Основні тектонічні структури земної кори

Земна кора, як і літосфера, не суцільна, а розчленована на літосферні плити. В межах літосферних плит земна кора неоднорідна. Основними структурними елементами земної кори на материках є континентальні платформи, складчасті пояси та континентальні рифтові пояси, в океанах - океанічні платформи (таласократони) та океанічні рифтові пояси. Особливе місце в будові земної кори посідають геосинкліналі – тектонічно активні перехідні зони між материковими та океанічними структурами. Всi цi тектонічні одиницi вiдрiзняються одна вiд одної геологiчною будовою, інтенсивністю і характе­ром тектонічних рухiв, магматичною дiяльнiстю, потужнiстю шарiв земної кори i т.д.

Континентальна платформа являє собою стiйку, як правило, рівнинну дiлянку материкової земної кори зi слабкими вертикальними перемiщеннями i незначною магматичною дiяль­нiстю. Для платформ властива двох’ярусна будова: основа - складчас­тий фундамент; осадовий чохол - шаруватi, майже горизонтально заля­гаючi осадові породи. В межах континентальних платформ видiляють щити, плити та западини. Щити – давнi консолідовані частини платформ, в яких на денну поверхню виступають древні (допалео­зойські) кристалічні (магматичні та метаморфiчні) породи – переважно граніти та гнейси. Потужнiсть осадових вiдкладiв на них незначна або вони вiдсутнi зовсiм. Щити - це одно­яруснi споруди, якi виражаються в рельєфi у виглядi випуклих та плоских пiднять. Плита характеризується наявнiстю на складчастому фундаменті осадового чохла, який залягає здебільшого горизонтально і iнколи дося­гає значної потужностi. Западина – це прогин в земній корі, виповнений потужними (до 5-10 км) осадовими відкладами. Прикладами охарактеризованих тектонічних структур є Східноєвропейська (або Руська) платформа, в ній – Український кристалічний щит та Дніпрово-Донецька западина.

Складчасті пояси - витягнуті на тисячі кілометрів гірські дiлянки материкової земної кори, в яких проявляються інтенсивні перемiщення порід з виникненням складок і розривних порушень, відбуваються часті землетруси та виверження магми. Потужнiсть зiм’ятих в складки осадових відкладів тут дуже велика (10-25 км i бiльше). В складчастих поясах широко розповсюджені масиви інтрузивних та ефузивних гірських порід. В межах складчастих поясів виділяються структурні елементи нижчого рангу: складчасті системи та серединні масиви. Прикладом такого поясу э Альпійсько-Гімалайський, котрий простягається через всю Європу та Азію від Піренейського до Індокитайського півострова.

Континентальні рифтові пояси – це сукупність лінійно витягнутих на сотні км опускань земної кори глибинного походження – так званих грабенів - закладених на крупному валоподібному піднятті. До них приурочені найглибші озера Земної кулі. Рифти формуються в умовах розтягування земної кори і супроводжуються виверженнями базальтової магми і частими землетрусами. Прикладом таких структур може служити Аравійсько – Африканський рифтовий пояс.

Океанічні платформи (таласократони) – це тектонічно стабільні області океанічного дна, для яких властиві переважно низхідні вертикальні рухи та слабка порушеність гірських порід. Таласократони відповідають океанічним котловинам і знаходяться глибоко під водами океанів і вивчені ще слабо. В будові таласократонів приймають участь нижній базальтовий шар земної кори потужністю 4-6 км та надбазальтовий осадовий шар потужністю від кількох десятків метрів до 1-2 км. Прикладом океанічних платформ є котловини в Антлантичному океані: Північно-Американська, Бразилійська, Ангольська та інші.

Океанічні рифтові пояси подібні до континентальних, але закладені на корі океанічного типу. Вони знаходяться в центальній частині серединно-океанічних хребтів та валоподібних піднять і являють собою сукупність лінійно витягнутих щілиноподібних грабенів. Розтягування земної кори вздовж цих структур також супроводжуються високою сейсмічністю і виверженням базальтової магми. Океанічні рифтові пояси протягуються по всім океанам і місцями сполучаються з континентальними рифтами, утворюючи грандіозну рифтову систему Землі. Яскравим прикладом океанічного рифтового поясу служать рифти Серединно-Антлантичного хребта.

Геосинкліналі – динамічні, здебільшого прогнуті ділянки земної кори в області переходу від материків до океанів. Мегарельеф таких перехідних зон, як правило, представлений улоговинами окраїнних морів, острівними або окраїнно-континентальними вулканічними дугами та глибоководними жолобами. Інтенсивні рухи земної кори тут супроводжуються землетрусами, формуванням складок та розломів, а також виверженням базальтової, андезитової та дацитової магми. При цьому, в морських улоговинах на копичуються багатокілометрові товщі уламкових та пірокластичних відкладів. З часом геосинкліналь може перетворитись в складчастий пояс. Сучасною геосинкліналлю вважається система острівних дуг і окраїнних морів вздовж східного побережжя Євразії та Океанія. Трансформованими древніми геосинкліналями ймовірно є Альпійсько-Гімалайський та Урало-Монгольський складчасті пояси.