Переяславська Рада. Бересневі статті

У Хмельницького остаточно склався план союзу з Москвою і за її допомогою звільнення з-під влади Польщі. До цього змусили його надзвичайно складні умови, в яких знаходилася Україна. Чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький, старшина і козацько-селянські та міщанські маси переконувалися, що власними силами Україна не зможе визволитися. Однак жодна із сусідніх країн не була зацікавлена в існуванні незалежної Української держави. Зрадливість і підступність Польщі використовував кримський хан. А Річ Посполита не робила серйозних висновків з минулих подій: у кінці 1653 р. вона знову почала готуватися до наступу на молоду Українську державу. Далекими від союзницьких залишалися й відносини з Московським князівством, Валахією, Трансільванією (Семиграддям). Ця складна історична ситуація поставила перед Богданом Хмельницьким дилему: залишатися наодинці з Польщею і, можливо, повністю втратити основні завоювання національно-визвольної війни чи заради їх збереження прийняти протекторат однієї з держав — Туреччини або Росії. Крім того, гетьман у розробці своїх зовнішньополітичних планів змушений був враховувати і складності внутрішньополітичної ситуації: кризові явища в економіці, знищення значної частини продуктивних сил, спустошення українських земель і навіть деморалізацію частини населення. Поряд з цим слід мати на увазі, що під гетьманською булавою перебувала лише половина української етнічної території. Як уже зазначалося, дипломатія Хмельницького вела одночасно переговори і в Москві, і в Стамбулі. Ще в 1651 р. Отаманська імперія навіть оголосила про прийняття у васальну залежність гетьмана і Військо Запорозьке. Однак її реальна допомога зводилася до наказів кримським татарам брати участь у боях разом з козаками проти поляків. Але татари виявилися ненадійними союзниками і гірше від усякого ворога руйнували міста і села України, забирали людей у неволю. Поряд з цим не можна було не враховувати релігійну несумісність православних і мусульман, традиційну ненависть православних до «бусурманів», викликану жорстоким плюндруванням слов’янських територій.

За цих умов погляди Хмельницького і народу України зверталися до Москви. Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв´ язки з царським урядом, намагаючись втягнути Московську державу у війну з Польщею, щоб спільними діями захистити православну віру. У Москві розуміли важливість і цінність союзу з Україною, бо він відкривав шлях на південь, до Чорного моря, а також на захід, ослаблював Польщу, яка в минулі століття завдала багато образ і шкоди Московії. Московська армія отримувала могутнього союзника в особі випробуваного козацького війська.

Однак царський уряд через внутрішні труднощі та складні зовнішні умови займав вичікувальну позицію. У 1652-1653 pp. дипломатичні контакти між Україною і Московською державою різко активізувалися. Українська сторона постійно підкреслювала, що миру з Польщею бути не може, що вона просить царя взяти Україну «під свою високу руку». Ускладнення становища в Україні змусило Москву прискорити вирішення питання про її долю. У жовтні 1653 р. цю проблему розглянув Земський собор, який вирішив, що цар має взяти Україну «під свою государеву руку». Україна, по суті, визнавалася незалежною союзною країною, а з Польщею Москва мала розпочати війну.

Для проведення в життя рішень Земського собору в жовтні 1653 р. в Україну виїхало посольство на чолі з боярином Бутурліним, яке 31 грудня прибуло до Переяслава. 7 січня 1654 р. в Переяславі Богдан Хмельницький зустрівся з Бутурліним.

8 січня у Переяславі відбулася таємна рада гетьмана з генеральними старшинами і полковниками, на якій обговорювалося питання союзу з Росією і було ухвалено рішення прийняти «протекцію» царя. О другій годині дня було скликане все населення Переяслава, до якого Богдан Хмельницький звернувся з промовою, у якій нагадав про шестирічну криваву війну з Польщею і запропонував обрати собі «господаря» — московського, польського, турецького чи кримського і охарактеризував кожного з них. Він закликав під царську руку, на що народ відповів згодою. Так закінчилася Велика (Чорна) Рада. Потім гетьман зі старшиною поїхав до «заїзжого двору», де розміщувалося російське посольство. Там Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту і розповів про хід переговорів з Польщею, зв´ язки Москви з Військом Запорозьким і рішення царя прийняти під свою руку гетьмана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями, а також про допомогу їм військами у боротьбі з Польщею.

Після цього всі прибули до Успенської соборної церкви для того, щоб скласти присягу царю. Але тут Хмельницький зажадав, щоб присяга була взаємною, тобто щоб Бутурлін від імені царя дав присягу, що той буде обороняти Україну від Польщі, а також не порушуватиме вольностей і прав шляхти, козаків, міщан і всіх станів українського суспільства. Бутурлін на це не погодився, зазначивши, що цар нікому не присягає, а присягають йому. Гетьман і старшини нарешті погодилися, що слово царя замінює присягу і заприсяглися на вірність царю, але залишили за собою право вести переговори про умови об´ єднання.

Присяга приймалася в церквах по всій Україні протягом досить довгого часу. У деяких місцях вона відбувалася під тиском, викликала обурення і протести. Зокрема, київське духовенство і шляхта довго відмовлялися і присягнули лише після довгих умовлянь та погроз. Відмовились це робити полки Уманський і Брацлавський, а також полковники Іван Богун та Іван Сірко. У полках Полтавському і Кропив´ янському московських урядовців побили киями. Однак в цілому присяга пройшла без великих заворушень. Таким чином, рішенням Переяславської великої козацької ради за участю населення Переяслава і в результаті переговорів Хмельницького з посольством московського царя була укладена угода про військовий союз України і Московського царства, виступ московського війська на захист України від Польщі. Посольство від імені царя гарантувало збереження незалежної Української держави, її прав і вольностей, а Хмельницький, Військо Запорозьке, населення присягою зобов´ язувалося служити московському цареві. Це був союз двох рівноправних держав по типу конфедеративного об´ єднання. Для вироблення умов об´ єднання старшина підготувала проект договору, який був привезений у Москву в березні 1654 р. гетьманськими послами.

Поданий українською делегацією проект був прийнятий. Була вироблена документація, яка визначила становище України і характер її взаємовідносин з Росією. Це так звані «Статті Б. Хмельницького» (всього 11 пунктів), або «Березневі статті» 1654 р. Статті з 11 пунктів з указами царя і його жалувані грамоти можна вважати текстом договору між Українською державою і Росією. Слід зазначити, що оригіналу указу царя зі статтями в архівах не знайдено. Збереглися лише окремі виписки та копії. Важливою частиною договору були пункти, присвячені обороні України від посягань інших держав, зокрема шляхетської Польщі, Султанської Туреччини та Кримського ханства.

Цар зобов´ язувався навесні 1654 р. почати війну з Польщею. Якщо нападуть на Україну кримські татари, він мав віддати наказ донським козакам йти на Крим. Згідно з «Березневими статтями», Україна, яка переходила під протекцію російського царя як самостійна держава, зберігала свою систему суспільного ладу та адміністративного устрою. Залишався обраний Військом Запорозьким гетьман, поділ на полки і полковий адміністративний устрій, козацький реєстр встановлювався у 60 тис. чоловік, і козаки зберігали свої попередні привілеї та судилися своїми судами.

Урядники (війти, бурмістри, лавники, райці) обирались з місцевого населення. Вони повинні були збирати податки і передавати їх царським чиновникам. Козацьким старшинам встановлювалася платня, а крім того їм, шляхтичам і духівництву, надавалося право володіння маєтностями. Гетьманський уряд України мав право вступати у дипломатичні відносини з іноземними державами, за винятком польського короля і турецького султана. Це свідчило про деяку обмеженість зовнішньополітичної діяльності України.

Однак ні в статтях, ні в жалуваних грамотах не отримало жодних прав і привілеїв селянство, яке відіграло велику роль в національно-визвольній війні.

Таким чином, згідно з договором Україна з невеликими обмеженнями зберігала статус самостійної держави, про що свідчать наявність власної території, своєрідного державного устрою, армії, глави держави — гетьмана. Україна проводила свою зовнішню політику, мала взаємини з Росією через посольський наказ та ін.

Укладаючи договір, Хмельницький і царський уряд переслідували різні цілі. Хмельницький мав на меті дістати військову допомогу від Москви у боротьбі з Польщею, домогтися повної від неї незалежності шляхом легального розриву з польським монархом, в дусі правових стосунків того часу. За це цар мав одержувати щорічну данину і допомогу українського козацького війська. Це підтверджується подальшою Діяльністю Хмельницького, який до самої своєї смерті проводив незалежну від Москви внутрішню і зовнішню політику. Царський уряд, укладаючи договір, ставив далекосяжну мету: ліквідувати з часом українську державність і перетворити Україну на звичайну провінцію Росії.

Отже, Переяславська угода, була військовим союзом двох рівноправних держав з елементами васалітету. Цей союз був взаємно вигідний обом державам, котрі мали, за невеликим винятком, одних і тих самих зовнішніх ворогів.

Для України він мав велику цінність ще й тому, що зберігав її демократичний республіканський лад. Однак сама Московська держава була кріпосницькою монархією, і її рівноправний союз з демократичною Україною не міг бути довговічним. До того ж, окремі статті угоди мали недостатньо чіткий характер, що згодом викликало ряд суперечностей.

Утворення Української держави, її союз з Московським царством був одночасно і юридичним оформленням розриву з Польщею, її монархом в дусі тих часів. Це формально завершувало національно-визвольну революцію українського народу та процес утворення його державності.

Національна революція в Україні у 1648-1654 pp. поєднувалася із селянською війною. Одним із найважливіших її наслідків була ліквідація польських кріпосницьких відносин, магнатсько-шляхетського землеволодіння та фільварково-панщинної системи господарства. Переважна більшість селян отримала волю і право спадкоємного користування землею та можливість вступати до козацького стану. Це була одна із найяскравіших і найважливіших подій у житті українського народу, переломний етап у його розвитку. Ця боротьба стала справжнім злетом його суспільної енергії та творчих сил, що уможливило тривалу і виснажливу боротьбу з таким могутнім супротивником, як Річ Посполита. Під керівництвом геніального сина українського народу Богдана Хмельницького здійснювалася гнучка внутрішня та зовнішня політика, була створена досить своєрідна соціально-економічна, соціально-політична, військова, адміністративна та судова системи держави, які підтверджували свою життєздатність ще понад століття.

1648-1654 pp. є найважливішим етапом національно-визвольної війни. Від 1654 р. і до кінця 70-х років XVII ст. український народ вів боротьбу за збереження її результатів.