Внутрішні джерела фінансової санації

Форми фінансової санації

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:

1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних
заходів виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Ф інансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

+ зменшення номінального капіталу підприємства;

+ конверсія власності в борг;

+ конверсія боргу у власність;

+ пролонгація строків сплати заборгованості;

+ добровільне зменшення заборгованості;

+ самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набувати таких форм:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);

- безповоротна фінансова допомога власників;

- безповоротна фінансова допомога персоналу;
- емісія облігацій конверсійного займу;

- залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його вла­сників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виді­ляють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі.

Внутрішні джерела фінансової санації

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, за­
криття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення
та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація
обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Внутрішні джерела фінансової санації — це та частина фінансових ресурсів підприєм­ства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов'язана із залученням ресурсів на ринку капіта­лів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

За внутрішнього фінансування капітал, який було вкладено в необоротні та оборотні (за винятком грошових еквівалентів) ак­тиви вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків.

Напрями санації:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Реструктуризація активів

Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів.

Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів під­приємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. Мобілізація при­хованих резервів здійснюється:

• через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засо­бів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реа­лізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нема­теріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);

• у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничо­го циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний із ре­альним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшу­ється стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція,
яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним
отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий
лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних
фондів;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію
обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу
(зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

є) використання давальницької сировин и, тобто — спосіб заван­таження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продук­ція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послу­га, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину го­тової продукції або певні грошові кошти;

і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінан­сові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фі­нансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є ви­сокий рівень невиправданої дебіторської заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

• Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може при­дбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства посту­паються правом на одержання грошей згідно з платіжними документа­ми на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної
суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, чинної відсоткової ставки та строків настання платежу).

• Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що
банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтуван­ня є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведен­ня комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк
заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у
строк платежу, також називається дисконтом¹.

• Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акце­птовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стяг­нення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом до арбітра­жного суду.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумо­влюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові ре­зультати.

Зменшення (заморожування) витрат

Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних під­приємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим.

Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансової санації може бути прийнято рішення про замо­рожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довго­тривалим строком окупності.

Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, до­цільно здійснювати на засаді нуль-базис-бюджетувант (ZВВ). Головною метою ZВВ є визначення оптимального рів­ня валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків викорис­тання обмежених фінансових ресурсів. Основна відмінність ZВВ від звичайного оперативного планування полягає в тім, що останнє знач­ною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZВВ є так зва­на точка-нуль, тобто планові показники розраховуються на підставі но­вого обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їхнього складу та стру­ктури. ZВВ є складовою частиною контролінгу витрат підприємства.

У рамках ZВВ аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадливого використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на необхідність боротьби з крадіжками на виробництві.

Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, прове­дення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшен­ням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами для скорочення робочого часу є:

- запровадження неповного робочого тижня;

- достроковий вихід на пенсію;

- неоплачувані відпустки;

- звільнення персоналу.

Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.

Збільшення виручки від реалізації продукції

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резер­вів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підпри­ємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії марке­тингу.