США після першої світової війни.

США вступили у війну в квітні 1917 р., коли вона вже наближалася до закінчення. У Європі американська армія розпочала військові дії тільки у червні-липні 1918 р. Під час бойових операцій США втратили лише І 30 тис. чол. вбитими і близько 200 тис. чол. були поранені. Більшість американського суспільства майже не знали поо кпиваві стпахіття світпнпї бпйні

За роки війни американські підприємці одержали прибутки на суму 35 млрд. дол. за рахунок воєнних поставок. Закордонні капіталовкладення збільшилися у 6 разів порівняно з довоєнним часом. Таким чином, США із боржника перетворилась у найбагатшого кредитора. Промисловість Сполучених Штатів у цей час зростала швидкими темпами. Особливо успішно працювала важка індустрія, яка обслуговувала військові потреби. Значно збільшили виробництво автомобільна, гумова, хімічна, сталеливарна та інші галузі промисловості. У 1920 р. на долю США припадайте 85% світового виробництва автомобілів, 67% нафти, понад 60% чорних металів. США виплавляли сталі у 4, 5 рази більше, ніж Англія, і в 14 разів більше, ніж Франція. Індустріальний розвиток характеризувався процесом концентрації найважливіших її галузей у руках невеликої кількості монопольних об'єднань. Залізничні компанії утворили 4 великі об'єднання. В морській промисловості панував трест «Анаконда». У 1919 р. найбільші монополії США, що об'єднували 5% підприємств країни, зосереджували до 55% робітників і давали 60% всієї промислової продукції. У 1920 р. робітники і службовці США становили 32, 7 млн. чол., з них 17 млн. -емігранти з Італії, Польщі, Західної України, Німеччини, Англії, Ірландії, Скандінавських і Балканських країн. Добробут американської нації створю­вався важкою працею фермерів, яких у 1920 р. налічувалося майже 8 млн. чол., та зусиллями інших категорій трудящих.

20. Період процвітання в США.

Великий попит європейських держав на американські товари і кредити сприяв значному господарському піднесенню країни. Швидкими темпами розвивалося автомобілебудування, літакобудування, радіо і кінопромисловість та інші галузі. Обсяг індустріального виробництва у 1923-1929 рр. зріс на 20%. США випускали промислової продукції більше ніж Німеччина, Франція, Анг­лія, Японія та Італія разом узяті.

Американські підприємці впроваджували у виробництво нову техніку й технологію, раціоналізацію виробничих процесів, широку стандартизацію. Найбільш швидкими темпами ці заходи здійснювались у новітніх галузях. Високого розвитку досягла, наприклад, автомобільна промисловість, яка випус­кала 4-5 млн. машин на рік. Масове виробництво автомобілів зумовило швид­кий ріст мережі шосейних доріг, вплинуло на міське і сільське будівництво.

Форсованими темпами йшла концентрація виробництва й капіталів. До 1929 р. великі монополії об'єднали майже половину промислових підприємств держави, на яких було зайнято 90% усіх робітників. Вони випускали 92% усієї промислової продукції. Сталевий трест Моргана зосередив у своїх руках 40—45% усього виробництва сталі. Компанії «Форд», «Дженерал моторе» та «Крайслер» підпорядкували собі майже всю автомобільну промисловість.

Водночас зріс вивіз капіталів за межі США. Основна маса капіталовкладень здійснювалася у економіку країн Латинської Америки та Європи. В той же час у США було встановлено високі тарифи на ввіз іноземних товарів. У 1921—1929 рр. експорт США переважав імпорт на 7, 7 млрд. дол.

Економічне зростання у 20-х роках американці назвали «ерою процвітання». Успіхи в економічному житті базувалися на ефективній організації виробництва та інтенсифікації праці американських робітників. Широко впроваджувалися наукові методи організації виробництва (зокрема, система Тейлора) та раціо­нального використання робочого тижня, тривалість якого становила 50 і більше годин.

У 1923 р. за загадкових обставин помер президент Гардінг. Вищу державну посаду США посів віце-президент Кальвін Кулідж, який продовжував полі­тику свого попередника. На виборах 1924 р. він був обраний президентом на черговий строк (1925-1929). Кулідж заохочував зовнішню торгівлю, надавав пільги корпораціям, що працювали на експорт, сприяв розвитку торгового флоту, проводив політику крайнього протекціонізму.

У своїй зовнішній політиці американський уряд намагався розширити ринки збуту товарів та сферу для інвестицій капіталів. Разом з тим розширилася практика надання позик США іншим державам. Тільки в 1926 р. банк Моргана надав уряду Муссоліні позику на сумму 142 млн. дол. У 1924-1929 рр. США і Англія (в основному США) виділили Німеччині кредитів на загальну суму майже 21 млрд. марок. Ділові кола США намагалися прибрати до своїх рук німецьку економіку. В цей період «Дженерал електрик» придбала контрольний пакет акцій німецького електротехнічного концерну «АЕГ», «Стандарт ойл» підписали картельну угоду з «ІГ Фарбеніндустрі», а «Дженерал моторс» придбав автомобільну фірму «Адам Опель».

Посилилася експансія США на Далекий Схід, головним чином у Китай, по відношенню до якого Сполучені Штати проводили політику «відкритих дверей і рівних можливостей». У Вашингтоні розраховували на те, що еко­номічна перевага дасть змогу американському бізнесу витіснити англо-японських суперників. У квітні 1927 р. США надали допомогу Чан Кайші, внаслідок чого домоглися значних переваг над своїми конкурентами у Китаї. На початку 30-х років, американські капіталовкладення.в Латинській Аме­риці досягли 5, 7 млрд. дол. Фінанси більшості латиноамериканських держав потрапили під безпосередній контроль США.

21. Прийняття “нового курсу” Ф. Руззвельта та його сутність.

Франклін Делано Рузвельт (1882-1945) народився в сім'ї великого підпри­ємця і землевласника. Він закінчив Гарвардський університет і юридичний факультет Колумбського університету. Незважаючи на важку хворобу, Рузвельт активно займався комерційно-фінансовою та політичною діяльністю. В 1913-1920 рр. він був помічником морського міністра. У 1928 р. його було обрано губернатором штату. Президентом, всупереч традиції, Рузвельт обирався аж чотири рази підряд (у 1932, 1936, 1940, 1944 рр.)

Приступивши до виконання президентських обов'язків, Рузвельт домігся прийняття конгресом 70 законодавчих актів, спрямованих на оздоровлення промисловості, сільського господарства, торгівлі, кредитно-грошової системи. Всі ці заходи отримали назву «нового курсу», мета якого полягала у здійсненні державного регулювання економіки. Була створена Національна адміністрація відбудови промисловості, яка провела примусове картелювання на основі «кодексів чесної конкуренції».

Ф. Рузвельт створив Адміністрацію громадських робіт, яка набирала безро­бітних на різноманітні роботи. У 1933-1937 рр. для цього було виділено 12 млрд. дол.

Щоб швидше вийти із сільськогосподарської кризи, у травні 1933 р. було прийнято закон про допомогу фермерам, а також засновано Адміністрацію для регулювання сільського господарства. Остання встановлювала ціни на сільськогосподарські продукти та обсяги виробництва.

Уряд Ф. Рузвельта збільшив заробітну плату, надав право на оплачувані відпустки й підвищення цін за понаднормові роботи. За законом Вагнера (Національний акт про трудові відносини), прийнятому в липні 1935 р., заборо­нялося переслідувати робітників, які беруть участь у створенні профспілок і в організації страйків. У серпні 1935 р. конгрес США схвалив закон про соціальне страхування. Відповідно до цього закону встановлювалися пенсії робітникам, котрі досягли 65 років, а також безробітним, інвалідам, сиротам та вдовам.