Патриції і плебеї у Стародавньому Римі

Плебеї (плебс) (лат. plebeii, plebs) — у Стародавньому Римі всі громадяни, що не належали до стану патриціїв. На думку деяких сучасних вчених це було прийшле населення Рима, яке до реформ царя Сервія Туллія не мало цивільних прав. У період ранньої Республіки плебеї протистояли патриціям, домагаючись політичної рівноправності, розподілу завойованих земель, послаблення боргової кабали. До 300 р. до н. є. вони добилися права виконувати всі магістратури і увійшли в усі головні жрецькі колегії. Верхівка плебса разом з патриціями утворила нову, патриціансько-плебейську знать — нобілітет.

У період пізньої Республіки слово плебеї (плебс) набуло ще одного значення: ним стали називати простий народ, тобто всіх громадян, які вважалися нижчими за сенаторів і вершників. У переносному значенні плебеї — простолюдини. До плебеїв належало або поневолене, або прибуле населення, а також безземельні вільні корінні жителі. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями (на правах приватної власності володіли лише невеликими ділянками), до обрання на жрецькі посади, були політично безправними. Вони не мали родоплемінної організації, подібної до патриціанської. За необхідності патриції залучали їх до військової служби як допоміжну силу, але їм діставалась мі-зерна частина здобичі.

З метою залучення до патриціанської общини та отримання безпеки багато плебеїв були змушені ставати клієнтами.

Патриції (лат. patricii, від pater — батько) — найдавніша римська знать. На думку сучасних істориків і за свідченням римських авторів, це були представники сенатських сімей царської епохи. Саме слово «патрицій» античні історики виводили від офіційного найменування сенаторів (лат. patres). На думку деяких істориків, патриції — споконвічні римські громадяни, що протиставляються негромадянам — плебеям. У царський період сенат складався тільки з патриціїв. Після допуску в сенат плебеїв у перший рік Республіки старовинні сенатори-патриції утворили замкнений стан. Лише в 445 р. до н. є. згідно із законом Канулея були дозволені шлюби між патриціями і плебеями й діти від таких шлюбів зараховувалися до батьківського стану. На початку Республіки тільки патриції обиралися магістратами, жерцями і членами жрецьких колегій. Під тиском плебеїв до кінця Г/ ст. до н.(е. політичні привілеї патриціїв були відмінені. Корінні жителі Риму називали себе патриціями. Спочатку лише вони належали до повноправного населення – “римського народу”, що склався на основі союзу трьох племен (триб), які поділялися за родами і куріями (об’єднаннями родів). За легендою Ромул, один із засновників Риму, доручив патриці-ям відправляти управлінські та жрецькі обов’язки, плебеям (простолюдинам) – обробляти землю, утримувати худобу і займатися прибутковим ремеслом. Плебеї перебували поза римською родовою організацією. До кінця царського періоду римська община та її самоуправління мали всі ознаки війсь-кової демократії.