Тимчасовий режим

5 червня 1940 p. розпочався наступ на півдні. 124 німецьким дивізіям протистояло 65 французьких. 7 червня німці прорвали французьку оборону і рушили у напрямку Руана, Сени і Бове. 10 червня німецькі війська окупували Реймс. Зв'язок між французькими арміями було розірвано. 11 червня генерал Вейган дав наказ відступати, залишаючи німцям всю Північно-Західну Францію разом з Парижем.
Становище Франції ускладнилось вступом у війну на боці Німеччини Італії та необхідністю відкриття фронту в Альпах. Але наступ, розпочатий італійською армією від Монблану до Середземного моря, провалився, хоч італійська армія у 6 разів чисельно переважала французьку.
10 червня уряд Рейно втік із столиці, оголосивши Париж «відкритим містом». Командувач столичним гарнізоном генерал Денц отримав наказ розстрілювати кожного, хто буде чинити опір німцям.
Вранці 14 червня німці без бою вступили в Париж. Рейно пішов у відставку. Маршал Петен, зайнявши 17 червня пост глави уряду, запросив у Гітлера перемир'я.
22 червня 1940 р. у Комп'єнському лісі, в тому самому вагоні, де в листопаді 1918 р. маршал Фош продиктував умови перемир'я німецькій делегації, було підписано угоду про перемир'я між Німеччиною і Францією.
Угода передбачала повну капітуляцію Франції. Французькі наземні і військово-морські сили повинні були скласти зброю, передати її Німеччині і демобілізуватися. Німецькі війська окупували північно-західні промислові райони Франції. Ельзас і Лотарингія увійшли до складу Німеччини.
У південній Франції владу було передано маріонетковому уряду Петена, який обрав своєю резиденцією невеличке курортне містечко Віші. Економіка країни контролювалась німецьким урядом. 24 червня, через 44 дні після початку війни, Франція підписала угоду про перемир'я з Італією.

Режим Віші (фр. Ré gime de Vichy), офіційна назва Французька держава — колабораціоністський уряд Франції, сформований після поразки у війні з нацистською Німеччиною (1940).

Існував з 1940 по 1944 рік.

Після окупації німцями Парижа уряд Франції продовжував роботу у місті Бордо. У червні 1940 було прийняте рішення про підписання сепаратного перемир'я з ворогом. Перемир'я було підписано 22 червня 1940 року.

У липні 1940 року Національні збори та уряд переїхали до курортного містечка Віші. Маршал Анрі Філіпп Петен (голова Ради міністрів з 16 червня 1940) отримав диктаторські повноваження. Це — кінець Третьої Республіки.

Вішістський уряд утворив так звану Французьку державу. Він фактично контролював лише південь Франції. Але навіть у сфері свого впливу він мав виконувати вимоги Німеччини. Не менше мільйона французьких військовополонених залишалися у німецьких концтаборах.

Формально режим проводив дії, спрямовані на національне відродження країни — так звана Національна Революція (фр. Ré volution Nationale). Фактично, він повністю виконував замовлення та вказівки Гітлера. Капітулянтська політика уряду викликала всенародне обурення. Генерал Шарль де Голль проводив у Лондоні переговори про військову співпрацю з Англією. 18 червня він звернувся по радіо до французьких військових, котрі перебували за межами метрополії, із закликом об'єднатися для боротьби за визволення Франції.
Капітуляція Франції зробила реальною загрозу німецького вторгнення на Британські острови. 19 червня 1940 р. Гітлер публічно запропонував Англії вибір: продовжувати війну або встановити мир на вигідних для Німеччини умовах. Цю пропозицію відхилив уряд Черчілля. Тоді гітлерівці блокували Англію з моря і почали масовані повітряні нальоти на британські міста, які тривали 10 місяців. Британська авіація відбивала ворожі атаки, завдавала відчутних ударів по стратегічно важливих центрах Німеччини.
Німецький уряд відклав атаку на Англію до завершення уже запланованої війни проти Радянського Союзу. Він вважав, що Німеччина, перемігши Радянський Союз, тим самим змусить Англію капітулювати.
27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія підписали в Берліні Троїстий пакт – воєнно-політичний союз держав-агресорів. Його учасники зобов'язувалися допомагати один одному всіма засобами, вести спільні військові дії на всіх фронтах.
Конгрес США ще восени 1939 р. скасував закон про нейтралітет і ухвалив рішення про відміну заборони на вивіз зброї. Відтак уряд США постачав Англії та Франції зброю на умовах оплати готівкою. 11 березня 1941 p., коли Англія вичерпала валютні і золоті запаси, у США був прийнятий закон про «ленд-ліз», за яким зброя надавалась противникам Німеччини в кредит або на умовах оренди.

Франція, яка в 1940 р. зазнала поразки, зрештою опинилася в рядах переможців. Економічне становище визволеної від німецьких окупантів країни було важким. У 1944 р. обсяг промислового виробництва становив лише 44 %, а сільського господарства 60 % довоєнного рівня. В суспільно-політичному житті відбувалося різке полівіння, що виявилося, зокрема, у зростанні чисельності Французької комуністичної партії (ФКП, 800 тис.) та Французької соціалістичної партії (СФІО, 350 тис). Керівництво обох партій навіть вело переговори про створення єдиної партії. Проте справа до цього не дійшла. Соціалістів не влаштовувала диктатура пролетаріату, якої прагнули комуністи. Цього, звісно, не могли допустити й американці. Щоб запобігти можливим несподіваним діям комуністів, вони протягом двох тижнів після визволення Франції роззброїли загони Опору.

Третьою силою в країні була національна буржуазія, яка категорично виступала проти комуністичної диктатури і гуртувалась навколо " рятівника нації" генерала Шарля де Гол-ля, який у 1944 р. очолив тимчасовий уряд. Його програма покарання воєнних злочинців, відновлення республіканської законності, націоналізації ряду галузей промисловості, банків, підвищення життєвого рівня населення збігалася з програмою Національної Ради Опору (НРО) і здобула підтримку більшості.

У зовнішній політиці де Голль обстоював союз зі США, СРСР, Англією. Зокрема, 10 грудня 1944 р. було підписано франко-радянський договір про союз та взаємну допомогу. В цілому ж, у внутрішній та зовнішній політиці уряд де Голля шукав злагоди усіх політичних сил.

Про це свідчила й практична діяльність новоствореного уряду. Державний апарат очищувався від колаборантів, тобто тих, хто співробітничав з окупантами, військові злочинці були покарані: Лаваль розстріляний, Петен довічно ув'язнений. Певні зрушення відбулися у соціально-економічній галузі. Зарплата працюючих підвищилась на 40—50 %, збільшено пенсії. Новим і досить поширеним явищем життя Франції стала націоналізація окремих галузей промисловості. У грудні 1944 р. націоналізовано автомобільні заводи " Рено", машинобудівні заводи компанії " Гном і Рон", кілька автотранспортних компаній. Таким чином, уже наприкінці війни у Франції розпочався процес становлення системи ДМК. Це було викликано не лише тиском лівих, а Й намаганням реалізувати досить поширену в суспільстві думку, що за допомогою держави можна швидше відбудувати економіку. Система державного регулювання відпрацьовувалась не без помилок. Це насамперед надмірне захоплення націоналізацією, адміністративне втручання в економіку тощо.

Наприкінці 1944 р. активізувався процес відновлення характерного для Франції багатопартіиного політичного спектра.