на курсах цільового призначення встановлюється в об­сязі не менше 8 навчальних годин. Навчання на курсах цільо­вого призначення закінчується підсумковим заняттям, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. Робітникам після закінчення курсу навчання видається посвідчення.

Навчальні плани та програми розробляються та затверджують­ся для виробничо-технічних курсів — підприємствами на основі державних стандартів професійно-технічної освіти або типових навчальних планів та програм; курсів цільового призначення — підприємствами, а в необхідних випадках центральними органа­ми виконавчої влади або відповідними підрозділами місцевих органів виконавчої влади.

34 — 3-595

Періодичність навчання робітників на курсах підвищення ква­ліфікації встановлюється, як правило, не рідше одного разу на п'ять років.

16.3. Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців

Підвищення кваліфікації керівників та фахівців здійснюєть­ся з метою удосконалення знань, умінь та навичок за наявною спеціальністю, оволодіння ними новими функціональними обо­в'язками й особливостями трудової діяльності в умовах ринко­вих відносин, освоєння основ менеджменту, маркетингу, удоско­налення навичок управління сучасним виробництвом, раціональ­ної та ефективної організації праці тощо.

Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців здійснюється за такими формами: спеціалізація; довгострокове підвищення кваліфікації; короткострокове підвищення кваліфі­кації; стажування; інші форми.

Спеціалізація проводиться з метою набуття працівником до­даткових спеціальних знань, умінь та фахових навичок у межах раніше набутої спеціальності за професійним спрямуванням ви­робничої діяльності без присвоєння кваліфікації та зміни освіт­ньо-кваліфікаційного рівня. Спеціалізація здійснюється у відпо­відних навчальних закладах, її тривалість — не менше 500 го­дин.

Довгострокове підвищення кваліфікації передбачає оволодін­ня працівниками комплексом знань, умінь та навичок, що сприя­ють якісному виконанню ними своїх безпосередніх обов'язків, розширення зони компетенції за наявним чи новим місцем ро­боти, вивчення чинних нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції підприємства чи його підрозділу, насам­перед з питань охорони праці, сучасних технологій виробництва, засобів механізації та автоматизації, передових методів органі­зації праці, досвіду роботи кращих вітчизняних та зарубіжних підприємств тощо. Тривалість довгострокового підвищення ква­ліфікації встановлюється від 72 до 500 годин. Навчання здій­снюється у закладах післядипломної освіти.

Періодичність довгострокового підвищення кваліфікації керів-

____________________________________________________________________ 531

них працівників та фахівців установлюється залежно від вироб­ничої потреби, але не рідше одного разу на п'ять років. Першо­черговому направленню на курси довгострокового підвищення кваліфікації підлягають керівні працівники та фахівці, прийняті на роботу, або в разі їх переміщення по службі.

Короткострокове підвищення кваліфікації керівних праців­ників та фахівців здійснюється з метою поглибленого вивчення ними певного напряму діяльності, зокрема в разі модернізації, перепрофілювання чи структурної перебудови підприємства, значних змін у нормативно-правовій базі, що регулює його діяль­ність, з питань економіки, ділового мовлення тощо.

Тривалість короткострокового навчання установлюється під­приємством залежно від мети та змісту навчальної програми, але не більше 72 год. Навчально-програмна документація для корот­кострокового підвищення кваліфікації розробляється та затвер­джується підприємством. У разі організації навчання на договір­них умовах програма затверджується підприємством (навчаль­ним закладом), яке здійснює навчальний процес, та погоджуєть­ся із замовником. Періодичність короткострокового підвищен­ня кваліфікації установлюється підприємством залежно від ви­робничої потреби.

Стажування передбачає засвоєння кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконання обов'язків на займаній посаді або на посаді вищого рівня. Стажування проводиться на підприємствах, в установах, організаціях як в Україні, так і за її межами за індивідуальним планом, який затверджується керівником підприємства чи підроз­ділу, що направляє працівника на стажування. Тривалість ста­жування становить не більше 10 міс. і визначається залежно від мети та виробничої потреби.

Форми підсумкового контролю визначаються навчальними планами та програмами, затвердженими та погодженими в уста­новленому порядку.

За результатами:

— спеціалізації (як форми підвищення кваліфікації) праців­никам видається диплом про перепідготовку без присвоєння кваліфікації, зразок якого затверджено постановою Кабінету Мі­ністрів України від 12 листопада 1997 р. № 1260 " Про докумен­ти про освіту та вчені звання" (зі змінами та доповненнями), із

зазначенням у додатку до диплома отриманої спеціалізації в межах спеціальності та професії за дипломом;

— довгострокового підвищення кваліфікації — відповідне сві­
доцтво, зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 12 листопада 1997 р. № 1260 " Про документи про
освіту та вчені звання" (зі змінами та доповненнями);

— короткострокового підвищення кваліфікації — посвідчен­
ня або довідка;

— стажування — довідка довільної форми, що видається за
місцем проходження стажування.

У разі виробничої потреби підприємства можуть застосовува­ти інші форми підвищення кваліфікації (семінари, семінари-практикуми, семінари-наради, " круглі столи" тощо).

Відповідні записи про професійне навчання робітників та підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів вносяться до трудової книжки працівника.

Професійне навчання працівників на виробництві здійснюють викладачі з числа керівників та фахівців підприємства, а також педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів, майстри виробничого навчання (за умови курсового навчання), інструктори виробничого навчання з числа кваліфі­кованих робітників підприємства. Викладачі теоретичного на­вчання з числа керівних працівників та фахівців повинні мати вищу освіту та стаж роботи за спеціальністю не менше 3 років. До викладання теоретичних дисциплін можуть залучатися ви­кладачі навчальних закладів, керівні працівники та фахівці ін­ших підприємств, установ, організацій. Інструктори виробничо­го навчання з числа кваліфікованих робітників повинні мати стаж роботи за професією не менше 3 років та високі виробничі показники. Склад працівників, які залучаються до професійно­го навчання робітників на виробництві, щорічно затверджуєть­ся наказом керівника підприємства за погодженням із проф­спілковим комітетом.

Кваліфікаційна атестація на підприємствах проводиться відпо­відно до Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-тех­нічну освіту, затвердженого наказом Міністерства праці та соці­альної політики України та Міністерства освіти України від 31 грудня 1998 р. № 201/469.

____________________________________________________________________ 533

Фінансування професійного навчання кадрів на виробництві здійснюється за рахунок коштів підприємства, а також за раху­нок залучення внесків спонсорів, міжнародної технічної допомоги та інших джерел, передбачених чинним законодавством. Фінан­сування професійного навчання кадрів на замовлення інших підприємств, організацій, установ здійснюється на договірних умовах за кошти замовника.

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищен­ня кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів Украї­ни затвердив зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних служ­бовців (Про вдосконалення підготовки, перепідготовки і підви­щення кваліфікації державних службовців: Постанова Кабіне­ту Міністрів України від 16 квітня 1998 р. № 499 // Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С. 6). Підвищення кваліфікації за акредитованими в установленому порядку професійними програ­мами здійснюються для державних службовців V—VII категорій:

1) центральних оргйнів виконавчої влади — у вищих навчаль­
них закладах відповідно до Переліку вищих навчальних закладів
з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади
та ринкової економіки, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28 липня 1995 р. № 560 з доповненнями,
внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18 люто­
го 1998 р. № 196, а також у підпорядкованих зазначеним орга­
нам навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування — у регіональних центрах підвищення кваліфі­
кації державних службовців, створених згідно з Указом Прези­
дента України від ЗО травня 1995 р. № 398 " Про систему підго­
товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних
службовців" та постановою Кабінету Міністрів України від 19 лю­
того 1996 р. № 224 (ЗП України. — 1996. — № 7. — Ст. 223),
або, в окремих випадках, у навчальних закладах;

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користуються
пільгами, передбаченими для студентів вищих закладів освіти,
які навчаються без відриву від виробництва. На період підготов­
ки магістерської роботи їм надається додаткова відпустка за міс­
цем роботи терміном на два місяці.

16.4. Матеріальне забезпечення та гарантії працівникам за час професійного навчання

Законодавством передбачено оплату праці, гарантії, компенсації, житлове забезпечення працівників, які проходять професійне навчання. Ці питання врегульовано постановою Кабінету Міні­стрів України від 28 червня 1997 р. № 695 " Про гарантії і ком­пенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва" (Кодекс законів про працю з постатейними матеріа­лами // Бюлетень законодавства та юридичної практики Украї­ни. — К.: Юрінком, 1997. — № 11—12), а також Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кор­дон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. № 287 із змінами, внесеними постановою Кабінету Мі­ністрів від 13 липня 1998 р. № 1079 (ЗП України. — 1996. — № 8. — Ст. 249; Праця і зарплата. — 1998. — № 14).

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28 черв­ня 1997 р. № 695 відповідно до статті 12 Закону України " Про оплату праці" встановлено для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і на­вчання інших професій з відривом від виробництва, такі міні­мальні державні гарантії:

а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем
роботи за час навчання. За вчителями та іншими працівниками
освіти, які направляються на курси і до інститутів удосконален­
ня вчителів, зберігається середня заробітна плата за кожним міс­
цем роботи;

б) оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

в) виплата добових за кожний день перебування в дорозі у роз­
мірі, встановленому законодавством для службових відряджень.
Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання до­
бові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для
службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення термі­
ну навчання, тим, хто одержує заробітну плату у розмірі менше
6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виплачується
стипендія в розмірі 20 % добових.

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації 535

На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком го­тельного типу. У разі відсутності гуртожитку відшкодування ви­трат, пов'язаних з наймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відря­джень.

Оплата проїзду працівників, які направляються на навчання з відривом від виробництва, до місця навчання і назад, виплата добових за час перебування в дорозі й за час навчання, стипендії, відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житлового при­міщення, провадяться за місцем основної роботи.

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачуєть­ся заробітна плата в порядку і в розмірах, передбачених законо­давством (ст. 207 КЗпП). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 700 затверджено Положення про оплату праці під час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям. Цим Положенням визначаєть­ся порядок оплати праці учнів за час їх навчання і працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що здійснюється підприємством, організацією та установою безпо­середньо на виробництві.

При індивідуальному навчанні професії працівників з відряд­ною оплатою праці оплата роботи учнів провадиться: за 1-й мі­сяць навчання — 75 % тарифної ставки І розряду відповідної професії, за 2-й місяць — 60, за 3-й місяць — 40, за 4-й і всі наступ­ні місяці до закінчення терміну навчання, передбаченого програ­мою, — 20 % тарифної ставки І розряду відповідної професії. Крім того, за виготовлену учнями придатну продукцію нарахо­вується заробітна плата за діючими на підприємстві тарифами і

розцінками.

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні професії працівників з погодинною оплатою праці провадиться: за 1-й і 2-й місяці — 75 % тарифної ставки І розряду відповідної про­фесії на підприємстві, за 3—4-й місяці — 80, за всі наступні, що передбачені програмою навчання, — 90 % тарифної ставки І роз­ряду відповідної професії. В тому ж порядку оплачується пра­ця учнів на роботах з відрядною оплатою праці, якщо виробни­че навчання здійснюється на обладнанні, на якому працюють пра­цівники, що навчають.

Оплата праці учнів у разі навчання їх у бригаді провадиться: за 1-й місяць — 75 %, за 2-й місяць — 60, за 3-й місяць — 40, за 4-й та всі наступні місяці — 20 % тарифної ставки І розряду від­повідної професії на підприємстві. Крім того, починаючи з 2-го мі­сяця навчання, учням провадиться доплата до 100 % ставки І роз­ряду відповідної професії на підприємстві з відрядного заробітку бригади. Виробнича бригада з відрядною оплатою праці, за зго­дою колективу бригади, може із загального заробітку бригади збільшувати доплату учням понад 100 % тарифної ставки І роз­ряду. Порядок і розміри доплати учням визначаються колекти­вом бригади залежно від їхнього трудового внеску в результати роботи бригади. Якщо учнів включено до складу бригади, котра працює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв'язку зі збіль­шенням кількості працівників у бригаді не може бути збільшено, оплата праці учнів здійснюється в такому ж порядку, як і в разі навчання професій працівників з погодинною оплатою.

Оплата праці за час навчання професіям, яким відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій праців­ників І розряд не присвоюється, провадиться виходячи з тариф­ної ставки найнижчого розряду відповідної професії.

За жінками, які звільняються від виконання важких робіт та робіт зі шкідливими умовами праці, зберігається попередня за­робітна плата на час навчання або перекваліфікації.

Оплата праці працівників за час їх перекваліфікації або навчан­ня іншим професіям, що зумовлені потребами виробництва, про­вадиться: за 1-й місяць — 100 %, 2-й місяць — 70, 3-й місяць — 40 % їхнього середнього заробітку на попередньому місці роботи. Крім того, вказаним працівникам з 2-го місяця навчання за виго­товлену ними придатну продукцію нараховується заробітна пла­та за діючими на підприємстві нормами і розцінками. У разі на­вчання вказаних працівників на обладнанні, на якому працюють робітники, що навчають, оплата за весь час навчання провадиться, виходячи із середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

Оплата праці учнів за час навчання техніки безпеки та озна­йомлення з гірничими виробками провадиться погодинно з роз­рахунку 50 % тарифної ставки, встановленої для робітників, які мають найнижчий розряд з професії, яку освоюють. Після закін­чення навчання техніки безпеки та ознайомлення з гірничими виробками оплата праці тих, хто навчається, провадиться за

відрядною формою згідно з діючими на підприємстві нормами та розцінками. Якщо ті, хто навчаються, заробляють менше 50 % тарифної ставки, за перші 2 місяці їм провадиться доплата до 50 % зазначеної тарифної ставки. Починаючи з 3-го місяця на­вчання, оплата праці тих, хто навчається, провадиться за діючи­ми на підприємстві нормами та розцінками без будь-яких доплат. Оплата праці учнів, що навчаються професій робітників, зайня­тих на підземних роботах, а також праці робітників за час на­вчання інших професій зазначених робітників має й інші особ­ливості. Зумовлено це передусім характером вказаних робіт.

У період виробничого навчання на працівника поширюються загальні норми трудового права та спеціальні норми з виробни­чого навчання.

Рівень кваліфікації працівників є вагомим чинником еконо­мічних реформ, та, на жаль, на сьогодні багато в чому відстає від потреб ринкової економіки. Нині періодичність підвищення кваліфікації в Україні становить 16 років, тоді як у країнах Західної Європи і Японії — 3—5 років, а в Росії — 7—8 років. За даними фахівців Луганського НДІ соціально-трудових відно­син, 4-річна перерва в роботі у нашій країні призводить до пов­ної втрати працівником кваліфікаційних навичок і сприяє істот­ному подорожчанню вартості цієї робочої сили.

16.5. Пільги для працівників, які навчаються

у середніх та професійно-технічних закладах освіти

Для здобуття повної середньої освіти можуть створюватися ве­чірні (змінні) школи, класи, групи з очною, заочною формами на­вчання при загальноосвітніх школах. Працівники, котрі поєдну­ють працю з навчанням у середніх закладах освіти, мають такі пільги.

1. Встановлення скороченого робочого часу. Для працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з оч­ною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на період навчального року встановлюється робочий тиждень ско­рочений на 1 робочий день або на відповідну кількість робочих годин (у разі скорочення робочого дня протягом тижня).

Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш ніж на 36 робочих днів при 6-денному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. Таким чином, право на скорочену тривалість робочого часу мають працівники, які успішно навчаються, та тільки в період навчального року, три­валість якого визначається самим закладом освіти, але не може бути меншою за 36 тижнів. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від три­валості робочої зміни зі збереженням кількості вільних від ро­боти годин. За час звільнення від роботи вказаним особам ви­плачується 50 % середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не менше мінімального розміру заробітної плати (ст. 209 КЗпП). Мінімальна заробітна плата є державною соці­альною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання. Розмір мінімальної заробітної плати вста­новлюється і переглядається відповідно до статей 9 та 10 Зако­ну України від 24 березня 1995 р. " Про оплату праці".

В окремих випадках, коли за умовами виробництва (сезонний, роз'їзний характер роботи) названі особи не можуть регулярно користуватися вільними днями, власник підприємства або уповно­важений ним орган може надавати їм вільні від роботи дні в підсу­мованому вигляді у міжсезонний період або в інший період най­меншої зайнятості на виробництві у межах загальної кількості вільних від роботи днів, установлених законодавством. Графіки надання скороченого робочого дня, скороченого робочого тижня або вільних від роботи днів затверджуються власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погоджен­ням з профспілковим комітетом, а також з урахуванням графіка занять або навчального плану школи, де навчаються працівники.

2. Звільнення від роботи без збереження заробітної плати. Керівники підприємств, установ, організацій можуть надавати без шкоди для виробничої діяльності підприємства працівникам, котрі навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, за їх бажанням, у період навчального року 1—2 вільних від роботи дні на тиждень без збереження за­робітної плати (ст. 210 КЗпП). Це право власника підприємства, а не його обов'язок.

3. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у середніх закладах освіти. Законом України " Про відпустки", що набрав чинності з 1 січня 1997 р., передбачено різні види відпусток, один з яких — додаткова відпустка у зв'язку з навчанням. Ці відпу­стки надаються для складання іспитів і заліків. Тривалість та­ких відпусток залежить від виду закладу освіти; від форми на­вчання; від року, курсу або класу навчання; від мети, для якої надається відпустка. За час вказаних відпусток за працівника­ми зберігаються їхнє робоче місце та середній заробіток ст. 217 КЗпП у редакції Закону від 18 вересня 1993 р.

Згідно із Законом України " Про освіту", старша школа — це школа 3-го ступеня, що забезпечує повну середню освіту. Основ­на школа — це школа 2-го ступеня, що забезпечує базову серед­ню освіту. На період складання випускних іспитів в старшій школі працівникам надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 23 календарних дні, а в основній — 10 календарних днів. На час складання перевідних іспитів у основній та старшій школі — від 4 до 6 вільних від роботи днів зі збереженням заро­бітної плати за основним місцем роботи без урахування вихід­них, що означає — святкові та неробочі дні в рахунок цих 4— 6 днів не входять і не враховуються вихідні дні. Тривалість від­пустки може бути збільшена за рахунок святкових і неробочих днів, але оплаті підлягають тільки передбачені законодавством 4—6 календарних днів (ст. 210 КЗпП).

Бажаючим надається право та створюються умови для при­скорення закінчення середньої загальноосвітньої школи шляхом складання іспитів екстерном. Порядок складання іспитів екстер­ном для отримання документа про загальну середню освіту ре­гулюється Положенням " Про індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти", затвердженим наказом Міністерства освіти України від 1 липня 1993 р. (зареєстрований у Міністер­стві юстиції 26 липня 1993 р.). Особам, допущеним до іспитів у порядку екстернату за основну і старшу школу, надається додат­кова оплачувана відпустка — відповідно 21 і 28 календарних днів. На час додаткової відпустки у зв'язку з навчанням за пра­цівником за основним місцем роботи зберігається середня заро­бітна плата.

4. Час надання щорічних відпусток працівникам, які навча­ються в середніх закладах освіти. Працівникам, які навчають-

ся в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, кла­сах, групах з очною, заочною формами навчання при загально­освітніх школах, щорічні відпустки, за їх бажанням, надаються з таким розрахунком, щоб їх можна було використати до почат­ку навчання в цих установах. Право на таку пільгу мають всі працівники, котрі навчаються в середніх закладах освіти неза­лежно від того, успішно працівник навчається чи ні.

Пільги для працівників, які навчаються у професійно-техніч­них закладах освіти. Основною ланкою системи професійно-технічної освіти є професійно-технічні училища, до яких нале­жать: професійно-художні училища, вищі професійно-технічні училища та інші види закладів. На виконання ст. 26 Закону України " Про професійно-технічну освіту" Мінпраці з Міносві­ти України розроблено і затверджено спільним наказом від 31 грудня 1998 р. № 201/469 Положення про порядок кваліфі­каційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобу­вають професійно-технічну освіту. Дію Положення поширено на професійно-технічні та інші навчальні заклади, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та підпоряд­кування і на фізичних осіб, які здобувають у них професійно-технічну освіту. Воно визначає єдиний порядок організації і про­ведення кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, що запобігає появі на ринку праці робітників, підготов­ка яких не відповідає вимогам державних стандартів.

Особам, які завершили повний курс первинної професійної підготовки й успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, за рішенням кваліфікаційної комісії присвоюється кваліфікація " кваліфікований робітник" з набутої професії, спеціальності, спе­ціалізації відповідного розряду (класу, категорії) і видається дип­лом встановленого зразка. Кваліфікаційні розряди (класи, кате­горії) з набутих професій, що присвоєні особам за результатами кваліфікаційної атестації, є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій.

Особам, які завершили повний курс навчання в акредитова­ному вищому професійному училищі, іншому професійно-на­вчальному закладі III атестаційного рівня й успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, за рішенням кваліфікаційної комісії може присвоюватися кваліфікація " молодший спеціаліст" і ви-

даватися диплом встановленого зразка (Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65).

Наявність вечірніх відділень професійно-технічних закладів осві­ти дає можливість працівникам поєднувати роботу з навчанням.

1. Встановлення скороченого робочого часу. Для цієї категорії
працівників встановлюється скорочений робочий тиждень або
скорочена тривалість щоденної роботи зі збереженням заробіт­
ної плати у встановленому порядку.

2. Надання додаткової оплачуваної відпустки. Працівникам,
котрі успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-
технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпу­
стка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю
35 календарних днів протягом року. На час додаткової відпуст­
ки у зв'язку з навчанням, за працівником зберігається середня
заробітна плата за основним місцем роботи. Необхідно підкрес­
лити, що раніше така відпустка була тривалістю до ЗО робочих
днів протягом року зі збереженням за працівником 50 % серед­
ньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче
встановленого мінімального розміру заробітної плати. Законом
України від 18 вересня 1998 р. кількість пільг збільшено.

3. Обмеження надурочних робіт. Забороняється залучати до
надурочних робіт у дні занять працівників, що навчаються без
відриву від виробництва в професійно-технічних закладах осві­
ти. Стосовно працівників, які навчаються без відриву від вироб­
ництва у вищих навчальних закладах, правило про заборону
залучати їх до надурочних робіт у дні занять може бути перед­
бачене колективним договором.

4. Час надання щорічних відпусток. Працівникам, котрі на­
вчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, щорічні
відпустки можуть, за їх бажанням, приєднуватися до часу наста­
новних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків
та іспитів, часу підготовки та захисту дипломного проекту та
інших робіт, передбачених навчальною програмою. Право вима­
гати приєднання щорічної відпустки до сесії мають працівники
і в тих випадках, коли у них немає доказів про те, що вони успіш­
но навчаються.

Крім того, право на щорічну відпустку, яка буде приєднана до часу настановчих занять, складання заліків та іспитів тощо, пов-

ною тривалістю за перший рік роботи виникає до настання 6-мі-сячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У цьому випадку право на щорічну відпуст­ку мають тільки ті працівники, котрі успішно навчаються, та тіль­ки за умови її приєднання до часу проведення навчальних заходів.

16.6. Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти та аспірантурі

До вищих навчальних закладів належать технікум, училище, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет. Згідно із Законами України " Про освіту" та " Про вищу освіту", підготов­ка фахівців у вищих закладах освіти може здійснюватися без відриву від виробництва. Працюючим надана можливість її на­буття — через широко розвинену мережу вечірнього та заочно­го навчання. Той, хто в основному віддає перевагу самостійній роботі, навчається заочно. На допомогу заочникам організують­ся лекції та практичні заняття, проводяться консультації. Кон­троль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецензування письмових завдань, передбачених навчальним пла­ном, та прийомом іспитів. Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти. Інший порядок навчання встановлено для вечірньої форми навчання. Відвідування занять є обов'язковим для студентів.

Аспірантура — основна форма підготовки наукових і науко­во-педагогічних кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки аспірантів і підготовки кандидат­ської дисертації за відповідною галуззю знань.

Основні пільги, що надаються для цієї категорії працівників, такі.

1. Відпустка без збереження заробітної плати. Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 кален­дарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до міс­цезнаходження закладу освіти і назад. Ця відпустка надається незалежно від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних іспитів. Витрати на проїзд несе пра­цівник.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих закладах освіти, у період навчального року, за їх бажанням, може надаватися один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).

2. Надання додаткової оплачуваної відпустки. Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, нада­ються додаткові оплачувані відпустки:

а) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і
2-му курсах у вищих закладах освіти:

.— І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
20 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­
ня — ЗО календарних днів щорічно;

б) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних
курсах у вищих закладах освіти:

— І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
20 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
30 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­
ня — 40 календарних днів щорічно;

в) на період складання державних іспитів у вищих закладах
освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО календарних днів;

г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (робо­
ти) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти із вечір­
ньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації —
2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації —
4 місяці;

Підставою для надання додаткової відпустки є довідка — ви­клик закладу освіти на сесію із зазначенням часу її проведення. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в ас-

пірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підго­товки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кож­ний іспит. Особам, які вступають до аспірантури з одним або кількома складеними кандидатськими іспитами, надається до­даткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпу­стку для складання вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються.

До відпустки не включається час проїзду від місця роботи вступника до аспірантури, до місцезнаходження вищого навчаль­ного закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову оплачувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск до скла­дання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку нау­ково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309).

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, й таким, що успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалі­стю ЗО календарних днів (ст. 216 КЗпП, ст. 15 Закону України " Про відпустки"). До щорічної відпустки не включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місцезнаходження вищо­го навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд несе аспірант (п. 42 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів).

На час відпусток у зв'язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗпП).

3. Надання вільних від роботи днів. Надання вільного від ро­боти часу має цільову спрямованість — створення кращих умов для навчання та підготовки працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчаль­них місяців перед початком виконання дипломного проекту (ро­боти) або складання державних іспитів надається щотижня при

6-денному робочому тижні один вільний від роботи день для підго­товки до занять з оплатою його в розмірі 50 % одержуваної заро­бітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної пла­ти. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови збереження кількості вільних від роботи годин, а також, за їх ба­жанням, можуть бути додатково надані ще 1—2 вільних від робо­ти дні на тиждень без збереження заробітної плати. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протягом 4 років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що навчаються в аспі­рантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст. 218 КЗпП).

4. Встановлення відпусток у зв'язку з навчанням. Для пра­цівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може бути встановлена інша три­валість відпусток у зв'язку з навчанням (ст. 15 Закону України " Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 634 затверджено " Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навча­ються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною форма­ми навчання, де навчальний процес має свої особливості".

Для працівників, які успішно навчаються у вищих закладах освіти за наведеними нижче напрямками підготовки, де навчаль­ний процес має свої особливості, крім відпусток, передбачених ст. 15 Закону України " Про відпустки", надаються:

а) культура (народна художня творчість), музичне мистецтво —
щорічно 10 календарних днів зі збереженням заробітної плати
та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецтво —
щорічно 20 календарних днів зі збереженням заробітної плати
та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

в) філологія (мова та література) — щорічно 10 календарних
днів без збереження заробітної плати.

Ці відпустки надаються тільки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим закладам освіти у разі необхідності надано право

35 — 3-595

перерозподіляти ці додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості навчального процесу.

5. Надання творчої відпустки. Творча відпустка надається
працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання
підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток
встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону
України " Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів
України від 19 січня 1998 р. № 45 " Про затвердження умов, три­
валості, порядку надання та оплати творчих відпусток" регулюєть­
ся порядок надання творчих відпусток працівникам підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності за основним
місцем роботи для закінчення написання дисертації на здобуття
наукового ступеня кандидата або доктора наук тривалістю до 3 мі­
сяців — для кандидатської, а для докторської — до 6 місяців. Така
відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації
наукової ради центрального органу виконавчої влади чи вченої
ради вищого закладу освіти III—IV рівня акредитації або НДІ про
доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої ре­
комендації працівник повинен виступити з науковою доповіддю
на засіданні кафедри, де відбувається наукова робота. Крім того,
така відпустка може бути надана для написання підручника —
до 3 місяців. Підстава — заява працівника та довідка видавниц­
тва про включення підручника або наукової роботи до плану ви­
пуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив —
письмова заява, підписана всіма членами колективу. На час твор­
чої відпустки за працівником зберігаються місце роботи та заро­
бітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати вста­
новлюється відповідно до чинного законодавства.

6. Оплата проїзду до місцезнаходження вищого закладу осві­
ти. Всі працівники, що проживають не за місцем знаходження
закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На влас­
ника незалежно від форми власності підприємства покладаєть­
ся обов'язок оплатити проїзд працівника до місцезнаходження
закладу освіти.

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заоч­ною формами навчання, проїзд до місцезнаходження закладу осві­ти і назад один раз на рік на настановчі заняття, для виконання

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації 547

лабораторних робіт і складання заліків та іспитів — у розмірі 50 % вартості проїзду. Треба зауважити, що в КЗпП немає обме­жень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти). У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів. Успішне проходження виробничого навчання, закінчення за­кладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та пе­реваги щодо просування по роботі. При підвищенні кваліфіка­ційних розрядів та просуванні по роботі повинне враховуватися успішне навчання працівників без відриву від виробництва, здо­буття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стиму­лювання підвищення кваліфікації, здобуття професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єктивне право на переваги перед іншими праців­никами на підвищення кваліфікаційних розрядів та просуван­ня по роботі

7. Просування по роботі — це переведення на більш відпові­дальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчення закладу освіти, а й у процесі навчання.

Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний період навчання — останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги щодо скорочення робо­чого часу більші, ніж на перших курсах вищих навчальних за­кладів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл. У практиці підприємств різних форм власності