Методологія історії держави і права зарубіжних країн

Предмет і метод науки історії держави і права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук.

Історія держави і права зарубіжних країн - це наука, яка вивчає загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права різних країн в процесі їх конкретно-історичного розвитку.

Предмет історії держави і права зарубіжних країн має на меті дати можливість студентам усіх форм навчання зрозуміти та засвоїти вчення про державу і право в цілому. При цьому слід враховувати, що історія держави і права зарубіжних країн має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає нам зрозуміти сучасні суспільно-політичні та державно-правові явища та інститути. Недаремно кажуть, що не знаючи свого минулого, не побудуєш майбутнього. Дійсно, знайшовши у минулому історичні корені сучасності, ми в якійсь мірі можемо передбачити майбутнє цих явищ та з'ясувати роль сучасної держави і права у суспільстві, їх соціальну значимість. До того ж, цей предмет допоможе студентам засвоїти найважливіші, ключові питання таких навчальних дисциплін як теорія держави і права, основи римського приватного права, конституційне право сучасних зарубіжних країн, міжнародне право та ін.

Методологія історії держави і права зарубіжних країн

Наукове пізнання в галузі історії держави і права зарубіжних країн не зводиться лише до опису фактів та подій історичного минулого, а й передбачає теоретичне та концептуальне осмислення цих фактів. А це неможливо здійснити без використання філософських та спеціальних наукових методів дослідження.

Метод - це сукупність певних засобів та прийомів по вивченню, викладенню та засвоєнню певної дисципліни.

Сучасна світова наука включає широкий діапазон методів, за допомогою яких з різних позицій пояснює історичні процеси розвитку держави і права. Серед них можна виділити наступні: діалектичний; порівняльний; конкретно-історичний; систематичний, логічний.

Діалектичний метод базується на матеріалістичному розумінні історії, суть якого полягає в тому, що вивчення історії розвитку суспільства, держави і права повинно виходити з матеріальних умов життя суспільства. Тобто основою, базисом, життя суспільства є виробничі відносини, а держава і право відносяться до надбудови і не мають власної історії. Лише завдяки виникненню і розвитку економічних відносин стало можливим виникнення і розвиток таких явищ як релігія, держава і право, які є тісно пов'язані між собою. Людство перебуває в постійному русі, тобто не є статистичним. Одні вчені вважають, що він йде по колу, інші по висхідній лінії, спіралі. Рушійною силою розвитку людства є боротьба добра і зла, прогресивного та відсталого, а також в певній мірі і класова.

Порівняльний метод полягає у співставленні двох або більше об'єктів і служить для встановлення невідомого шляхом порівняння його з відомим. Використання порівняльного методу дозволяє виявити деякі спільні закономірності і співпадаючі ознаки в розвитку держави і права в один і той же час, але у різних країнах (так зване синхронне порівняння) або ж у різних часових зрізах історичних епох (так зване діахронне порівняння).

Конкретно-історичний підхід передбачає розгляд державно-правових явищ в тих особливих умовах, в яких вони склались і отримали свій розвиток. Тобто дослідження державно-правових явищ відбувається у тому соціальному середовищі, яке обумовило своєрідність, а ряді випадків і унікальність тієї чи іншої держави або ж правової системи.

Оскільки держава і права вже на початкових ступенях свого розвитку це досить складні соціальні утворення, в історико-правових дослідженнях важливий ефект дає системний аналіз, за допомогою якого можливо виділити із всієї сукупності державно-правових явищ окремі її елементи, в яких найбільш яскраво відображаються істотні ознаки або ж, навпаки, неповторні особливості конкретних держав або правових систем.

Логічний метод дослідження передбачає вивчення історичного процесу в абстрактній та теоретичній послідовності, звільненій від випадковостей, несуттєвого, незакономірного.

Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін в основному визначають реалії об’єкта дослідження. Вона визначає різноманітність першопричин виникнення і розвитку держави і права. При цьому особливе значення надається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Стан суспільства значно ускладнюється в період розкладу первіснообщинного ладу, коли виникає загроза його послаб-лення, розпаду і навіть загибелі. У зв’язку з цим виникає не-обхідність в особливій, регулюючій силі, яка стоїть над сус-пільством, забезпечує його життєздатність і цілісність. Цією силою стала держава. У міру поглиблення соціального роз-шарування населення механізм держави все більше контро-люється верхівкою суспільства, яка ставить його на службу в першу чергу власним інтересам. Надалі необхідність держави і права обумовлюється всією сукупністю причин найрізнома-нітнішого, перш за все, загальнонаціонального характеру. Навіть у країнах, де державна влада особливо інтенсивно ви-користовувалась чи використовується з вузькокласовою, ін-коли клановою метою, держава, як і основна частина права, зберігає і суспільне призначення: захист від стихійних лих, епідемій, боротьба з кримінальною злочинністю, оборона держави та інші заходи, що відповідають інтересам більшості.

Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні проявляються неоднозначно. Відповідно “логічний”, тобто загальна закономірність розвитку, та " історичний" вияв цієї закономірності в усій складності приватних модифікацій протягом дуже тривалого історичного часу повністю не співпадають.

Фактично це і визначає взаємозв’язок історії держави і права з теорією держави і права.

Таким чином, історія держави і права досліджує державно-правовий процес у часі і просторі та виявляє конкретно-історичні закономірності, тобто " історичний". Теорія держави і права, спираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, тобто “логічний”. Таким чином, науково об-ґрунтоване розкриття суті державно-правового процесу передбачає тісну взаємодію цих наук.

Це повною мірою стосується і взаємозв’язку історії дер-жави і права з історією політичних та правових вчень, яка вивчає виникнення і розвиток, соціальну ефективність держа-вних та правових вчень в їх історичній конкретності і хроно-логічній послідовності.

Отже, історія держави і права разом з теорією держави і права та історією політичних і правових вчень утворюють групу так званих теоретико-історичних наук, які є теоретич-ною основою галузевих юридичних наук.