Типи інституцій у вищій освіті

Лекція 1. Вища освіта в контексті Болонського процесу. Фундаменталізація та індивідуалізація

підготовки фахівців з вищою освітоюПлан 1. Типи інституцій у вищій освіті 2. Зміна «парадигми» вищої освіти 3. Впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП)

Типи інституцій у вищій освіті

Згідно з Законом України «Про вищу освіту», вищий навчальний заклад (ВНЗ) – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту. Реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти (ВО) за певними освітніми й освітньо-кваліфікаційними рівнями. Забезпечує навчання, виховання й професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі ВО, а також здійснює наукову й науково-технічну діяльність.
Перш ніж розглядати типи інституцій, потрібно ознайомитися з поняттям «інституціональна акредитація».

Акредитація – процедура надання ВНЗ певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям ВО й кваліфікації, відповідно до вимог стандартів ВО, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного й матеріально-технічного забезпечення. Під рівнем акредитації розуміють рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям ВО й кваліфікації. Здійснюється Державною акредитаційною комісією.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
1) університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;
2) академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;
3) коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.
Відомості про коледж, який є структурним підрозділом університету, академії чи інституту, включаються до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
2. Зміна «парадигми» вищої освіти

Згідно з Законом України «Про вищу освіту», вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти [1].
Порівняльний аналіз сучасних зарубіжних освітніх систем і технологій та наукових розробок вітчизняних педагогів дозволив зробити висновок про те, що основними шляхами розвитку систем освіти є:
- постійне оновлення змісту ВО з метою більш повного забезпечення потреб суспільства, в т.ч. й майбутніх;
- орієнтація на забезпечення конкурентоспроможності випускників на ринку праці;
- формування у студента професійних і соціально-особистісних якостей, які б дозволили йому повністю реалізувати свій інтелектуальний потенціал;
- поглиблення автономії та забезпечення академічної незалежності закладів освіти, посилення їх зв'язків з роботодавцями, як основними замовниками фахівців;
- розширення академічної мобільності студентів, що дозволить повніше реалізовувати їх інтелектуальний потенціал [15].

Праця фахівця будь-якої спеціальності спрямована на певний об'єкт (предмет) діяльності й полягає у виконанні визначених виробничих функцій. Вона пов'язана з конкретною системою діяльності. Реалізується за допомогою відповідної системи засобів цієї діяльності – праця фахівця пов'язана з конкретною технологією або є елементом цієї технології.
В умовах перманентної науково-технологічної революції життєвий цикл сучасних технологій стає меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця. За цих умов домінуючим у освіті стає формування здатності фахівця на основі відповідної фундаментальної освіти перебудовувати систему власної професійної діяльності з урахуванням соціально значущих цілей і нормативних обмежень – тобто формування особистісних характеристик майбутнього фахівця. Якщо визначити за головну мету діяльності системи ВО підготовку такого фахівця, процес навчання доцільно організовувати таким чином, щоб забезпечувати всебічний розвиток особистості майбутнього фахівця. Засобом формування особистості при цьому стають освітні технології, продуктом діяльності – особистість випускника вищого навчального закладу, який має бути компетентним не лише в професійній галузі, але й мати активну життєву позицію, високий рівень громадянської свідомості, бути компетентним при виконанні будь яких завдань (задач), які ставить перед ним життя.

Соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи ВО, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування й конкурентоспроможності фахівців на ринку праці. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони ВО є реалізація системою ВО України ідей Болонського процесу.
Болонський процес – це не початок реформи ВО в країнах Західної Європи. Процеси формування зони Європейської ВО розпочаті в 1980-ті рр., а до середини 1990-х вони набули вигляду практичної стиковки існуючих систем ВО західноєвропейських країн. До основних причин, які спонукали країни Євросоюзу до формування єдиного європейського простору ВО, можна віднести:
– процеси інтеграції, що відбуваються в Європі. Шенгенська зона, введення єдиної валюти – все це підштовхувало країни Євросоюзу до створення єдиного європейського ринку праці. Перепонами на шляху його мобільності стали національні дипломи про вищу освіту, відсутність у потенційних роботодавців можливості здійснити грамотне порівняння кваліфікацій;
– втрата Європою першої в світі позиції в якості місця отримання освіти іноземцями. Виникла гостра загроза від неєвропейських провайдерів ВО, які проникли на європейський ринок через філіали кампусів, віртуальні університети та інші організації, які мають спрощені процедури доступу до ВО.

Вперше ідея єдиного європейського простору ВО була сформульована в 1988 р. У прийнятій Великій хартії університетів. Хартія рекомендувала заохочувати мобільність викладачів, студентів, формувати загальну політику впровадження еквівалентних ступенів зі схожим статусом, здійснювати прозорий контроль знань.
На основі Лісабонської конвенції «Про визнання кваліфікацій, що відносяться до ВО в Європейському регіоні» (1997 р.) були признана палітра систем освіти в Єврорегіоні, що відбивала культурне, соціальне, філософське, релігійне та економічне різноманіття, розширила права університетів у питаннях визнання зарубіжних дипломів і кваліфікацій; створений постійно діючий Комітет з визнання кваліфікацій, що стосуються ВО в Єврорегіоні. В якості механізму реалізації конвенції були затверджені створені в 1994 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО мережі національних інформаційних центрів ENIC (European Network of National Information Centers). Вперше було проголошено поняття «Європа Знань». У декларації про гармонізацію архітектури системи ВО (підписана 25.05.1998р. в Сорбоні) було проголошено, що Європа «..вступає в період великих змін у освіті в умовах праці, диверсифікації курсів професійних кар’єр, коли освіта й підготовка протягом життя стають явною необхідністю».

3. Впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП)
Болонський процес на рівні держав започаткований 19 червня 1999 року в Університеті міста Болоньї (Італія) підписанням міністрами освіти 30-ти Європейських держав документу, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці домовилися про створення єдиного європейського освітнього й наукового простору. В межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування й мобільності громадян. Щоб істотно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг Болонська декларація передбачає:
− прийняття системи легко зрозумілих і порівняних ступенів. Зокрема, через упровадження Додатка до диплома для забезпечення визнання кваліфікації і можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи ВО;
− запровадження в усіх країнах двох основних циклів навчання. При цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років. Другий, магістерський – не менше 1, 5-2 років. Вони мають сприйматися на європейському ринку праці як освітні й кваліфікаційні рівні;
− впровадження системи кредитів за типом ЕСТS – європейської системи перезарахування залікових одиниць трудомісткості, як належного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності та «навчання протягом усього життя», а також онови для розробки міжвузівських навчальних планів;
− сприяння мобільності шляхом подолання перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників. Студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості одержання освіти й практичної підготовки, а також до супутніх послуг;
− сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти. Розробка порівнянних критеріїв і методів оцінки якості; забезпечення якості шляхом поширення практики взаємного прийняття механізмів акредитації/сертифікації та оцінки. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості чи змісті навчання, а на тих знаннях, вміннях і навичках, що набули випускники. Створюються акредитаційні агентства, незалежні від національних урядів;
− впровадження європейського виміру ВО. Для цього, а також для можливості працевлаштування випускників збільшувати розвиток модулів, курсів і програм на всіх рівнях з «європейським» змістом.
19-20 травня 2005 року в м. Берген (Норвегія) на черговій Конференції міністрів освіти країн Європи Україна офіційно приєдналася до Болонської декларації. На конференції було визначено три найбільш пріоритетних напряма діяльності за Болонським процесом до 2010 року: система ступенів; забезпечення якості; терміни навчання.

На Берлінській конференції в 2003 р. було прийнято рішення щодо впровадження третього рівня ВО – «доктор». Зараз система ВО враховує три цикла: бакалаврат – магістратура – докторантура.
16-19 травня 2007 року в Лондоні відбулася V Конференція міністрів освіти європейських країн з повноправною участю делегації України.

Участь ВНЗ в Болонському процесі дає українському студенту, насамперед, можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців. На сьогодні Україна має відповідні угоди з наступними країнами СНГ – Азербайджаном, Білорусією, Вірменією, Казахстаном, Узбекистаном, Росією, Естонією, а також з Болгарією, Китаєм, Румунією, Словаччиною та Угорщиною. Для працевлаштування і визнання українських дипломів у цих країнах не вимагають жодних інших підтверджень, не потрібно складати додаткові іспити на профпридатність. Достатньо лише надати документ про кваліфікацію спецiалicта. Проте для того, щоб український диплом був визнаний в Європі чи інших країнах світу, необхідно пройти процес нострифікації. Ця процедура проходить по-різному в кожній конкретній країні. Диплом оцінюють спеціальні комісії, які аналізують навчальну програму, а також кваліфікацію випускника.

Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система (ЄКТС) - система трансферу і накопичення кредитів, що використовується в Європейському просторі вищої освіти з метою надання, визнання, підтвердження кваліфікацій та освітніх компонентів і сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти. Система ґрунтується на визначенні навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених результатів навчання, та обліковується у кредитах ЄКТС;

Метою впровадження КМСОНП – підвищення якості ВО фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української ВО в світовому освітньому просторі.

Кредитно-модульна система базується на принципах ЕСТS та принципі модульності, який передбачає організацію засвоєння навчального матеріалу в дискретно-неперервному полі за наперед заданою модульною програмою. Вона складається з логічно завершених доз навчального матеріалу (змістових модулів) зі структурованим змістом кожного модуля й системою оцінювально-контрольних параметрів.
Основні завдання КМСОНП:
– адаптація ідей ЕСТS до системи ВО України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання й гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного й міжнародного ринків праці;
– забезпечення можливості навчання студента за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників і побажаннями студента, сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві; – стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості ВО;
– унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

У понятійному апараті КМСОНП фігурують такі дефініції, як:
Кредит – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаного студентом під час навчання. Ціна кредиту складає від 30 до 54 академічних годин.
Модуль – навчальна дисципліна, яку вивчають протягом одного семестру. Для навчальних дисциплін, що вивчають декілька семестрів, модулем є частина дисципліни, що дорівнює одному семестру. Модуль – це задокументована завершена складова частина освітньо-професійної програми (ОПП) (навчальної дисципліни, практики, державної атестації). Реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна й індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи). Модуль складається з декількох змістових модулів.

Змістовий модуль (ЗМ) – система навчальних елементів, що засвоюється за допомогою відповідних методів навчання. Змістовий модуль є складовою частиною модуля. Навчальну роботу студента по кожному змістовому модулю оцінюють шляхом контролю успішності студента. Орієнтовний обсяг змістового модуля від 0, 5 до 1, 0 кредиту (від 18 до 36 академічних годин).

Заліковий кредит підлягає обов'язковому оцінюванню й зарахуванню. Заліковий кредит зараховує засвоєння студентом одного модуля. За трудомісткістю дорівнює кількості кредитів модуля. Нормативна трудомісткість залікових одиниць на один навчальний рік – 60 кредитів.
Індивідуальний навчальний план студента – робочий документ студента, що містить інформацію про перелік і послідовність вивчення навчальних дисциплін, обсяг навчального навантаження студента (види навчальної діяльності), типи індивідуальних завдань, систему оцінювання (поточний і підсумковий контроль знань, державну атестацію випускника). В індивідуальному навчальному плані студента зазначаються нормативні навчальні дисципліни, навчальні дисципліни за вибором у межах нормативно встановлених термінів підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня та навчальні дисципліни, що вивчаються додатково.

Модульна програма навчальної дисципліни складається зі змістових модулів (модульний розподіл навчального матеріалу) зі структурованим змістом кожного модуля. Причому першим змістовим модулем можуть повторюватися узагальнені й систематизовані знання з попереднього періоду навчання, а останнім модулем - за останній рік.

Рейтинговий показник з дисципліни – числова величина, яка дорівнює відсотковому відношенню суми балів з усіх опорних контрольних зрізів за модуль (семестр, рік, усі роки навчання) до суми максимально можливих балів. Види рейтингових показників: модульний, семестровий, річний, загальний.
Рейтинг студента – порядкова позиція студента групи за результатами навчання з усіх предметів; рейтинг визначають за середнім арифметичним рейтингових показників з предметів. Види рейтингу: семестровий, річний, загальний.

Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) – система, створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їх академічного визнання. Розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощення розуміння й порівняння навчальних програм і досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами. Особливість системи базується на угоді про те, що навчальне навантаження студента очної форми навчання впродовж навчального року становить 60 кредитів. До навчального навантаження включають усі види робіт студентів: слухання лекцій, підготовка й участь у семінарах, практичних і лабораторних заняттях, самостійна робота, складання заліків і іспитів, проходження практики, підготовка й захист курсових і дипломних робіт. Система ЕCTS базується на принципах взаємної довіри учасників і передбачає виконання правил щодо всіх її складових: застосування кредитів ECTS, шкали оцінювання, угоди про навчання, інформаційних пакетів. Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки, що призначаються всім розділам програми курсу (дисципліні, модулю) для окреслення навчального навантаження студента та виконують дві функції: визначення трудомісткості роботи й облік її виконання. Кредити ECTS зараховують студентам, які успішно завершили курс і одержали позитивну оцінку виконаної роботи (табл. 2). 17 Таблиця 2 – Шкала оцінювання навчальних досягнень.

Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою в контексті Болонського процесу передбачає спрощення системи переведення студентів з одного ВНЗ до іншого. Дипломи ОКР бакалавра діють повсюди, але при цьому навчальний план підготовки передбачає перелік рекомендованих дисциплін, з яких студент має можливість обрати дисципліни на певний обсяг часу. Слід зазначити значне зміщення акценту навчання на самостійну роботу.