Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх

План

Вступ

1. Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх…………………………………………………...............5

Особливості досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх…………………………………....9

Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх…………………………………..13

Процесуальні гарантії реалізації прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування…………………………………………...18

Специфіка судового розгляду в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх…………………………………………………..21

Підстави та порядок застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх……………………………27

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема дитячої злочинності на сьогоднішній день є дуже поширеною та болючою темою для багатьох країн світу. Престиж на міжнародній арені країни лише завуальоване прикриття багатьох внутрішніх проблем, які не виносяться належним чином на обговорення та вирішення міжнародній спільноті. Тому кожна країна намагається виправите явище дитячої злочинності на свій лад. Україна не є винятком.

За деякими показниками сьогодні кожний восьмий - дев’ятий злочин вчиняється неповнолітнім, що є ганебним показником рівня розвитку в країні, оскільки життєві умови не дозволяють нормально існувати в даному суспільстві.

Відповідно до ст. 3 Конституції України серед усіх категорій осіб, чиї права і свободи зобов’язалася утверджувати і забезпечувати наша держава, слід виділити окрему групу – неповнолітніх, яким органи законодавчої та виконавчої влади повинні приділяти особливу увагу. В умовах реалізації судово-правової реформи особливого значення набуває створення моделі ювенальної юстиції як комплексного механізму захисту неповнолітніх, зокрема й тих, хто потрапив до сфери дії кримінального процесу.

Варто наголосити на тому, що питання відправлення правосуддя відносно дітей завжди привертає велику увагу науковців, правоохоронців, суддів, громадськість та суспільства в цілому. В юридичній літературі зазначається, що для неповнолітніх звичайне судове провадження пов’язане із багатьма загрозами. Звідси виник широкий рух на користь ідеї створення особливих судів для неповнолітніх і прийняття ними особливого порядку провадження, більш пристосованого для потреб цієї категорії правопорушників. Ця думка науковців і практиків знайшла своє підтвердження в заснуванні та практичному функціонуванні в багатьох країнах світу окремого провадження щодо неповнолітніх, яке здійснюється в особливому правовому режимі. Отже, розгляд особливостей даного провадження в Україні є цікавою та актуальною темою.

Особливості порядку кримінального провадження щодо неповнолітніх обумовлені передусім особливостями суб'єкта кримінального правопорушення. Фізичний, розумовий і психічний розвиток неповнолітніх обумовлює нестійкість їх характеру, незрілість мислення, схильність до наслідування поведінки старших за них і дорослих осіб та інші подібні риси, а також неможливість повною мірою самостійно захищати свої права та законні інтереси.

Тема є важливою для розгляду, оскільки існування додаткових гарантій охорони прав неповнолітніх, пріоритетне забезпечення їх прав, свобод і законних інтересів у вітчизняному законодавстві – це аксіома побудови будь-якої правозастосовної діяльності, де неповнолітні можуть зазнавати примусового впливу з боку держави, обмеження їх права тощо. Це відповідає положенням Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини та Конвенції ООН «Про права дитини».

На виконання міжнародно-правових угод, а також Закону України «Про охорону дитинства» у ч. 2 ст. 484 КПК передбачено, що під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, у тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші учасники, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим і психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

Законодавець встановлює додаткові гарантії, що забезпечують з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, охорону прав і законних інтересів неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за його вчинення, а також підвищення виховного впливу такого провадження через створення доброзичливого для дитини середовища і процесу, в межах якого здійснюється кримінальне провадження щодо осіб, молодших вісімнадцяти років.

Кримінальний процесуальний закон містить низку норм, які регламентують необхідність з’ясування як під час досудового, так і під час судового провадження умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого), повних та всебічних відомостей про його особу.

У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх мають виконуватися загальні завдання кримінального провадження і застосовуватися загальні правила кримінального процесуального закону з урахуванням норм, які містять особливі правила досудового розслідування і судового розгляду щодо неповнолітніх.

Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх

Стаття 1 Конвенції про права дитини проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку. Стан кримінальних правопорушень серед неповнолітніх викликає занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів протидії їм, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів і громадськості, що сприяли б поступовому зменшенню кількості кримінальних правопорушень серед неповнолітніх. Серед загальних заходів такої профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють кримінальне провадження щодо неповнолітніх. Важливе значення має підвищення якості досудового розслідування і судового розгляду цих кримінальних проваджень.Держава має сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, обвинувачуються чи визнаються винними в його порушенні.

Відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець залежно від віку поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів і посадових осіб. Саме тому кримінальні провадження, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав (ст.494 КПК).

За Кримінальним кодексом України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 22 КК України, – з 14 років.

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК України, та яким виповнилося 11 років, але до досягнення ними віку, з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК України.

Примусові заходи виховного характеру суди можуть застосовувати також до неповнолітніх, які у віці до 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Як свідчать соціологічні дослідження, неповнолітні у віці до 14 років перебувають у перехідному періоді від дитинства до дорослості, вони вже незадоволені пасивною роллю особи, яку опікують, але ще не дозріли для відповідальної ролі дорослої особи. У цьому віці йде фізіологічна та психологічна перебудова організму дитини, зростання фізичних й інтелектуальних сил та можливостей, збагачення життєвим досвідом, на основі яких розвивається здатність передбачити наслідки поведінки. Тому до неповнолітнього у віці від 14 років не можна ставити такі ж високі вимоги, у тому числі й обов’язок нести кримінальну відповідальність у повному обсязі, як це передбачено законом щодо дорослої особи.

Слід враховувати, що, як правило, неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, вибирати неналежну лінію поведінки, неправильно трактувати зміст таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Тому закон встановлює: вікову межу кримінальної відповідальності; додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання; межі застосування позбавлення волі; спеціальний режим виконання покарань тощо.

Варто наголосити, що вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. Саме ці вимоги реалізовані у гл. 38 КПК.

Міжнародно-правовою основою кримінального провадження щодо неповнолітніх є відповідні положення Конвенції про права дитини 1989 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та інших міжнародно-правових актів з прав людини і судочинства, які націлюють органи досудового розслідування, прокурора і суд на врахування особливостей провадження щодо неповнолітніх.

З метою належного виконання Україною взятих на себе зобов'язань у частині забезпечення дітям особливого піклування та допомоги з боку держави, реалізації положень Конституції України щодо визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності найвищою соціальною цінністю, забезпечення кожній людині права на вільний розвиток своєї особистості, а також з огляду на рівень дитячої злочинності, і враховуючи необхідність у розробленні державної політики у сфері захисту прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом, Указом Президента України від 24 травня 2011 р. №597/2011 було схвалено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.

Метою цієї Концепції є побудова в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила в конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням та дальшою соціальною підтримкою. Для досягнення цієї мети Концепцією передбачена необхідність:

- удосконалення системи профілактики дитячої злочинності на основі застосування відновних та про активних методик;

- забезпечення ефективного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку;

- сприяння розвитку відновного правосуддя;

- створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації.

У кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, участь захисника є обов'язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 ЗУ від 2 червня 2011 р. " Про безоплатну правову допомогу" такі особи є суб'єктами права на безоплатну правову допомогу. Тому, якщо для захисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя чи суд постановляє ухвалу, якою доручає Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання.