Сутність, цілі та функції управління в галузі природокористування

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є:

ð реалізація законодавства;

ð контроль за додержанням вимог екологічної безпеки;

ð забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

ð раціональне використання природних ресурсів;

ð досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне управління є досить розгалуженою і багатофункціональною сферою діяльності різних суспільних, державних, корпоративних та інших інституцій. Вона може функціонувати як цілісна система (наприклад, державна), як окрема цільова функція (наприклад, управління екологічною безпекою), як функція, орієнтована на окремий об’єкт (наприклад, управління відходами). За системними ознаками можна виділити: державне екологічне управління; корпоративне екологічне управління; місцеве екологічне управління; громадське екологічне управління та ін. (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Види екологічного управління за системними ознаками

До основних функцій управління в галузі природокористування належать:

1. Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

2. Екологічний моніторинг - комплексна система спостережень, оцінки та прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів.

3. Екологічне нормування – встановлення комплексу обов’язкових норм, правил і вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Система екологічних нормативів включає:

- нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднювачів у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

- гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів.

4. Екологічна паспортизація є основою екологічного обліку суб’єктів господарювання. Екологічний паспорт – це комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин підприємства або взагалі будь-якого об’єкта з навколишнім природним середовищем. Головна мета ведення екологічного паспорта підприємства є створення єдиного інформаційного документа для відображення шкідливого впливу суб’єктів на природні ресурси та оцінки їхнього комплексного впливу на довкілля.

5. Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання та об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту. Метою екологічного аудиту є забезпечення додержання вимог законодавства України про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Відносини в галузі екологічного аудиту регулюються законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічний аудит”.

6. Екологічне ліцензування передбачає надання права на проведення тих видів господарської діяльності, що підлягають обмеженню. Залежно від виду діяльності, природного ресурсу, ступеня шкідливості впливу на навколишнє природне середовище та інших чинників видаються дозвільно-погоджувальні документи різної юридичної сили: дозволи, погодження, сертифікати, ліцензії.

Право на видачу ліцензій мають органи ліцензування:

- Міністерство екології та природних ресурсів України – дозволи на спеціальне використання територіальних і внутрішніх морських та підземних, природних ресурсів континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, поверхневих вод, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області, немисливських видів тварин, природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, видів тварин та рослин, занесених до Червоної книги України;

- Державний комітет ядерного регулювання України – ліцензії на придбання, володіння, збут, експлуатацію, використання джерел іонізуючого випромінювання;

- Міністерство аграрної політики України – дозволи на користування рибними запасами та іншими об’єктами водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення;

- Національне космічне агентство України;

- Міністерство палива та енергетики України;

- Державний комітет України із земельних ресурсів.

До функцій управління в галузі природокористування також належать законодавче регулювання, інформування, стандартизація, страхування, забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення та ін., що спрямовані переважно на забезпечення охорони навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.